Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ХЕРСОНЕС-ХЕРСОН-КОРСУНЬ

«По картам здесь и город был, и порт.

Остатки мола видны под волнами…

Но город стерт,

Как мел с доски, разливом диких орд…»

Максиміліан Волошин

Південь сучасної України надзвичайно багатий на уні­кальні історичні й археологічні пам’ятники, серед яких справжньою перлиною є античний Херсонес, або серед­ньовічний Херсон — Корсунь давньоруських літописів. Руїни Херсонеса — в межах сучасного м. Севастополь. На його тери­торії рішенням уряду України створено Національний запо­відник, він перебуває під охороною держави.

Херсонес Таврійський, заснований, за останніми даними, ви­хідцями з Гераклеї Понтійської та острова Делоса в 528— 527 р. до н.е., проіснував майже дві тисячі років. Він був великим по­літичним, економічним, культурним центром регіону, відігравав важливу роль у розвитку багатьох стародавніх народів. Спочат­ку Херсонес Таврійський займав невелику територію, яка нап­рикінці V— у першій половині IV ст. до н.е. була оточена оборон­ною стіною. З моменту заснування в місті існували демократич­ні інститути самоврядування. Економічною основою життя бу­ло сільське господарство. На площі близько 27 га інтенсивно бу­дували житло та храми, освоювали великі сільськогосподарські території. Якщо в V — першій половині IV ст. до н.е. обробляли­ся порівняно невеликі ділянки на Маяковому півострові, то протягом другої половини IV ст. до н.е. було здійснено розмежу­вання на наділи всього Гераклейського півострова площею 10 тис. га. На кордонах території розташовувався ланцюг поселень міс­цевого населення — таврів, які обробляли наділи херсонеситів.

Наприкінці V — початку IV ст. до н.е. херсонесити проника­ють до Північно-Західного Криму, що вже був освоєний греками-іонійцями. У цей час Херсонес з невеликого автономного по­ліса перетворюється на центр територіального державного утво­рення, котре володіло землями на Гераклейському півострові та в Північно-Західному Криму. Законодавчо новий тип держави було закріплено в присязі громадян Херсонеса. У другій чверті III ст. до н.е. зміни в степовій зоні Північного Причорномор’я призвели до виникнення в Криму ранньокласового пізньоскіф- ського державного об’єднання з центром у Неаполі Скіфському (м. Сімферополь). Скіфи почали активно шукати землі, придат­ні для занять землеробством. До кінця III — межі III—II ст. до н.е. до рук скіфів потрапила майже вся сільськогосподарська територія в Північно-Західному Криму, від їхніх набігів страж­дала найближча округа Херсонеса. Місто не могло впоратися з ворогами й було змушене звернутися до молодого, енергійного царя Понтійської держави Митридата VI Свпатора. Він послав у Гаврику війська під командуванням Діофанта, який під час кількох воєн ліквідував скіфську загрозу. Надання військової допомоги Митридатом супроводжувалося змінами в політично­му статусі цивільної громади. Херсонес проголосив царя Понта своїм «захисником» і, зберігши внутрішнє самоврядування, увійшов до складу Понтійського царства, основні володіння якого були на півночі сучасної Туреччини. У місті розташову­вався понтійський гарнізон, який повинен був забезпечити його охорону та, ймовірно, виплату данини царю. Херсонес втратив свою незалежність і після поразки честолюбного Митридата у війнах із Римом потрапив у орбіту політики Римської імперії.

Протягом перших століть н.е. Херсонес був тісно пов’яза­ний з імперією. У першій половині II ст. він дістав права елев- терії («свободи»), і в місті розташували римський гарнізон. Солдати перебудували оборонні стіни та вежі. Гарнізони було розташовано і в інших пунктах Таврики. Протягом 30— 40-х pp. Ill ст. кордони Римської імперії та античні центри Північного Причорномор’я (Тира та Ольвія) зазнавали напа­дів варварських племен. Однак Херсонес залишився осторонь від основних напрямків їхніх походів, був головним форпос­том імперії. Як і раніше, він був пов’язаний зі Східно-Рим- ською імперією. Після виведення римського гарнізону пряма військова допомога була замінена грошовими субсидіями на утримання військ.

Раніше вважалося, що гунською навалою закінчуєть­ся антична історія Північного Причорномор’я в цілому й Херсонеса зокрема. Але зараз встановлено, що, розгромивши аланський союз племен, гуни пішли на Захід до кордонів Рим­ської імперії, а Херсонес серйозно не постраждав. Основна ма­са гунів у Північному Причорномор’ї з’явилася пізніше. Це сталося в V ст., коли після смерті Аттіли їхнє державне утво­рення розпалося. Гуни з Подунав’я відійшли до Північного Причорномор’я, але й цього разу вони не чіпали грецьких центрів, а лише подекуди влилися в склад їхнього населення.

