Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ХРАМ НАШОЇ ДОЛІ. Десятинна церква Хрестителя й Просвітителя Русі Володимира Святого: проблеми відродження

Благородство кожної істинної культури визна­чається тим, що культура є культ предків, по­шанування могил і пам’яток, зв’язок синів з батьками… Культура заснована на священному переказі, витоки її сакральні. І чим давнішня культура, тим вона значніша і прекрасніша. Їй дороге увічнення, неперервність, спадкоємність… Культура, в якій є релігійна глибина, завжди спрямована до воскресіння.

Микола Бердяев

Уже перші київські князі розуміли, що храм — це не тільки дім Божий, не тільки пам’ятник їм са­мим та їхнім часам, але водночас найвища мож­ливість прикрасити і прославити свій стольний град, свою землю і свій народ… Храм для українця — це мовби послання з далеких віків… Тінь вічності, світле смеркання, яке ніколи не стає ніччю.

Павло Загребельний

Часи великокняжіння Володимира Святославича (980— 1015) — одна з найяскравіших сторінок історії й культури Дав­ньоруської держави та її стольного Київ-града. Наприкінці X ст.

завершувалося об’єднання слов’янських племен, і саме в ті ча­си 988 року Володимир Святославич запровадив християнство на Русі. Ці доленосні події сприяли утвердженню Київської Ру­сі як могутнього державного утворення у східній частині Євро­пейського континенту. Русь стрімко входила до кола передових країн Сходу та Заходу. І саме за часів володарювання велико­го київського князя Володимира Святославича відбувалася крута зміна суспільно-політичних, економічних відносин і на­ступав період феодального ладу та перехід від язичництва до християнства. Структура феодальних відносин зумовлювала ак­тивізацію міжнародних зв’язків, розвиток торгівлі, ремесел, роз­будову ранньофеодальних міст та фортечних укріплених тери­торій. Усе це визначало нове суспільно-політичне, економічне, культурне та архітектурно-художнє обличчя країни.

Наприкінці X ст. Володимир Святославич завершив будів­ництво на Старокиївській горі своєрідного ранньофеодального містоутворення, яке пізніше отримало назву «міста Володими­ра», де були започатковані традиції монументального кам’я­ного зодчества при створенні ансамблевої церковно-палацової забудови великокнязівського центру. А композиційною домі­нантою його була велична церква Богородиці Десятинна. Дов­кола неї розтошовувалися вишукані княжі двоповерхові пала­ци та Великий княжий двір. За Десятинною церквою був Ба­бин Торжок — велика міська торгова площа, прикрашена ви­везеними князем Володимиром із Корсуня (Херсонеса) двома античними статуями та квадригою з мідяних коней. Це нага­дувало про результати успішного походу Володимира Свято­славича на Корсунь у Крим, прийняття ним християнської ві­ри, одруження з візантійською царівною Анною і повернення переможцем до стольного Київ-града.

Історики зазначають, що колишній великокнязівський церковно-палацовий центр на Старокиївській горі Верхнього Київ-града— «Капітолій», «Руський форум», «Київський ак­рополь», «Кремль» — є політичним і адміністративно-духов­ним осередком початкового періоду становлення християнства та утвердження державності в Київській Русі. Відомо, що саме цей період посів значне місце у всьому подальшому розвитку давньоруського містобудування, зодчества, мистецтва та куль­тури в цілому. Дослідник стародавнього Києва М. Каргер ствер­джував, що в X ст. кам’яні монументальні споруди відомі були тільки в Києві за часів князювання Володимира Святославича.

Саме в ті часи «в Києві закладалися основи того розвитку, який на багато віків визначив подальші долі художньої куль­тури Давньої Русі», — зазначав відомий російський мистецт­вознавець М. Алпатов. Протягом майже двох з половиною століть вишуканий ансамбль великокнязівського церковно-

щ 1

Десятинна церква (X ст.). Реконструкція М. Холостенка

 

 

палацового центру на Старокиївській горі був гідною окрасою «міста Володимира» та важливим надбанням зодчеської куль­тури столиці Київської Русі. І, безумовно, незаперечною домі­нантною цього ансамблю була велична Десятинна церква. У ті часи вона була найвизначнішим осередком та символом утвердження та поширення християнства на всій Русі. Своїм урочисто-святковим виглядом церква справляла на сучасни­ків, учорашніх язичників, незабутнє враження. Її архітекту­ра являла собою образ-символ нового християнського Світу, в якому тепер належало жити хрещеній Києворуській державі. Саме з неї як «матері церков руських» розпочинався родовід давньоруського кам’яного монументального храмобудуван­ня. Зазначимо, що побудова Десятинної церкви була здійсне­на на благовірній основі — на знак ушанування крові перших християн-мучеників варягів Федора та Іоанна — жертв язич­ницьких часів, які згодом теж стали святими Руської церкви.

У ті далекі часи Десятинна церква користувалася незапе­речним авторитетом, оскільки під її склепіннями у вівтарній частині знаходилися християнські святині — мощі святого священномученика Римської церкви Климента та його учня Фіфа, які були привезені до Києва Володимиром Святослави- чем, разом з іншими трофеями, після його хрещення в Корсу­ні (Херсонесі). У подальшому Десятинна церква стала місцем поховання великих князів Київської Русі. Так, протягом XI ст. тут були здійснені поховання: княгині Ольги (1007), дружини Володимира грецької царівни Анни (1011) та самого Володимира (1015), а також Олега і Ярополка Святославичів (1044), Ізяслава Ярославича (1078) й онука Ізяслава — Рос­тислава Мстиславича (1093). Над ними перед похованням бу­ло здійснено обряд хрещення. Саме в центральній частині прадавнього храму зберігалися в мармурових саркофагах по­ховання княгині Ольги і хрестителя Русі великого київського князя Володимира Святославича, які на початку XIII ст. були канонізовані та проголошені святими.

На жаль, 1240 р., у часи нашестя монголо-татарів, столь­ний Київ-град пережив спустошливий розгром. Нищівного руйнування зазнало «місто Володимира». Від Десятинної цер­кви та князівського палацового ансамблю залишилися жах­ливі розвалини, які поступово руйнувалися, а згодом місцеве населення розбирало їх на господарські потреби.

Неодноразово Десятинну церкву намагалися відродити, зокрема митрополит Петро Могила в XVII ст. та пізніше мит­рополит Євгеній (Болховітінов) у середині XIX ст. А в 1826— 1830 рр. О. Анненков побудував за проектом архітектора В. Стасова нову Десятинну церкву, яка була освячена в 1842 р. Вона займала близько 2/3 площі плану прадавнього храму і, як відомо, згодом була розібрана через те, що не мала художньої цінності (за радянських часів — 1936 р.).

Упродовж понад стовісімдесятилітніх досліджень київсько­го дитинця зібрано великі й різнобічні історико-культурні ціннос­ті, пов’язані з археологічними залишками великокнязівського цер- ковно-палацового ансамблю та його домінантою — церквою пре­святої Богородиці Десятинною. На сьогодні взяті на Державний  облік як визначні пам’ятки археології: культурний шар града Кия (V—VIII стст., вул. Володимирська, 2); культурний шар «міста Во­лодимира» (IX — перша половина XIII стст.) із залишками фун­даментів язичницького капища, фундаментами князівських па­лаців, в’їзних веж та в цілому територія дитинця стародавнього Києва VIII— X стст. із фундаментом Десятинної церкви X ст. як пам’ятки національного значення; а також фундаменти ротонди та інші археологічні пам’ятки Верхнього міста стародавнього Ки­єва. Археологічні пам’ятки та природно-ландшафтне довкілля ди­тинця є складовими частинами Державного заповідника «Старо­давній Київ» і мають високу цінність як пам’ятки національної культурної та природної спадщини.

