Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ДЕСЯТИННА ЦЕРКВА — НАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ

Коли київський князь Володимир прийняв християнство і хрес­тив своїх підданих, він перш за все побудував храм-палладіум — «духовну охорону» всієї країни. Нею стала перша на Ру­сі кам’яна київська Десятинна церква, присвячена Богородиці й поставлена поряд із княжими палатами; освячував церкву Київ­ський митрополит Леонтій, а її першим настоятелем став — за Нестором-літописцем — Анастасій Корсунянин. Будівництво церкви було завершено 996 року — майже 1010 років тому. Є дані, що ос­вячено Десятинну церкву 11 чи 12 травня і що цей день став пер­шим помісним річним християнським святом на Русі.

Богородичний Десятинний храм (назва походить від «де­сятини» всіх княжих доходів, які жертвувалися на цю цер­кву) став високим зразком для східнослов’янських зодчих подальшого часу. Він вважався чи не чудом світу: русини-су- часники та мандрівники-іноземці порівнювали його з небе­сами — такий він був великий, просторий, спрямований уверх і так гарно прикрашений фресками, незрівнянними візантійськими мозаїками, мармуровими колонами, шифер­ними різьбленими плитками, фігурними карнизами тощо.

У цьому світі одні будують храми, інші — їх руйнують. Уперше Десятинну церкву зруйнували татаро-монголи (XIII ст.). Через 400 років митрополит Петро Могила повелів «Десятинну цер­кву Пресвятия Діви, находящуюся у ворот київських, викопать із мрака і открить днівному світу». Тоді до однієї з уцілілих стін храму було прибудовано церковку в пам’ять про стару святиню; 1842 року за проектом російського архітектора В. Стасова тут бу­ла зведена велика (однак менша за церкву князя Володимира) Де­сятинна церква, яку 1936 року підірвали більшовики. Із того ча­су церква тисячолітньої давнини майже щезла з лиця землі — на­че перевелися в народі високі майстри, наче нікому й ні за що біль­ше молитися під величними склепіннями Десятинної!

Щойно вийшла з друку гарно ілюстрована книга «Мати церков руських. Десятинна церква в Києві — настав час її від­родити», укладена архієпископом Димитрієм Рудюком, наміс­ником Свято-Михайлівського монастиря, ректором Київських духовних академії і семінарії (владика Димитрій — історик, закінчив історичний факультет Київського національного уні­верситету ім. Т.Шевченка, кандидат богословських наук). Його книга — це ще одна спроба переконати суспільство, вла­ду, фахівців у необхідності відбудови Десятинної. Книга міс­тить чимало репродукцій, насичена яскравими історичними фактами, цитує думки літописців, видатних людей. Остання частина книги — невеликий, але добірний альбом «Мати цер­ков руських», який переконливо демонструє «генетичне» по­ходження київських, чернігівських, новгородських, смолен­ських та інших храмів — «паростків» Богородичної церкви.

Ідея відбудови церкви спричинилася до ще одного поділу ук­раїнського суспільства — частина науковців та політиків (а вір­ніше — науковців-політиків) енергійно противиться «воскресін­ню з попелу» Десятинної церкви. Одним із приводів (не причин) є начебто нагальна необхідність вивчення фундаментів Володимирової Десятинної церкви — для наших науковців виявилося замало 70-ти років! Хоча йдеться, нагадую, про першу кам’яну християнську церкву Київської Русі, яка згадується чи не в усіх давніх пам’ятках. Але повернемося до фундаментів. Загальнові­домо, що відбудова храму зовсім не обов’язково приводить до знищення його залишків: існують стандартні технології не тіль­ки їхнього збереження, але й забезпечення доступу до них. Так робиться в усьому світі в подібних випадках.

Другий аргумент проти відбудови Десятинної є більш сер­йозним — це неможливість, за браком інформації, точно й де­тально реконструювати стародавню церкву. Так воно і є. Попри це, Десятинну церкву можна досить точно відтворити за зраз­ками візантійських церков X століття (візантійських зодчих аж ніяк не можна звинувачувати у надмірному розмаїтті). Ти­пові риси візантійської архітектури того часу добре відомі су­часним археологам, історикам, мистецтвознавцям. Нагадаємо також, що в Константинополі (Стамбулі) та в інших містах ко­лишньої імперії Ромеїв досі збереглися церкви того періоду. Наприклад, церкви монастиря Хосіос Лукас у Фокиді.

У будь-якому разі, церква у візантійському стилі буде знач­но краще пасувати Києву, ніж незчисленні однотипні храми у псевдо-візантійсько-російському стилі, регламентованому російськи­ми імператорами. Або у «стилі» сучасного храмового будівництва столиці, який не піддається ідентифікації, що, очевидно, не хви­лює противників відновлення Десятинної церкви. А хвилює їх, на- приклад, те, що «сегодня строят копии в современных материа­лах» . «Мы не можем воссоздать, скажем, плинфу, а также камень и шифер, которые применялись во времена Киевской Руси», — го­ворить академік Толочко. Те саме думає і доктор архітектури Асе­ев: «Этобудет «новодел», построенный «наглаз». Гораздо важнее сохранить аутентичные фундаменты памятника».

Якби людство так цінувало історичні руїни, як це роблять деякі українські вчені, всі міста і містечка на землі прикра­шалися б сьогодні тільки руїнами. У Варшаві не було б Старо­го міста, в Лондоні — собору Петра і Павла, в Санкт-Петербурзі — Бурштинової кімнати та ін. Не згадуючи вже про Успен­ський собор, відбудований, як відомо, за допомогою сучасної техніки та сучасних матеріалів!

Автор книги «Мати церков Руських» архієпископ Димитрій пише: «Немає сумнівів у тому, що все це (кампанія проти відбудови Десятинної) робиться свідомо тими, хто заперечує будь-яку історичну тяглість, спадковість і безперервність укра­їнської історії; хто Україну любить не духовно, а лише з корис­ливої цілі». Важко вести дискусії, де кожен слухає тільки себе. Із цього приводу архієпископ Димитрій згадує у своїй книзі Клірика Острозького (XVI), який говорив: «Непристойна це річ із розслабленим про силу, із сліпим про світло, із розбійником про мир і згоду, із блудником про чистоту говорити і радитися».

Є люди, які щиро не люблять «нового» старого — тобто відновлених історичних пам’яток. Але ж іноді варто подиви­тися на проблему з іншого боку. Якщо надійно й майстерно збудувати Десятинну, то через якихось тисячу років важко буде вважати її « новодєлом ». І наші нащадки матимуть тоді в Києві дуже древню і шановану Богородичну церкву у візан­тійському стилі й будуть пишатися нею перед іншими народа­ми. Гріх думати тільки про «тепер», панове!

Клара ҐУДЗИК 13 травня 2005 р.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.