Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

МІСІЯ ТА ФУНКЦІЇ ГОЛОВНОГО ХРАМУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Про Оранту можна багато говорити. Але тут виникають ін­ші асоціації. У давньоруських містах головний храм мав се­мантичну функцію — він виражав місію князівства. У Пере-

яславському князівстві головний храм — Михаїла, воїна, проводиря небесного воїнства; це прикордонне, степове кня­зівство, що захищало Русь від кочівників. У Чернігові голов­ний храм — Спаса (Чернігівське князівство претендувало на перше місце серед руських земель). Це було найбільше кня­зівство — від Курська до Тьмутаракані. У Києві — головний храм — Софія. Софія — за християнським богослов’ям — дру­ге обличчя Трійці, тобто Христос. Але зображено Богороди­цю. Взагалі, семантика Києва задана богородичним циклом. Основні храми (Благовіщення на Золотих Воротах, Десятинна церква, весь цикл лаврських храмів від Аннозачатіївського до Успенського) пов’язані з Богородицею.

У чому ж річ? Чому Софія пов’язана з Богородицею? Я вивчав це питання. Дуже просте рішення. Виявляється, у бо­гословській літературі Богородиця розглядалася як перший храм Софії. Вона несла Христа усередині самої себе, була ва­гітна Христом, тому вона — перший храм Софії. А перед нами храм Софії другого плану. Тому тут немає протиріччя з тим, що Софія пов’язана з Христом, а основна фігура тут Богороди­ця. Вона сама — храм Софії.

Вгорі ви бачите три фігури — сцена називалася «деісус». Річ у тім, що велика частина православних обрядів походить із ритуалів візантійського двору. Ікони — це аналог портретів полководців. Іконостас виникає з задника античного театру. У ньому так само три входи, подібно до того як у античному театрі було три актори. А деісус зображує сцену, коли право­руч і ліворуч від імператора ставали найбільш близькі до ньо­го люди (дружина і перший візир) і просили про полегкість до в’язнів підземної в’язниці Константинополя. Таким чином деісус, або «моління» в перекладі, перейшло потім до право­славного обряду. З XV століття — праворуч і ліворуч вже до­мальовувалися апостоли, у результаті чого виник цілий іко­ностасний чин. У деісусі Софії ми бачимо в центрі Христа, а праворуч і ліворуч — найбільш близьких йому осіб — духів-

«Героїчний вчинок Оранти — це подвиг вічного «тримання» рук перед Богом на захист грішного людства. Тому її й зображують тут як войовницю…»

 

 

ника (Іоанна Хрестителя) і Богородицю. Вони просять його про полегкість до грішного людства. Над Орантою напис з 45-го псалму — «Воно не похитнеться» (у давньогрецькій мо­ві, як і в українській, — місто — середнього роду). «Воно не похитнеться, Бог у середині його, Бог йому допоможе із само­го ранку». Цим написом і цим зображенням Київ знаходиться під заступництвом Божої Матері. Оранта характерна для пра­вослав’я. Протестантизм взагалі заперечує її, вважає цей сим­вол непотрібним сентименталізмом.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.