Стан збереженості успадкованого історико-культурного середовища та природно-ландшафтного довкілля самих пам яток ахрхітектури археології стародавього Києва та особ­- ливо колишнього церковно-палацового центру «міста Володимира» викликає тривогу та занепокоєння. Там ще в кінці XIX ст. на фундаментах колишніх князівських палаців (Володимира та Ярополка), нині пам’ятках археології, були побудовані житлові будинкі (вул. Володимирська, 8 та Десятинний провулок, 5). Значної шкоди було завдано фун­даментним залишкам князівського Північного палацу Святослава ще при прокладенні проїжджої частині по вулиці Володимирській та її сполучені з Андрієвським узвозом, який також є важливою археологічною пам’яткою.

Водночас, в останні роки спостерігається активна урбанізація довкілля заповідної території «міста Володимира». Так, на залиш­ках фундаментів великокнязівського Західного (Володимирово- го) палацу — пам’ятці археології — нині запроектовано будівниц­тво нового житлового будинку по Десятинному провулку № 3— 5 (проект уже розроблено й затверджено). Були наміри побудува­ти багатоповерховий житловий будинок-комплекс на Пейзажній алеї в зоні примикання її до Десятинного провулку. ЮНЕСКО в «Рекомендаціях про збереження культурних цінностей, яким за­грожує небезпека внаслідок проведення громадських чи приват­них робіт» (1968) у статті 24/6 стверджує: «Збереження пам’яток мусить бути безумовною вимогою, що виставляється до будь-яко­го добре розробленого плану… будівництва, і це особливо стосу­ється історичних міст та його районів. Аналогічні правила повин­ні прийматися для всього району й середовища, що оточують за­реєстровану пам’ятку чи місцевість, з метою збереження їхніх іс­торичних зв’язків та природного довкілля».

У зв’язку з цим необхідно прийняти термінові заходи з на­дійного збереження та належної державної охорони цього уні­кального історико-культурного середовища та природного довкілля, у тому числі це стосується ще незабудованої цент­ральної частини «міста Володимира», враховуючи його ви­значне наукове, історичне та культурно-духовне значення в поступальному історичному розвитку Русі-України.

Карта Києва X—XI ст.ст., на якій позначено його найважливіші землі й культурні пам’ятки. Складено П. Толочком

 

 

Відзначимо, що в цілому історико-культурна спадщина Верхнього міста стародавнього Києва, його славетні ансамблі — Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого собору та Анд­ріївської церкви, маючи високий пам’яткоохоронний ціннісний статус, відіграють акцентно-домінуючу роль у панорамному

розкритті історичної забудови стародавнього Києва з боку Дніп­ра й Лівобережжя, у цілісному просторово-візуальному спри­йнятті силуету стародавнього Києва: Поділ, Верхнє місто, Печерськ з Києво-Печерською лаврою, Видубичі. А з Пейзажної алеї «міста Володимира» відкриваються незабутні багатоплано­ві краєвиди літописних гір — Замкової, Щекавиці, Дитинки та урочища Гончарі-Кожум’яки, Андріївського узвозу з Андріїв­ською церквою та маревом дальніх планів сучасної забудови Оболоні, мальовничий вид Задніпров’я та обрії Вишгородських пагорбів. У той же час відзначимо, що нинішній стан зелених насаджень на схилах Старокиївської гори не допомагає пано­рамно й цілісно все це споглядати.

Уперше проблему збереження успадкованого унікального історико-культурного середовища та природно-ландшафтного оточення Старокиївської гори і проблему музеєфікації археологіч­них пам’яток дитинця стародавнього Києва планувалося виріши­ти ще в 1967 — 1968 рр. Тоді був розроблений проект створення на прадавніх землях столиці Київської Русі історико-археологічного та архітектурного комплексу — парку-музею «Стародавній Київ». Автором проекту став творчий колектив під керівництвом архітектора А. Мілецького, а наукову консультацію надавав П. Толочко та інші фахівці Інституту археології АН УРСР. Проект охоп­лював історико-археологічний ландшафт «міста Володимира» та «міста Ярослава», а пізніше й Подолу. Тож доцільно повернути­ся до цієї проблеми для більш поглибленого розгляду такого пи­тання: як забезпечити належне збереження визначного місця на­шої історії та культури — успадкованого унікального історико-культурного середовища та природно-ландшафтного довкілля; і як по­дбати про збереження пам’ятки археології — колишнього церков­но-палацового ансамблю «міста Володимира » та його домінанти першого монументального кам’яного храму Київської Русі цер­кви Богородиці Десятинної.

Інститут археології НАН України за участю сектора архі­тектурної археології Державного Ермітажу (СПб) Роси в 2005    2010 рр. провели новітні поглиблені археологічні до­слідження автентичних залишків Десятинної церкви. Уже опубліковані попередні результати основних робіт, що дає мож­ливість підійти до здійснення надійної консервації та належної музеєфікації залишків фундаментів Десятинної як пам’ятки національного значення. При цьому постає й більш складна проблема: як зберегти й найкраще реанімувати історико-куль- турне середовище київського дитинця в цілому та визначити доцільні підходи до можливого проведення помірних реабіліта­ційних робіт у цій унікальній заповідній території. Адже це потрібно для більшого представлення музейних експонатів ви­значних археологічних пам’яток численним екскурсантам — вітчизняним та закордонним туристам. При цьому необхідно також вирішити: як бути з пізнішими агресивними забудовчи- ми включеннями в цій унікальній заповідній зоні сучасного Києва? Це, в першу чергу, хаотична забудова в зоні, що прими­кає до Десятинного провулку та Пейзажної алеї. І назріла гос­тра необхідність обґрунтування значимості історичної, науко­вої, архітектурно-археологічної та культурно-мистецької спад­щини київського дитинця та залишків колишнього великокня­зівського церковно-палацового ансамблю «міста Володимира» стародавнього Києва. Потрібно розробити комплексні рекомен­дації — щодо надійного збереження й музеєфікації, щодо вико­нання пам’яткоохоронних заходів, щодо упорядкування зага­лом цієї заповідної території. Адже це одне з найвизначніших пам’ятних місць нашої прадавньої історії та культури, першоосереддя нового християнського цивілізаційного поступу Русі- України, становлення та утвердження державності в початко­вий період її розвитку. І вже сьогодні це визначне місце як сво­єрідний літопис сивої давнини стародавнього Києва має гідно відродитися — там можливо створити сучасний привабливий меморіальний музейно-екскурсійний комплекс європейського Рівня. Такі заходи могли б сприяти охороні й належному збере­женню та більш активному введенню в культурно-екскурсій­ний і туристичний обіг цього найважливішого місця сучасної України. І ці питання ми більш детально розглянемо в наведе­них концептуальних положеннях-пропозиціях, що містять альтернативні підходи до вирішення цієї проблеми.

