Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ТАЄМНИЦЯ ВІЩОГО БОЯНА. Факти, дослідження, гіпотези

Бонн, герой «Слова о полку Ігоревім», який «віщі персти на живі струни складав», — найзагадковіша історична особистість. Його ім’я, діяльність, середовище — все зда­ється оточеним «синьою мглою». У цьому густому тумані давнини було зламано багато списів. Він був Бояном, його ж називали Баяном, а тюркською це вже означає «той, хто вла­дарює над духами». Автор «Слова…» називав Бояна «Велесовим внуком», а коментатори — «онуком Волоса», тобто ско­тячого бога. За різноманітними припущеннями, творча ді­яльність цього таємничого Бояна розтягнулась від 1022 року до початку XII ст. Він вважався «придворним співаком», який «служив пером» у Києві, Чернігові, Тмутаракані, або виступав із якимось Ходиною перед слухачами, а ще був «ке­рівником поганських свят».

Ішов час, але робота перекладачів-коментаторів із 1800 року (дата першого видання «Слова») не полегшува­лась, бо не вистачало історичних свідчень. Прив’язати Бояна до конкретного періоду здавалося неможливим. Довгий час вчені не були впевнені, чи реально існував віщий Боян-піснетворець узагалі. А якщо існував, то як звали людину, що стала прообразом віщого Бояна — Боянь, Боян чи Баян? Аби знайти її реальне ім’я, потрібно було визначитись із етимоло-

гією слова «Боян». От- Боян залишався мі­фічним. «Не можна йняти віри, — писав професор В. В. Яремен­ко 1990 року, — аби ав­тори «Повісті временних літ», віддаючи на­лежну хвалу і шану кожному книжнику, не помітили, не згадали жодним словом славет­ного Бояна… Вони увічнили його, тільки ім’я того співця інше, реальне, не вигадане чи штучно утворене вче­ними кінця XVIII— XIX сторіч… У літопис­них текстах вживаєть­ся частка «бо» в незвич­ному для нас вигляді: «Се бо єсть бо батогъ». Боянь складається з імені Янь і частки «бо»… Тобто за пер­шоджерелом — «бо Янь бо віщий». Тож реальне ім’я «бо Янь», а не «ба Янь».

Цікаво, що ще 1842 року дослідник літератури давньої Русі А. Ф. Вельтман уперше висловив думку, що Боян — то є літописний Янь. Основою для пошуків Бояна прислужились свідчення літописця Нестора під 1106 роком, де зафіксовано дві події, пов’язані з іменем Янь: «Повоювали половці побіля Зарічеська, і послав на них Святополк (Ізяславич. — JI. Н.) Яна Вишатича і брата його Путяту… У це ж літо помер Янь («Вишатич» — доводив академік Д. С. Ліхачов), старець доб-

рий, жив літ дев’яносто, в старості маститий: жив по закону Божому, не худший перших праведників, від нього ж я чув багато словес, які і вписав у Літописець. Його ж і гріб є в Пе­чорському монастирі, де лежить тіло його, покладене місяця червня в 24-й день».

В. В. Яременко висловив цікаве припущення: «Оце, оче­видячки, і є біографія Бояна. Насправді — Яна, нашого пер­шого відомого піснотворця… Якщо Янь помер 1106 року в 90-річному віці, то, відповідно, народився в 1016 р.». Але на­далі пріоритет віддавали думці академіка Д. С. Ліхачова, що Янь-поет, він же Янь Вишатич — київський воєвода і наща­док Добрині, брата Малуші.

Розв’язати цей вузол стане можливим лише в тому ви­падку, якщо знайдемо дату народження Яня Вишатича, взявши за основу не дату смерті Яна-історика, а родовід воє­вод із нащадків Добрині. На п’ять поколінь воєвод (Добри- ня, Коснятин, Остромир, Вишата та Янь) не маємо за період від 970 до 1113 pp. жодної дати народження, лише дві дати смерті (Коснятина й Остромира) та 15 датованих згадок про конкретні справи воєвод. Але, враховуючи всі ці відомості в комплексі, маємо можливість приблизно визначити дати народження кожного з воєвод.

Тут наводимо лише результат, поминувши розрахунки, що були зроблені автором: Вишата Остромирович з’явився на світ десь у 1012—1016 pp., Янь Вишатич — до 1043 р. У такому разі 1106 року Яню Вишатичу було не більше 63 ро­ків — вік ще воєводський, і не міг він народитися 1016 ро­ку, бо батько його на той час був би у чотирирічному віці. Тому Янь, який помер 1106 року у віці 90 років, не міг бути ні сином Вишати, ні онуком Остромира, ні, взагалі, «на­щадком Добрині».

Відсутність батьківського імені поруч із ім’ям Яня-істори- ка свідчить не про недбалість літописця, а про те, що він від­

різняв Яня Вишатича від Яня «не Вишатича». Використання літописцем тільки імені є свідченням надзвичайної популяр­ності Яня — «бо Яня», якщо з одного імені всі знали, про кого йдеться. Отже, герой «Слова…» Боянь, по-перше — мав ре­альне ім’я Янь, по-друге — не Вишатич, по-третє — жив у 1016—1106 роках. Але це ще не біографія, а тільки її частка. Спробуємо знайти в літописах іще якісь допоміжні факти до історичного портрета «бо Яня».

