Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ПРО КУЛЬТУРУ РІЗНИХ ЕПОХ

До речі, це неофіційні відомості, мені знайомі з Зоряно­го містечка говорили — Юрій Гагарін, швидше за все, був останньою людиною з цінністю смерті. Він, власне кажучи, тому і загинув; весь час жив у ситуації на межі між життям і смертю. Коли Гагарін летів у космос, у нього був нормаль­ний пульс. Це чудо, бо якщо дзвонить телефон — у вас час­тішає пульс; ви дзвоните в двері своєму знайомому — у вас також частішає пульс. Людина летіла в невідомість — до Гагаріна згорів один супутник (дві собачки загинули). У жодного космонавта в майбутньому (ані радянського, ані американського) такого не було. Ось що таке культура різ­них епох.

З іншого боку — відчуття часу. До XVII століття годин­ники не мали хвилинної стрілки. Хвилини абсолютно нікого не цікавили. Коли Гете написав: «Мить, зупинися — ти прекрасна», це стало великим відкриттям, бо нікому в

голову не приходило, що мить може мати красу. Люди жили тільки під знаком вічності. У будинку «красний кут», де іко­ни висіли. Будинок був орієнтований на визначений напря­мок — на схід. Поховання — ногами на схід. Це цікаво — звичай виник у Римі, де на схід від нього знаходився Єруса­лим. Але у нас на сході Сибір! Ось такі парадокси! Історичні.

Скажімо, в Києві, якщо ви пам’ятаєте, років 20 тому бу­ли такі забігалівки — «Хвилинки». Річ зовсім немислима для київського жителя навіть XIX століття — люди не мо­жуть зустрічатися під знаком «хвилинки». Тільки вічності. Ось це культура, де цінність — вічність. Це культура — де чимало символізму, в який ми не завжди можемо зараз про­никнути. Наприклад, найбільш світла пам’ятка давньо­руської архітектури — Покрова на Нерлі, присвячена дуже радісному святу заступництва Божої Матері. Але там ми ба­чимо в екстер’єрі та в інтер’єрі грифона, що мучить зайця; досить страшний образ. У чому ж річ? Тільки завдяки Дан­те вдалося зрозуміти, в чому річ (Данте жив на межі XIII і XIV століть і не втратив ще якийсь ключ до символізму). Це, виявляється, просто образ віруючого. Але який ланцюг асоціацій, щоб зрозуміти, що ж такий образ означає! Ось то­му ми з вами будемо споглядати культуру, де символізм, де імператив вічності, віра в цінність життя і смерті.

Софія — друга кам’яна споруда на Русі. Тут вироблялися основи православної архітектури. От візьміть готику. Гово­рять, що це мистецтво вписувати лінії в небо, де головне завдан­ня — виразити нескінченність у самій будівлі. Тут протилежне завдання; будівля монументальна, але майстер зробить усе, щоб вона справляла інтимне, камерне враження. Важливо не в будівлі виразити нескінченність, а будівлею підкреслити не­скінченність неба. Тому над православними храмами є ефект дуже високого неба. Ось якщо ви подивитеся на звичайний бу­динок — там небо нагору не піднімається так, як тут, де ми спостерігаємо архітектурно розрахований ефект високого неба.

Подивіться на кладку стін Софії. Ось камінь, плінфа, плоска цегла, особливий розчин; зазвичай говорять, що в ньо­го домішували яйця. Але ніяких яєць не клали. Секрет прос­тий — будівельники нікуди не поспішали! На сучасних будів­ництвах вапно гасять 2—3 години. Біля Золотих Воріт ями, де вапно гасилося 2—3 роки! Саме така кладка в Римі. Потім че­рез Візантію майстри принесли її сюди.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.