Ідеться про Концепцію містобудівної, архітектурної та мистецької ревалоризації (тобто комплексу певних дій, що ставлять за мету повернути об’єкту спадщини його цінність) пам’ятки археології національного значення «Дитинець ста­родавнього Києва VIII — X стст.» із консервацією та сучасною музеєфікацією автентичних залишків церкви Богородиці Де­сятинної, створенням архітектурного ансамблю з можливістю екскурсійного відвідування, відправлення релігійних потреб громадян та проведення протокольних заходів.

За результатами нових археологічних досліджень були здійснені консерваційні заходи з надійного збереження па­м’яток. Тож необхідно визначитися з відповідними підхода­ми сучасної музеєфікації та екскурсійного показу археологіч­них залишків прадавньої Десятинної церкви в контексті ар­хеологічних залишків колишнього великокнязівського церковно-палацового ансамблю «міста Володимира».

Новітні археологічні розкопи показують, що на сьогодні ав­тентичні залишки фундаментів Десятинної церкви збереглися лише частково у південно-західному куті церкви. При сучасних розкопках були уточнені планувальні розміри автентичних за­лишків фундаментів та їхніх слідів по Десятинній церкві з ура­хуванням досліджень попередників. Але такі ж роботи необхід­но провести також по залишках фундаментів та їхніх слідів і у великокнязівських палацах та в цілому здійснити розширені археологічні дослідження культурного шару цього визначного творіння нашої історії, а також розглянути питання створення там сучасного привабливого музейно-екскурсійного комплексу.

Для історії та культури України церква Богородиці Деся­тинна та територія дитинця стародавнього Києва має винят­кове історико-меморіальне, наукове, культурологічне та сим­волічне значення як першоосереддя християнського поступу та утвердження державності в Київській Русі. Тому визначи­мося з доцільним підходом до музеєфікації автентичних за­лишків славетної церкви Пресвятої Богородиці як прадавньої духовної святині — Храму Божого та необхідністю гідного увічнення історичної пам’яті про цей унікальний літописний храм Київської Русі.

У зв’язку з цим головною метою концепції є вирішення триєдиного завдання надійного збереження визначної дер­жавної культурної спадщини, а саме:

  1. Належне збереження, консервація та поміркована рева- лоризація історико-культурного середовища як певної компо­зиційної цілісності з визначними археологічними пам’ятка­ми Київської Русі — залишками автентичних фундаментів церкви Богородиці Десятинної в контексті збереження реш­ток колишнього церковно-палацового ансамблю київського дитинця з унікальним природно-ландшафтним довкіллям Старокиївської гори в цілому;
  2. Виконання сучасної музеєфікації та забезпечення відпо­відних умов для екскурсійного показу автентичних залишків Десятинної церкви та всіх нерухомих пам’яток археології на те­риторії київського дитинця з організацією доцільного функціо­нального зонування, благоустрою та озеленення цієї заповідної території та створення зручних маршрутів для екскурсантів, установлення зупинок туристичних транспортних засобів;
  3. Гідне відзначення доленосних подій нашої історії та куль­тури за понад 1020-літній період прийняття християнства в Ки­ївській Русі, насамперед побудови першого кам’яного монумен­тального храму — величної церкви Богородиці Десятинної та вша­нування історичної пам’яті, пов’язаної зі знаходженням там у дав­нину мощей перших святих Києворуської церкви, поховань ви­значних князів Київської Русі, а також загиблих останніх захис-

 


 

Пропонується музеєфікувати автентичні за­лишки прадавньої Десятинної церкви (в під­земній частині), а на поверхні — побудувати невеликий меморіальний храм ників стольного Київ-гра- да в 1240 р. Ідеться і про створення належних умов для проведення ре­лігійних відправ грома­дян. А в будинку Націо­нального музею історії України доцільно значно розширити експозицію, пов’язану з особливостя­ми прийняття християн­ства на Русі та створити там відповідні умови для проведення різних про­токольних заходів.

Усе це було б достой­ним пошануванням на­щадками визначних по­дій нашої історії — незга- симої духовної та куль­турної спадщини Русі-України. Вони сприяли б її популяризації та більш ефективному культурно- туристичному викорис­танню цього достопам’ят­ного місця нашої історії, духовності й культури й засвідчували б його справ­жнє високе наукове, ду­ховно-культурне значен­ня. Це, можливо, дещо б компенсувало трагічні втрати національної іс-

 

торико-культурної спад­щини.

Ґрунтовні новітні до­слідження, здійснені в 2005—2010 рр. під керів­ництвом члена-кореспон- дента НАН України, до­ктора історичних наук, професора Г. Івакіна та кандидата історичних наук, доцента О. Іоанні- сяна, показали, що Деся­тинна церква лише мала бути хрестовокупольним храмом, але в процесі будівництва задум зміни­ли на хрестоподібну ку­польну базиліку або ку­польну базиліку з тран- септом. І дослідники стверджують, що саме такі риси структурної побудови храмів близькі до середньовізантійської архітектури X—XI ст. (у першу чергу прикла­дом може бути церква в Скрипі в Бестії).

Тож, знаючи візан­тійські канонічні тради­ції християнського хра- мобудування та регіо­нальні впливи, можна Уявити собі вірогідний


 

 


 

Музеєфікація автентичних залишків Десятин­ної церкви (в підземній частині), а на поверхні землі можлива побудова повноцінного симво­лічного образу прадавньої Десятинної церкви

 

загальний вигляд першого монументального кам’яного храму Русі. Але, на жаль, тільки в загальному вигляді й тільки ймо­вірний образ, оскільки для реального уявлення та можливого відтворення достовірного образу храму відсутні достатні істо­ричні документальні та археологічні джерела. І тут згадаймо ви­датного російського мистецтвознавця Д. Айналова, який ще на початку XX ст. після завершення археологічних розкопок Деся­тинної церкви констатував, що «…первый, наиболее достовер­ный и знаменитый храм Киева, Десятинный храм все же до на­стоящего времени является скорее красивой легендой нашей ху­дожественной древности, чем историческим звеном в цепи дру­гих звеньев киевского искусства. Раскопки археологической ко­миссии на месте развалин этой церкви, правда, пролили некото­рый свет на архитектуру храма и его украшения, но все же пока лишь письменные свидетельства в связи с данными раскопок могут привести к более ясному представлению об этом храме». Проведені новітні (2005—2010 рр.) ґрунтовні історико-археоло- гічні дослідження показали, що «… вже ніякі дослідження не нададуть інформації про те, який вигляд мала церква. Її первіс­ний вигляд назавжди залишиться невідомим» — це відзначає науковий керівник сучасних археологічних досліджень профе­сор Г. Івакін. Тож повноцінно відбудувати реставраційно-відновлювальними методами достовірний образ прадавньої Деся­тинної церкви неможливо через відсутність достатніх історич­них першоджерел, та й сучасна культуроохоронна методологія це заперечує. І необхідно врахувати, що відтоді значно змінила­ся забудова навколишнього міського середовища довкола за­лишків прадавнього храму. І тому можливо лише віртуально створити її вірогідний (гіпотетичний) образ, виконуючи числен­ні комп’ютерні версії рекомпозицій її вірогідного первісного вигляду. А намагання відбудови в натурі ймовірного, тобто гіпо­тетичного, образу, літописного храму — були б фальсифікацією «пам’ятки як документа історії та твору мистецтва», підробкою колишньої церковної святині, можливо, неточною копією а в кращому випадку — символічним образом зруйнованого пра­давнього храму. Адже ця визначна пам’ятка в трагічні часи на­шої далекої минувшини була вщент зруйнована й загинула на­завжди. Згідно із сучасними пам’яткоохоронними принципа­ми, неможливо достеменно відбудувати прадавній храм як «до­кумент історії», який би засвідчував свою епоху та одночасно був автентичним «твором сакральної архітектури і мистецтва» саме початкового періоду становлення кам’яного монументаль­ного християнського храмобудування в Київській Русі1.