У «Повісті временних літ» ім’я Яня згадано сім разів. Особливу увагу звернемо на ті місця до 1106 p., де поруч із іменем Янь відсутні уточнення літописця — «Вишатич» або «воєвода». Нас зацікавила стаття під 1091 p., де йдеться про події 18-річної давнини:

1073 рік. «Феодосій прийшов у дім до Яна, що жив по за­кону Божому… та поучав про царство небесне, що його при­йняти праведникам».

Щось спільне вбачається у словах, які характеризують духовну основу Яна, що його відвідав Феодосій 1073 р., та друга Нестора, Яна-історика, який помер 1106 року. Відо­мо, як чорноризець Нестор характеризував людей із свого оточення:

—   про Феодосія 1073 р. — «Добрий пастух, блаженний отець наш, що здолав супротивника диявола і підступи його та переможцем з’явився, …з праведниками упокоївся, …а мо­щі поклали в рідній йому церкві»;

—   про Яна 1073 р. — «Жив по закону Божому, розумна овця доброго пастуха; Феодосій научав його про милість до убогих і про царство небесне, що його прийняти правед­никам»;

—  про Яна у статті під 1106 рік — «старець добрий, …муж благ, кроток і смирен, …не худший первих праведників, його ж гроб є в Печерському монастирі, у притворі» — писав Нес­тор про свого друга-історика у літописному «некролозі».

Слід акцентувати увагу на двох моментах:

—   слово — «праведник» (1073 р. — праведник Феодосій научав праведності якогось Яна; 1106 р. — помер праведник Ян — учень праведника Феодосія),

—   місце — Печерська церква (тут поховані мощі Феодо­сія, який научав праведності якогось Яна 1073 року, та тіло «кроткого» Яна, який помер 1106 року).

Маємо досить вагомі свідчення, аби припустити, що люди­на, яку відвідав Феодосій, та друг-історик Нестора — це та ж сама особа. Тільки Янь 1106 року — це дев’яносторічний «благий» «бо Янь», а Янь 1073 року — той же «бо Янь», але згаданий іще п’ятидесятисемирічним учнем Феодосія-праведника. Таким чином нам пощастило знайти ще одну літописну згадку до 1106 р. про «бо Яня «-історика, з якої стає зрозумі­лим, чому «бо Яня» поховали в Печерському монастирі, кон­кретно ж в Успенській церкві.

Знайдена літописна сторінка доповнює біографію Бояня майже містичними подробицями: 1073 (як згадка у статті під 2091 рік) — Саме тоді, «коли Феодосій держав ігуменство, …особливо дбав про синів своїх духовних, …іноді в доми їх при- ходячи і благословення їм даючи… Так одного разу він прийшов у дім Янів до Яня і до жони його Марії, — бо Феодосій любив їх за те, що вони жили обоє по заповіді господній і в любові жи­ли, — так от, коли він якось прийшов до них обох, то поучав він їх про милість до убогих, і про царство небесне, що його прийня­ти праведникам, а грішним — муку, і про смертний час. Та коли він се говорив, і про покладання тіл їх обох у гробі, то сказала їм жона Янева: «хто зна, де ото мене положать?». Сказав тоді їй Феодосій: «Воістину, де ото я ляжу, там і ти похована будеш».

Сталося саме так, як напророчив Феодосій:

—   14 серпня 1091 р. — «Мощі Феодосієві. який помер З травня 1074 p., із печери принесли і положили у власній йо­го церкві, у притворі на правій стороні».

— 16 серпня 1091 — «Преставилася жона Янева на ім’я Марія, чорноризці принесли і положили її в церкві святої Бо­городиці навпроти гробу Феодосія, на лівій стороні. Так збу­лось пророцтво отця нашого Феодосія».

Вивчення «Повісті временних літ» розширило коло лі­тописних знань про героя «Слова…» Бояня — Яня: 1016 р. — народився; у 1073 р. (йому 57 років) — дім пра­ведника Яня і Марії відвідав святий Феодосій; 16 квітня 1091 р. (75 років) — овдовів; 24 червня (7 липня) 1106 р. (90 років) — помер автор літописних словес і похований по­руч із жоною та Феодосієм у притворі Успенської церкви Печерського монастиря з лівого боку, «…де і лежить тіло його», — записав Нестор 888 років тому.

А це є найкращим свідченням, що Боянь, друг св. Феодо­сія і св. Нестора, не був ані поганином, ані «керівником поган­ських свят», ані перевертнем, бо сам чорноризець св. Нестор назвав шанованого Яня праведником, а св. Феодосій побажав, аби той ліг поруч з ним у Печерській церкві.

У 1960-х pp. археолог В. В. Висоцький знайшов на стіні Софії Київської графіті, яке засвідчувало покупку Бояневої землі вдовою князя Всеволода за 700 гривен. Чи міг такими землями володіти не князь і не воєвода? Міг, свідчить «Слово о полку Ігоревім», адже «Боянь пісні творив», причому пісні, достойні літописних текстів. Виходить, за часів київських князів Ярослава Мудрого та його синів (після 1054 до 1074 p.p.) така унікальна творчість Бояня, схованого в літо­писі під іменем «Янь», дорого цінувалась.

Віддамо й ми належне видатному киянину, якому за два роки виповниться дві ювілейні дати — 900 років від дня смер­ті Бояня і того ж року 990 років від дня його народження.

Людмила НАСТЕНКО-КАЛАЛЄТ

11 березня 2005 р.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.