Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

АСКОЛЬДОВЕ ХРЕЩЕННЯ

Правління Аскольда (загинув у 882 р.) є досить яскравою сторінкою в історії ранньої Русі — молода держава тоді впер­ше вийшла на світову арену, завоювавши загальне визнання та затвердивши себе як невід’ємну частину ранньо-середньо­вічної ойкумени. Титул кагана, прийнятий Аскольдом, при­рівнювався до імператорського (царського) та переконливо свідчив про політичні претензії київського правителя. Голов­ними (і найбільш вдалими) зовнішньополітичними діяннями Аскольда були походи на Візантію, а також договори, укладе­ні з цією супердержавою того часу. Аскольд домігся диплома­тичного визнання Русі як великої держави й гідного сусіда Ві­зантії. Цими походами Київська Русь затвердила свою міжна­родну позицію в тогочасному світі. Її відносини та письмові угоди з Візантією збереглися у Візантійських джерелах. Дея­кі з них підписані візантійськими імператорами.

Успішні походи проти Візантійської імперії показали «місту та світу», що Русь була тоді однією з найбільш могутніх держав середньовічної Європи. Серед результатів походів Ас­кольда на Візантію та укладених з імперією угод одним із най­більш важливих було запровадження на Русі християнства.

Відносно хрещення Аскольда існує багато гіпотез, хоча збереглися також деякі документи того часу. У радянській історіографії була популярною так звана станова точка зору. Її теза полягає в тому, що в 60-ті роки IX століття хрестила­ся не вся Русь, не народ, не держава, а тільки лише певна частина верхівки на чолі з київським каганом — Аскольдом. Населення ж Русі продовжувало залишатися язичницьким.

Процес христианізації Русі (як і будь-якої іншої країни) не міг бути простим та коротким. Далеко не відразу нова релі­гія була сприйнята народом та подолала старе «поганство». Учені вважають, що остаточне проголошення християнства державною релігією у 988 році не одразу привело до ліквідації язичницьких пережитків, незважаючи навіть на Аскольдове хрещення. Припускають навіть, що Аскольд загинув через іс­нування у Києві досить сильного язичництва.

У ті часи на Русі почали з’являтися візантійські та римські мі­сіонери, створювалися та приймалися різні посольства, що при­вело до знайомства русів із релігійними віруваннями сусідніх кра­їн та народів. На користь Візантії говорив той факт, що ця краї­на допускала використання для культових цілей не тільки грець­кої мови, але й мов інших народів. Тоді, як відомо, було розпоча­то переклад на слов’янську мову деяких богослужебних книг.

Деякі вчені вважають, що князі прийняли хрещення в Киє­ві, разом із певною кількістю народу, від єпископа, направле­ного відомим Константинопольським патріархом Фотієм. Тому наприкінці IX століття Російська єпархія вже рахується — за деякими джерелами — в списках константинопольських єпис- копій — спочатку на 61-му, потім на 60-му місці.

Усі ці події іноді іменують першим хрещенням Русі. Пат­ріарх Фотій у посланні 866 — 867 років писав: «І не тільки цей народ (болгари) проміняли колишнє нечестіє на віру в Христа, але навіть у жорстокості та скверновбивстві всіх за­лишаючи за собою так звані руси, які поневоливши тих, що знаходяться біля них і звідси склавши про себе високу думку, підняли руки й проти Ромейської держави. А зараз навіть і во­ни проміняли нечестиве вчення, яке практикували раніше, на чисту й непідробну християнську віру, з любов’ю поставивши себе в чині підданих та друзів наших — замість пограбування нас і великої проти нас зухвалості, яку мали незадовго до то­го. І до такої міри розгорілися у них бажання й ревнощі віри, що прийняли вони християнського єпископа та пастиря і з ве­ликою старанністю та ревнощами шанують Бога».

Клара ҐУДЗИК 23 липня 2008р.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.