У той же час відзначимо, що територія колишнього церковно-палацового ансамблю великокнязівського центру з Де­сятинною церквою та залишками фундаментів як визначна па­м’ятка археології з часів зруйнування в 1240 р. ордами Батия й досі перебуває в занедбаному стані. Це визначне місце нашої історії та культури дотепер не має належного архітектурно-художнього завершення з естетично привабливим облаштуван­ням для туристично-екскурсійного показу всіх видатних па­м’яток архітектурної археології — колишнього великокнязів­ського церковно-князівського ансамблю. Мова йде і про орга­нізацію належних музейно-екскурсійних можливостей для сприятливого візуально-просторового огляду унікального природно-ландшафтного довкілля та відчуття сакральності цієї овіяної в легендах частини стародавнього Києва. Тому тут до­цільно було б створити належні музейно-експозиційні умови для ознайомлення як з окремими археологічними пам’ятками (попередньо виконавши їхню наукову атрибуцію), так і для ці­лісного візуально-просторового сприйняття всього історико- культурного середовища та природного довкілля київського дитинця як відлуння сивої давнини. Це дасть змогу відчути Дух Місця та загадкову атмосферу колишнього вишуканого великокнязівського церковно-палацового ансамблю з його ок­расою — церквою Пресвятої Богородиці Десятинною.

На необхідності належного збереження, музеєфікації та гід­ної охорони цієї визначної пам’ятки Русі-України наполягає са­ма Історія та віковічна пам’ять багатьох поколінь нашого понад 1020-літнього християнського поступу. Сучасними міжнародни­ми та національними культуроохоронно-нормативними докумен­тами визначені умови й вимоги щодо схоронності та відповідно­го музейного показу археологічних пам’яток у звичному для них історико-культурному та природному оточенні. І цих вимог не­обхідно дотримувати, підготувавши різні альтернативні підходи, які надали б можливість визначити найбільш доцільний варіант вирішення проблеми. Відомо, що як окремі колишні визначні ар­хітектурні витвори, так і їхні ансамблі, як правило, пов’язані з історичними подіями та віковічною пам’яттю про минулі часи, а також про життя видатних постатей в різні епохи розвитку кра­їни. Церква Богородиці Десятинна була саме першим визначним кам’яним храмом — сакральним осередком та окрасою вишука­ного комплексу монументальних споруд великокнязівського палацового ансамблю середньовічного містоутворення «города Во­лодимира» . І саме своєю появою вона уособлювала доленосні по­дії нашої історії — перехід від язичництва до християнства та за- початкування нового цивілізаційного розвитку Київської Русі. Тож неможливо переоцінити значення літописної Десятинної цер­кви як визначного сакрального явища в історії та культурі Русі- України і як першого монументального церковного осередку — символу прийняття християнства та утвердження державності Київської Русі. А знаменні події в житті країни та історичні па­м’ятки, які їх уособлюють, що були знищені внаслідок воєн або природних лих, заведено увічнювати встановленням пам’ят­них знаків, пам’ятників, а в окремих випадках і створенням від­повідних меморіалів-музеїв або цілих комплексів на місці тих да­леких подій. Це розкриває їхнє значення в історії та культурі кра­їни та оповідали б про особливості життя суспільства й діяльнос­ті його видатних провідників. Тому ці питання необхідно розгля­дати розширено та цілісно, як духовно-культурологічну пробле­му загальнодержавного рівня. І після виконання ретельних ар­хеологічних та історико-архітектурних досліджень, проведення необхідних консерваційних робіт доцільно комплексно вирі­шити питання надійного збереження та сучасної музеєфікації ав­тентичних археологічних залишків Десятинної церкви та колиш­ніх палаців, паралельно розв’язуючи багатоаспектні культуро-охоронні проблеми увічнення доленосних подій нашої історії, куль­тури та нашої віковічної духовності. Також необхідне належне вшанування пам’яті перших святих Києворуської церкви та ве­ликокнязівських поховань, які в давнину знаходилися в Десятин­ній церкві. Адже цей Божий храм був побудований на благовір­ній основі — на крові перших християн-мучеників, жертв язич­ницьких часів, які згодом теж стали святими Києворуської цер­кви. Тут же поруч, біля залишків Десятинної церкви, є й похо­вання останніх захисників Києва, які загинули у трагічні часи 1240 р. і теж потребують належних релігійних відправ.

Тому ця складна культурологічна проблема має як духовно-релігійні аспекти, над якими треба працювати спільно з на­шим духовенством і релігієзнавцями, так і меморіально-куль- туроохоронні. Це священна справа нащадків унікальної історико-культурної спадщини стольного града Києва. І в цьому сенсі постають питання екології нашої прадавньої культури та гідного вшанування священної пам’яті про визначні культур­ні звитяги наших далеких пращурів. І це визначне творіння Київської Русі могло б стати дійсно знаковим меморіально-сакральним «місцем культурної пам’яті» сучасної України. І пам’ятаймо, що «благородство кожної істинної культури ви­значається тим, що культура є культ предків, пошанування могил і пам’яток, зв’язок синів із батьками… Культура зав­жди пишається давністю свого походження, нерозривним зв язком із великим минулим. їй дороге увічнення, неперерв­ність, спадкоємність…». Це сказав ще на початку XX ст. наш визначний земляк, російський філософ М. Бердяєв. «І нам не­обхідно відродити притаманний українцям іще із сивої давни­ни культ вшанування предків. У нас не має бути занедбаних та забутих могил, особливо наших великих пращурів», — звер­тає увагу визначний український вчений-археолог та пам’ят- коохоронець П. Тол очко. У плині часу жорна історії стирають із пам’яті та з обличчя землі поховання видатних предків дав­ніх часів. Але ж очевидно, що як любов до батьківських могил та поховань видатних вітчизняних пращурів, так і любов до Бога неможлива без культу та відповідних церковних обрядів.