Про стан Херсонеса, що в період середньовіччя став нази­ватися Херсоном, наприкінці V ст. свідчить напис про віднов­лення оборонних стін правління візантійського імператора Зі- нона (474—491 pp.). З напису випливає, що Херсон був імпер­ським містом, через це йому було даровано гроші на відновлен­ня оборонних споруджень. Включення міста до складу імперії при імператорові Зіноні добре узгоджується з початком місце­вого монетного карбування в цей час. Економічний підйом за імператора Анастасія (491—518 pp.) підготував експансіоніст­ський напрямок зовнішньої політики Візантії, що яскраво проявилося в період правління знаменитого Юстиніана І

(527—565 pp.). Вплив імперії значно збільшився в Північному Причорномор’ї, де головним оплотом Візантії став Херсон. По­силення візантійської присутності в Криму датується 532— 539 pp. У 70-х роках VI ст. зі сходу в Північне Причорномор’я, підкоривши аланів, прийшли інші войовничі кочівники — тюрки. У 581 р. вони отаборилися біля Херсона, але оволодіти ним не змогли. З тюркською загрозою було пов’язане зміцнен­ня оборонних споруджень Херсона в період правління Юсти- на II (565—578 pp.), а після швидкого укладення миру з тюр­ками почалося масове будівництво найбільших міських хрис­тиянських храмів. Наприкінці V—VII ст. місто продовжувало залишатися складовою частиною і головним опорним пунктом Візантії в Тавриці. Херсон, як і раніше, був одним із великих центрів ремісничого виробництва й обміну, до якого тяжіло переважно сільське населення Таврики.

 

 

На межі VII — VIII ст. Херсон опинився в центрі бурхливих політичних подій візантійської історії. Тут був проголошений імператором Вардан Філіппік. Після цього імператора Юстині- ана II 711 р. скинули з престолу та вбили. У тому, що сталося, помітну роль відіграли не тільки жителі Херсона, але й хазари, з якими візантійцям тривалий час доводилось ділити владу в Криму. Приблизно 840 — 841 pp. у Південно-Західному Криму було створено візантійську фему (військово-адміністративна область) із центром у Херсоні. Фему очолив стратиг — началь­ник збройних сил.

У другій половині IX — X ст. Херсон — Корсунь — був тісно пов’язаний із Київською Руссю, котра в цей час стає активною силою в Північному Причорномор’ї. Місто відігра­вало важливу роль і в російсько-візантійських відносинах. На прохання імператора Василія II київський князь Володи­мир Святославович надіслав йому військову допомогу. Але імператор не виконав своїх договірних зобов’язань. У відпо­відь на це в 988 чи 989 р. Володимир заволодів Херсоном і за­бажав взяти собі за дружину сестру імператора — Анну. Ві­зантія була змушена укласти з Київською Руссю мирний до­говір, а Володимир одружився з візантійською царівною і, за легендою, хрестився в Херсоні. Хрещення Київської Русі, котре відбулося незабаром після Корсунського походу, мало величезне значення для Київської Русу. Вона стала європей­ською державою.

1223 року в Криму вперше з’являються татари хана Батия, а на південний берег Криму напали турки-сельджуки, які на той час влаштувалися в Малій Азії. Це катастрофічним чином вплинуло на життя Херсона. Наприкінці XIII ст. Херсон захо­пили орди золотоординського воєначальника Ногая, а в середи­ні XIV ст. контроль над містом встановили генуезці, які давно мали воєнно-стратегічні та торгові інтереси в Криму. Херсоніти намагалися вижити в таких умовах, але 1399 року татари знову розорили місто. Після цього розгрому окремі міські регіони ще продовжували існування, але десь із середини XV ст. і їх оста­точно покинули жителі. Згодом життя тут не відновлювалося. Горде ім’я міста на якийсь час забули, а чергові загарбники Таврики, турки-османи, чиїми васалами стали кримські тата­ри, називали його Сари-Кермен (Жовта фортеця).

Нове життя Херсонеса — Херсона — Корсуня почалося 1827 p., коли було розпочато перші археологічні розкопки, що з перервами продовжуються і дотепер. Саме завдяки самовід­даній праці кількох поколінь вітчизняних археологів та істо­риків, що проводять тут розкопки вже понад 170 років, можна ознайомитися з історією і культурою цього унікального цент­ру людської цивілізації. UNESCO — Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури — включила його до складу 150 найбільш значних давніх пам’яток, де він стоїть поряд із такими «чудесами світу», як єгипетські піраміди, афінський Парфенон та римський Колізей.

Віталій ЗУБАР, Леонід МАРЧЕНКО ЗО березня 2001 р.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.