Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ХРАМ ЯК ГАВАНЬ У СТЕПОВОМУ ОКЕАНІ

Цей Великий Степ, що «давив» на Київську Русь, для кия­нина, русина, був пітьмою зовнішньою, хаосом. Хаосу треба було протиставити розумну Ойкумену, тобто розумне буття. Такою розумною Ойкуменою могло бути місто, центром якого є Софія. Це — альтернатива хаосу Степу. Причому місто тоді розумілося інакше, ніж ми зараз його сприймаємо. У нас воно має центр і периферичні частини (передмістя). Тоді ж місто було чітко окреслене стінами. За стінами вже було не місто. Самі стіни пов’язувалися зі словом «цнотливість». Тільки піс­ля Жанни Д’Арк, дівчини-лицаря, це поняття було перенесе­не на жінок. А до цього воно відносилося тільки до стін, котрі охороняли мудрість міста. І місто розумілося як суцільний об­раз, як земна ікона небесного міста — Єрусалима. У літописах воно вживалося в художньому контексті — «І одяглася Русь у білу ризу міст».

Звідси особливе значення і самої ідеї Софії, і самого храму Софії. Звісно, це християнський храм, головний храм Київ­ської Русі. Але одночасно це був і духовний центр. Тут на друго­му поверсі влаштовувалися бенкети; проходили дипломатичні прийоми; тут знаходилася перша бібліотека; тобто в цілому —

це був храм мудрості, храм Софії. Більше того, подібно до того, як Парфенон (це моя метафора) був транслятором античної тра­диції в Західну Європу, Київська Софія була транслятором ан­тичної традиції в Східну Європу. Звідси й ця симетрія.

Один церковний письменник XV століття написав про православні храми так: «Тихі гавані безкрайніх степових про­сторів з їхніми нерозв’язними проблемами». Храм як гавань у степовому океані!

Тут, коли ми дивимось із зовнішньої сторони на храм Со­фії, усе читається як текст, буквально усе має свій зміст. Ска­жімо, 13 куполів (у XVII ст. — додали 6). Чому 13 куполів? 13 апостолів, чи то враховуючи Христа, чи то враховуючи Юду (адже він теж був апостолом, обраним самим Христом). 13 руських племен — поляни, древляни, кривичі, угличі, в’я­тичі… Тому саме 13 куполів.

Історик Надія Никитенко доводить (звичайно, офіційні іс­торики цураються цих версій, котрі йдуть врозріз із їхніми версіями), що Софію Київську починав будувати ще Володи­мир, оскільки тримати будівельників Десятинної церкви без роботи було досить дорогим задоволенням. І я відчуваю, що шановна колега права.

У V столітті нашої ери в Римі один чернець підрахував, що в X столітті (тобто на початку другого тисячоліття) буде кі­нець світу. І ось що цікаво, п’ять століть у Європі падає еконо­міка, ніхто економікою не займається. Гроші вкладають у церкви, у монастирі, люди рятуються. І тільки в X столітті, коли виявилося (як вони думали, — це теж окрема тема), що Страшний Суд не настав; він був перенесений у майбутнє, що, на мій погляд, виявилося ілюзією. Насправді Страшний Суд був розтягнутий у часі. Адже в II тисячолітті загинуло 400 мільйонів осіб, тобто все населення, що жило в X столітті. За минуле тисячоліття жодна велика соціальна проблема не вирішена, також як проблема бідності, проблема безробіття,

«Тут на другому поверсі влаштовували бенкети, проходили дипломатичні прийо­ми, розташовувалася перша бібліотека, тобто загалом це був храм мудрості, храм Софії…»

 

 

проблема злочинності, молоді. Ані соціалізм, ані капіталізм не вирішили ці питання.

Скажете, а науково-технічний прогрес?.. Вернер Гейзенберг, найбільший лідер сучасної науки, сказав: «науково-технічний про­грес — це спосіб зробити пекло більш комфортабельним для жит­тя» . Бо техніка вирішує ті ж проблеми, що і викликає. Прекрас­но, я можу на машині або на транспорті приїхати на роботу. А на­віщо треба жити так, щоб на роботу треба було їхати?

Я вважаю, що наприкінці X століття Володимир хрестить Русь, рятуючи свій народ від Страшного Суду. І тому не випад­ково ця подія збігається з часом, коли чекають кінця світу. І ось це очікування, контекст кінця світу позначаються і тут. Ви ба­чите несправжні вікна. Це не закладені прорізи, їх із самого по­чатку так будували. У чому ж справа? Поза храмом демони — нехай вони б’ються в закриті вікна і не потраплять у відкриті. Або ви бачите на апсидах тонкі стовпчики, що йдуть нагору і перетворюються в такий орнамент — трилисник (пізній орна­мент, але він показує суть стовпчиків). Трилисник — це символ Трійці, триєдиної сутності Бога. Нечиста сила в землі. Її потріб­но каналізувати нагору і заплутати в нестерпній для чорта сим­воліці триєдиної сутності Бога. Тут ми бачимо чекання і бороть­бу з цими страшними силами, що знаходяться зовні. І сама Бо­жа Матір (Оранта) «Непорушна Стіна» — це те, що захищає від зла і свавілля нечистої сили за стінами цього храму.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.