Тож меморіально-культуроохоронні аспекти цієї пробле­ми пропонуємо вирішити так:

— у нижній підземній частині на рівні залягання залишків фун­даментів Десятинної церкви необхідно виконати надійну консер­вацію автентичних решток храму і вирішити питання їхнього су­часного музейного експонування, тобто створити підземний му­зей автентичних святощів церковної археології. При цьому необ­хідно буде там же створити відповідний кліматоцентр задля під­тримання необхідних температурно-вологісних умов для надій­ного збереження та музейного показу експонатів. Екскурсанти змог­ли б відвідувати підземний музей з автентичними залишками Де­сятинної церкви, проходячи через вхід із боку вул. Володимир- ської — там, де нині розміщені сходи на територію київського ди­тинця та до Національного музею історії України. У підземній час­тині доцільно було б облаштувати крипту (підземну церкву) з при­святою першим християнським мученикам Федорові та Іоанну, які постраждали від язичників іще до хрещення Русі. Мощі му­ченика Іоанна нині попивають у Ближніх печерах Києво-Печер­ської лаври. Тому їх доцільно було б перепоховати в крипті Деся­тинної церкви, де, за даними археологічних досліджень, у давни­ну знаходилося житло мучеників;

—  у верхній частині на позначці поверхні землі виконати трасування абрисів збережених ще фундаментів та слідів прадавнього храму та гридниці, і тільки над розмірностями фундаментних слідів центральної сакральної частини пра­давнього храму — віками намоленого місця — побудувати невеликий меморіальний храм як архетип Десятинної цер­кви2, який генетично пов’язаний з візантійською спадщи­ною та який би забезпечував неперервність канонічних тра­дицій києворуського християнського храмобудування. Та­ким чином ми увічнимо знаменні події нашої історії — понад 1020-літній період від дня прийняття християнства та побу­дову першого кам’яного монументального храму — церкви Богородиці Десятинної. І саме в ньому могли б здійснювати­ся пошанування пам’яті перших святих Києворуської цер­кви, а також різночасових поховань наших визначних кня­зів та останніх захисників Києва 1240 р. і могли б проводи­тися різні священнодійства, пов’язані з цим святим місцем нашої історії, культури та духовності.

При цьому пропонується розглянути можливі альтернатив­ні варіанти з пошуку найбільш доцільного вирішення цієї складної духовно-культурологічної проблеми, які детально представлені на комп’ютерних візуалізаціях. Водночас, згадай­мо, як досконало були виконані ще в 60-х роках минулого сто­ліття в Росії реставраційно-відновлювальні роботи в церкві По­крови на Нерлі поблизу Володимира-на-Клязьмі — пам’ятці ар­хітектури 1165 р. — під керівництвом визначного історика М. Вороніна (Росія). Там спочатку були проведені ретельні археологічні дослідження території навколо забудови та самого храму. Було виявлено цілий ряд даних про його первісний виг­ляд, знайдені фундаменти гульбища-галереї, які оточували храм із трьох боків на рівні його верхнього ярусу. Були виявлені також фундаментні сліди сходів на хори та галереї, отримані ві­домості про існування в минулому також і дзвіниці. На основі всіх цих археологічних фактів було виконано декілька варіантів графічної реконструкції вірогідного первісного вигляду храму. Але у зв’язку з неможливістю визначити достовірну історичну інформацію про його загальний первісний вигляд, для натурно­го виконання, було прийнято таке рішення: реставраційно-від­новлювальні роботи здійснити тільки на найбільш збереженому основному об’ємі храму без відбудови гульбища-галерей та дзві­ниці. Фахівці відзначають доцільність ухвалення саме такого вирішення. І, таким чином, храм зберіг свої споконвічні форми й нині вражає гармонійністю пропорцій та вишуканістю форм.

У світі є чимало прикладів, коли історичні пам’ятки після руй­нувань відбудовували знову. Тим часом міжнародна й вітчизня­на пам’яткоохоронна теорія і практика не заперечують (як виня­ток, звісно, й тільки в окремих випадках) історичної реконструк­ції (відновлення) особливо значущих для національної історії ар­хітектурних витворів далекого минулого як символів певних іс­торичних епох. Проблема відтворення найбільш цінних пам’яток історико-архітектурної спадщини є складною і неоднозначною. По­трібно враховувати як національні, так і міжнародні культуроохоронно-правові документи в цій галузі. Так, згідно з постулатами сучасної пам’яткоохоронної методології, відтворення майже по­вністю втрачених пам’яток минулого не може розглядатися як рес­тавраційна справа, а самі відбудовані об’єкти не можуть бути па­м’ятками, а лише певними символами історичних (автентичних) пам’яток або пам’ятниками на їхню честь. Відбудову втрачених (зруйнованих) пам’яток та створення так званих новобудов або му­ляжів завбільшки з утрачену пам’ятку історії та архітектури вва­жають неприпустимою і розглядають таку відбудову тільки як ви­няток. Ці методологічні настанови закріплено 1964 року у відо­мій Венеціанській хартії, розвинуто в Дрезденській декларації (1982) й розширено в Ризькій хартії (2000). Дрезденська деклара­ція і Ризька хартія обумовлюють винятковість історичної рекон­струкції (відтворення) пам’яток минулого фактом руйнації пам’ят­ки великого суспільного значення через воєнні дії та наявністю ав­тентичної історичної документації. Аналогічні критерії вмотиво­ваності відтворення втрачених пам’яток історії та культури сфор­мульовано й у пам’яткоохоронних документах та культуроохоронному законодавстві України («Про охорону культурної спадщи­ни», 2000 р.; «Про охорону археологічної спадщини», 2004 р.).

Згідно з «Основними засадами відтворення втрачених па­м’яток» (додаток до «Програми відтворення видатних пам’яток історії та культури України», 1999 р.), видатною пам’ят-

Софійський собор. Навколо нього оберталася вся історія Русі

 

 

кою історії та культури національного значення є об’єкт, що відповідає принаймні одному з критеріїв:

— здійснював значний вплив на розвиток культури, архітек­тури, містобудування, мистецтва тривалий історичний період;

—   був безпосередньо пов’язаний з історичними подіями, розвитком ідей, видатними особами, які впливали на перебіг національної історії, розвиток культури й мистецтва;

—    репрезентує шедевр творчого генія, став етапним у творчості видатних архітекторів чи інших митців;

—   був унікальним витвором зниклої культури чи мис­тецького стилю.

«Основними засадами…» визначено критерії відтворення видатних пам’яток історії та культури:

—  знищення пам’ятки в результаті акту вандалізму, воєн­них дій, стихійного лиха, пожежі або через інші причини руй­нівного характеру;

—  потреба повернути історичному ансамблеві (комплексу) його цілісність;

—  забезпеченість пам’ятки архівною фіксаційною докумен­тацією, потрібною для відтворення (описи, обміри, проектні та виконавські креслення, гравюри, малюнки, фото, макети).

Зважений відхід від цих фундаментальних настанов мож­ливий лише як виняток — з огляду на безпрецедентні факти вандалізму, учиненого щодо визначних пам’яток історико-ар- хітектурної спадщини. В «Основних засадах…» зазначено, що «об’єкт може відбудовуватися, як правило, на його історично­му місці, зафіксованому обмірами або збереженими натурними залишками. Відтворення об’єкта на іншому місці, через пізні­шу забудову його історичної території, допускається лише у ви­няткових випадках». Так, ще в «Методичних рекомендаціях щодо відтворення втрачених пам’яток: історичний та правовий аспекти» (1994) є застереження: відтворення втрачених істо­ричних пам’яток не може мати універсальних (догматичних) засад, тож треба розглядати питання всебічно, зважаючи на:

— історико-меморіальне значення пам’ятки;

—  містобудівну доцільність та композиційну узгодже­ність із довкіллям;

—  документальність.

У щойно опублікованих «Методичних рекомендаціях що­до музеєфікації пам’яток археологічної спадщини» (2010) ви­значено загальні принципи музеєфікації пам’яток археологіч­ної спадщини як сукупність науково обґрунтованих заходів щодо надання об’єктам культурної спадщини експозиційного стану. Зокрема, наголошено, що «експозиційна реконструкція in situ (у місці розташування) пам’ятки не допускається», а «будівлі-реконструкції, навіть такі, що мають бездоганне нау­кове обґрунтування, будуються окремо за межами територій археологічних пам’яток». У загальних засадах цих «Методич­них рекомендацій…» сказано, що їх розроблено відповідно до законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» і згідно з «Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини» (ратифіко­ваною Законом України від 10.12.2003 №369-10). Але в реко­мендаціях не враховано церковної традиції розміщувати й бу­дувати православні храми на благодатній основі сакрального місця, згідно з канонами християнського храмобудування. Адже визначні пам’ятки архітектурної археології — колишні автентичні залишки фундаментів Успенського собору Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору, цер­кви Богородиці Пирогощі та інших церковних святинь — нині відбудовано на споконвічних місцях (проте, згідно із цитова­ними «Методичними рекомендаціями…», пам’ятки мали б відтворювати деінде). Розміщення цих унікальних об’єктів Церковної архітектури визначено сакральністю їхнього спо­конвічного розташування, осяяного благодатною енергетикою

 

святого місця. Заразом місце й час спорудження пам’яток по­в’язані з визначними подіями в історії країни та життям істо­ричних постатей. Тож відбудовувати церковні святині деінде неприпустимо: було б порушено усталене історичне середови­ще, спотворено сакральну сутність Божого храму.

Збережені пам’ятки історії та культури потребують ком­плексних заходів охорони й належних реставраційних робіт. На особливу увагу, після відновлення Україною незалежності, заслуговують зразки української церковної архітектури, що ві­діграли визначну роль у піднесенні духовності та культури кра­їни, які через різні причини було втрачено. Згідно з державною «Програмою відтворення видатних пам’яток історії та культу­ри України» (1999), низку таких пам’яток відбудовано. Але проблема відтворення втрачених пам’яток історико-архітек- турної спадщини України й тепер, після кількох відбудов, ли­шається гостродискусійною і надзвичайно актуальною. З-по­між утрачених пам’яток вітчизняної архітектурної спадщини є ті, які уособлюють історичну наступність і культурну ідентич­ність нашої країни. Постання цих храмів пов’язано з цивілізаційним поступом Русі-України після прийняття християнства, з розбудовою нашої державності. Це стосується й знаменитої церкви Богородиці Десятинної, спорудженої (989—996 рр.) ве­ликим київським князем Володимиром Святославичем.

Дискусії про доцільність відбудови Десятинної церкви три­вають не перший рік. Понад сім століть немає славнозвісної Де­сятинної церкви як визначного явища духовної культури, архі­тектури й мистецтва. На жаль, збереглося замало історичних першоджерел для автентичного відтворення цього храму. Деся­тинній церкві присвячено низку досліджень, де наголошено на її визначальній ролі в становленні християнства на Русі. Однак це загадкове історико-культурне явище далекої минувшини варте уваги й нині. І як не згасає пієтет до церкви Пресвятої Бо­городиці Десятинної, так не вщухають дискусії фахівців і широ­кої громадськості про доцільність її відбудови. А як розв’язують аналогічні проблеми в інших європейських країнах? Останніми роками в Дрездені відбудовано історичний символ міста — Фра- уенкірхе (храм Богоматері). Цей храм споруджено 1743 року за проектом архітектора Г. Бера, а зруйновано авіабомбуваннями 1945-го. «Глибока рана, яка кровоточила так довго, загоїлася) — заявив на першому богослужінні у відбудованому храмі єпископ Саксонії. В об’єднаній Німеччині поряд з активною роз­будовою нового Берліна відроджують визначні пам’ятки ні­мецької історії. У другій половини XX ст. палко дискутували про відбудову району Шпрееінзель в історичному центрі Берлі­на — місця, з яким пов’язано уявлення про німецьку національ­но-культурну ідентичність, бо тут 1871 року проголошено об’єд­нання Німеччини. Руйнування замку Гогенцоллернів німець­ким комуністичним режимом у історично сформованому центрі міста (мовляв, той замок — «символ прусського мілітаризму») сталося 1950 року в зв’язку зі спорудженням Палацу Республі­ки (колишньої НДР). У новітній Німеччині (після 1990 року) значну увагу приділяють відродженню історичних національ­но-культурних святинь. Після запеклих громадських дискусій федеральний уряд спільно з берлінським сенатом ухвалив (1993) зруйнувати Палац Республіки в Берліні й оголосити між­народний конкурс на відновлення Замкової площі з можливіс­тю відбудови замку Гогенцоллернів як державної пам’ятки, яка віддзеркалює віхи історичного розвитку Федеративної Респуб­ліки Німеччина. Конкурс продемонстрував різноманітні підхо­ди для вирішення цієї проблеми.

У Російській Федерації 1995—1998 років відбудували ве­личний храм Христа Спасителя в Москві, від якого не залиши­лося навіть фундаменту. Споруджений 1837—1883 років і зруйнований атеїстичним радянським режимом (30-ті роки XX ст.). храм Христа Спасителя (архітектор К. Тон) було при­свячено перемозі російського народу у Вітчизняній війні 1812 року, а відбудовано як символ могутності Росії. Останні­ми, роками вжито пам’яткоохоронних заходів щодо збережен­ня та музеєфікації автентичних залишків церкви Різдва Бого­родиці (XII ст.) у Володимирі-на-Клязьмі (Росія). У підземній частині проведено консервацію решток фундаментів прадав­нього храму та створено криптовий храм на честь святого бла­говірного Олександра Невського (там його було поховано). А над підземним храмом-крипторієм побудовано храм-пам’ят- ник на відзнаку історичної пам’яті про колишню церкву Різдва Богородиці (архітектори І. Столетов і О. Трохимов). Такий підхід доцільно використати в справі збереження автентичних решток церкви Пресвятої Богородиці Десятинної в Києві — належно музеєфікувати залишки фундаментів Десятинної церкви, а над центральною її частиною побудувати невеликий меморіальний храм як архетип (праформу) давнього храму, де можна було б вшановувати пам’ять перших святих Києворусь­кої церкви, а також князів та наших далеких пращурів.

З огляду на ці загальні концептуальні настанови підготов­лено альтернативні варіанти можливого увічнення пам’яті про перший монументальний храм Київської Русі — Десятин­ну церкву (в контексті належного збереження та музеєфікації її автентичних залишків), функціонального зонування та ревалоризації, опорядження та озеленення ще збереженої тери­торії колишнього церковно-палацового ансамблю «города Во­лодимира» в стародавньому Києві.

Пропонуємо можливі альтернативні варіанти ревалориза- ції заповідної території центральної частини київського ди­тинця («города Володимира») із сучасною музеєфікацією ав­тентичних залишків прадавньої Десятинної церкви та увіч­ненням пам’яті про знаменні події нашої історії — прийняття християнства й побудову першого кам’яного монументально­го храму на знак ушанування перших святих Києворуської церкви та останніх захисників Києва, які загинули в трагічні дні 1240 року.

Першим варіантом передбачено збереження автентичних решток всіх археологічних пам’яток, консервація і музеєфі­- кація цих решток, установлення біля входу в Національний музей історії України макета (з прозорим сферичним покрит­тям та підсвіченням), який би відображав початковий (віро­гідний) вигляд прадавнього центру великокнязівського цер­ковно-палацового ансамблю «города Володимира» X— XIII стст. з його домінантою — Десятинною церквою. У під­земній частині храму здійснюють консервацію і належну му­зеєфікацію автентичних залишків його фундаментів, інших археологічних знахідок прадавньої Десятинної церкви й при­леглих до них фундаментних решток Південного князівсько­го палацу (гридниці) зі створенням відповідних умов збері­гання — температури та вологи. Зовні, на рівні поверхні зем­лі, проводять трасування фундаментів Десятинної церкви, а у вівтарній частині, на місці канонічного розташування прес­толу, встановлюють пам’ятний знак — монументальний гра­нітний православний хрест із барельєфом Оранти та з відпо­відною епітафією. У південно-західній частині трасування фундаментів споруджують пірамідальну скляну вітрину для експонування автентичних залишків храму (там, де, можли­во, розташовувалася хрещальня); вітрину розташовують у підземній частині музею.

Проводяться також роботи з благоустрою та озеленення території в зоні колишнього церковно-палацового ансамблю та заповідної території в цілому.

Другим варіантом передбачається належне збереження всіх пам’яток археології, їхня консервація та музеєфікація автентичних залишків фундаментів так само, як і в першому варіанті. Але в центральній частині планування прадавнього храму на місці чотирьох центральних стовпів (середохрес­тя) — сакральному місці — зводиться меморіальна каплиця із плінфи та з семантичними ознаками середньовізантійського храмового зодчества. Виконується благоустрій та озеленення території, трасування фундаментів прадавнього храму на по­верхні землі та зведення в її правому куті піраміди-вітрини

для екскурсійного показу музеєфікованих автентичних за­лишків прадавньої Десятинної церкви, які знаходяться в під­земній частині храму з криптою. Вхід сюди — з боку вул. Володимирської, там, де нині вхідний майданчик зі сходами до Національного музею історії України.

Проте аналіз показує, що перший і другий варіанти не роз­в’язують завдання належного відродження пам’яті про першо- храм Русі, а тільки увічнюють історичну пам’ять про нього. У цих варіантах неможливо проведення релігійних священно­дійств, оскільки не передбачено побудови невеликого меморі­ального храму як головної святині для проведення різних цер­ковних відправ. І, таким чином, це унікальне духовно-культур­не середовище не отримує гідного сакрального образу-меморі- алу для відзначення знаменних подій нашої історії та культу­ри — прийняття християнства на Русі та побудови першого ка­м’яного монументального храму. Крім того, у цих варіантах по­стає ще один спрощений пам’ятний знак, яких на території ди­тинця уже розташовано предостатньо. Ми отримуємо семантич­ну атмосферу своєрідного цвинтаря історичних пам’яток на цьо­му визначному місці — а бажано мати таке архітектурно-худож­нє просторове та естетичне вирішення, яке б повертало нас до славетних Володимирових часів. Необхідним є створення умов для візуально-просторового огляду археологічних залишків ко­лишньої ансамблевої церковно-палацової забудови дитинця стародавнього Києва з його славною домінантою — літописною церквою Пресвятої Богородиці Десятинної. Саме так, на наш по­гляд, можна вирішити це завдання у третьому варіанті.

Третім варіантом передбачається також збереженість археологічних пам’яток — їхня консервація та музеєфіка­ція в підземній частині автентичних залишків фундаментів та експонування інших археологічних знахідок, що стосу­ються Десятинної церкви та Південного князівського палацу (гридниці). На рівні поверхні землі, тільки над розмір­ностями сакрального ядра центральної частини фундамент­них слідів прадавньої церкви — віками намоленому місці —

будується невеликий меморіальний храм як архетип пра­давньої Десятинної церкви на пошанування 1020-ліття при­йняття християнства на Русі та пам’яті про перші визначні церковні святощі Києворуської церкви — мощі святого Римської церкви Климента та його учня Фіфа, а також ве­ликокнязівські поховання родини Володимировичів і за­гиблих тут у 1240 р. останніх захисників стольного Київ- града. Ідеться про побудову невеликого меморіального хра­му як своєрідного візантійського архетипу — початкового зразка раннього періоду києворуського християнського мо­нументального храмобудування лише тільки над розмірнос­тями центральної сакральної частини прадавнього храму (де навіть не залишилося решток його фундаментів) саме як тринавової, тривівтарної, хрестоподібної купольної базилі­ки з трансептом. Якби ця побудова була здійснена, то вона дещо компенсувала б утрати початкової ланки раннього пе­ріоду монументального храмобудування в Київській Русі. Саме в таких типах храмів були найбільш достеменно ви­значені канонічні традиції структурної побудови відповід­ного сакрального образу в середньовізантійському храмобу­дуванні. Цим варіантом передбачається також належна консервація та сучасна музеєфікація (в підземній частині) автентичних решток фундаментів та експонування різних археологічних знахідок, що стосуються Десятинної церкви та організації крипти з мощами святомученика Іоанна. На верхній частині на рівні поверхні землі проводиться трасу­вання фундаментів від прибудов з трьох сторін до централь­ної частини прадавнього храму і встановлення в південно-західній частині скляної піраміди-вітрини для показу му­зейної експозиції (залишків фундаментів, можливо, хрещальні) нижнього підземного поверху. Передбачається та­кож встановлення гранітної відзнаки з відповідною епіта­фією (українською, російською та англійською мовами).

Як було зазначено, екскурсійний огляд музейної експози­ції автентичних решток фундаментів храму в підземній його частині передбачений з боку входу до нього на вул. Володимирській, 2 (де нині розташований вхід на територію Націо­нального музею історії Києва.) У той же час такий підхід і по­будова невеликого меморіального храму найбільш тактовно впишеться в нинішню історично сформовану забудову місько­го довкілля центральної частини стародавнього Києва. Необ­хідно зауважити, що загальний об’єм такого храму-пам’ятни- ка значно менший і скромніший як висотою, так і загальними розмірами у порівнянні з колишнім Десятинним храмом, що був, як відомо, зведений на 2/3 частині фундаментів прадав­нього храму за проектом архітектора В. Стасова. І тому така споруда не затінить Андріївської церкви і тактовно впишеть­ся в сучасне міське довкілля. Ці аспекти були апробовані за допомогою комп’ютерного моделювання нинішнього міського довкілля. У разі розміщення храму-пам’ятника на честь Де­сятинної церкви як символу прийняття християнства в Київ­ській Русі такий храм міг би стати головною церковною свя­тинею нині діючого тут чоловічого монастиря. У зоні тяжіння цього храму передбачена можливість використання будівель на верхній кромці Андріївського узвозу для розташування не­обхідних приміщень для цього монастиря (келійна для мона­хів, трапезна з невеликою церквою, приміщення намісника та притча, недільна школа, бібліотека, іконописна майстерня, проскурня тощо). Передбачено також благоустрій та озеле­нення території для музейно-екскурсійного огляду цього виз­начного місця нашої історії та культури.

Четвертим варіантом також передбачено консервація та музеєфікація всіх збережених пам’яток археології (як Деся­тинної церкви, так і залишків фундаментів колишніх вели­кокнязівських палацових будов дитинця). Шляхом пошуко­вого проектування підготовлені гіпотетичні комп’ютерні версії можливої повноцінної рекомпозиції вірогідного ви­- гляду Десятинної церкви із включенням усіх розмірностей залишків фундаментів та слідів прадавнього храму. У чет­вертому варіанті враховано всі прибудови до центрального ядра храму — хрестоподібної купольної базиліки з трансептом та семикупольним (можливо, девятикупольним) завер­шенням: п’ять (можливо, сім) куполів над центральною час­тиною храму і два над баштами зі сходами, де розташовані дзвони. Четвертий варіант має передусім науково-пізнаваль­не значення, бо відображає ймовірний, із характерними ба- зилікальними ознаками (але максимально наближений до першообразу), образ прадавнього храму. У той же час, врахо­вуючи наполегливі намагання священнослужителів Україн­ської православної церкви відбудувати повноцінний образ- символ прадавньої Десятинної церкви, необхідно ретельні­ше розглянути доцільність такого рішення з відповідним на­уковим обґрунтуванням. Це потребує додаткових передпроектних напрацювань, щоб визначити можливості гармоній­ного поєднання об’ємно-просторової композиції такого храму-новобуду із сучасною усталеною міською забудовою цієї заповідної частини стародавнього Києва. Буде також вирі­шено, наскільки це можливо, складні середовищно-містобудівні, транспортно-пішохідні та інші проблеми. При цьому необхідні багатоаспектні переконливі аргументи доцільнос­ті саме повноцінної відбудови символічного образу колиш­ньої Десятинної церкви. Таке архітектурно-проектне рішен­ня потребує широкого фахового та громадського обговорен­ня, погодження з відповідними державними та громадськи­ми культуроохоронними службами і громадськістю для ухвалення виваженого рішення на високому державному рівні. Крім того, треба урахувати, що територія, на якій роз­ташовані автентичні залишки фундаментів Десятинної цер­кви, перебуває в охоронній зоні ансамблю споруд Софійсько­го собору — визначної пам’ятки архітектури національного значення, яка включена до Списку всесвітньої спадщини.

Тому архітектурно-проектні пропозиції щодо можливої по­будови храму-архетипу або повноцінного храму-символу прадавньої Десятинної церкви повинні бути попередньо по­дані в Комітет Усесвітньої спадщини ЮНЕСКО для отриман­ня відповідних висновків та рекомендацій.

Аналіз та зіставлення комп’ютерних версій усіх чотирьох варіантів показують, що, залежно від поставлених завдань, перед остаточним ухваленням рішення доцільно розглядати третій та четвертий варіанти. Нагадаємо, у них мова йде про сучасну музеєфікацію залишків прадавнього храму і зведення невеликого меморіального храму як архетипу або повноцінно­го символічного образу прадавньої Десятинної церкви.

Тож ці два варіанти сучасної музеєфікації автентичних за­лишків колишньої Десятинної церкви доцільно розробити як архітектурно-проектні рішення в одному масштабі, базуючись на результатах новітніх археологічних досліджень та усталених візантійських традиціях християнського храмобудування. І піс­ля проектної розробки та ретельного містобудівного макетного моделювання (у масштабі 1:10) в контексті формування прос­тору колишнього церковно-палацового ансамблю з урахуванням сучасної міської забудови постане завдання вибору найкращо­го із них для подальшого виконання комплексного робочого про­екту. (Нагадаємо, вони попередньо подаються в Комітет Усесвіт­ньої спадщини ЮНЕСКО.) І уже їхні експерти підготують від­повідні висновки і рекомендації щодо представлених проектів. Вони ж остаточно визначать найбільш прийнятний варіант та правочинність і доцільність реалізації одного з них у натурі.

Усе це сприймалось би як своєрідний перегук віків: від за- початкування християнства на Русі та побудови першого кам’яного храму, генетично пов’язаного з візантійськими кано­нічними традиціями церковної архітектури — до нинішніх часів широкого розвитку української національної храмобудівної культури. Це знаменувало б неперервність успадкова­них історичних церковних традицій та споконвічність пра- вослав’я на Давньоруській землі, канонічність храмобудівної культури стольного Київ-града як «Другого Єрусалима» і Константинополя Святої Русі.

Доцільно організувати умови для проведення в цій запо­відній зоні тематичних театралізованих екскурсій-вистав у вечірні часи, використовуючи історично сформоване сере­довище з визначними археологічними пам’ятками і вжива­ючи засоби віртуальної світлової архітектури — ефекти ла­зерних технологій та голографії. Такі дійства створюють відчуття «духу місця», ілюзію співпричетності екскурсан­тів до славних князівських часів, інсценуючи ефект часової змінності.

Проведені дослідження та експериментальні архітек­турно-проектні пошукові розробки показали реальні мож­ливості поміркованої ревалоризації історико-культурного середовища визначного місця нашої історії і культури та визначення можливого варіанта гідного увічнення пам’яті про прийняття християнства та побудову першого кам’яно­го монументального храму в Київській Русі — церкви Бого­родиці Десятинної.

Тож можна зробити висновок, що, засвоївши візантій­ські канонічні традиції кам’яного монументального зод­чества з урахуванням регіональних впливів, Київська Русь у подальшому створила власну багату культуру християн­ського храмобудування і зробила значний внесок у світову культуру X—XIII ст.

Академік П. Толочко відзначає, що билини та історичні перекази, легенди й літописи, церковна і світська літерату­ра, величні собори, мозаїка і фрески, книжкові мініатюри та ікони, золотарство, музика і церковний спів, без яких не­можливо було би проводити службу Божу у християнських храмах, — все це засвідчує багатогранність культурного розвитку. Було створено першу школу та започатковано карбування власних грошей, розвивалася торгівля та різні ремесла — це неповний перелік невмирущих культурних звитяг наших далеких пращурів.

Тож надійне збереження національної історико-культур- ної спадщини — священний обов’язок сучасних нащадків культурних надбань далекої минувшини Русі-України.

Віктор СОЧЕНКО 22 липня 2011 р.

1 Щодо цього доречно звернути увагу на світовий досвід — багатовікове належне збереження й державну охорону визначних місць далекої минувшини зі знаменити­ми пам’ятками культури, які визначають історичні корені — витоки зародження, формування та розвитку столичних міст із прадавніх часів. Так було у Греції (Афіни з його Верхнім містом — Акрополем і знаменитим храмом Парфеноном та іншими па­м’ятками античного періоду), в Італії («Вічне місто» — Рим із його історичною серце­виною — Палатином та численними форумами — визначними пам’ятками архітек­турної археології), в Росії (Московський Кремль із його палацами і храмами, побу­дованими в різні часи).

2Треба зауважити, що при повноцінній відбудові втрачених визначних пам’яток віт­чизняної історико-культурної спадщини — Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври та деяких інших — були збережені достатні історичні першоджерела. При цьому історична реконструкція була необхід­на для продовження «життя» визначного місця, яке мало незавершений вигляд, і відбудова цих храмів повертала цим пам’ятним місцям їхню культурну значущість, компенсуючи трагічні втрати, що сталися внаслідок скоєних людьми лих. Водночас їхня відбудова не завдала шкоди наявній історичній забудові та не спотворила міс­тобудівне та ландшафтне оточення.

Відомо, що церкву Богородиці Десятинну називали «Матір’ю церков руських». Ви­значні вчені — історики, мистецтвознавці (М. Іллін, М. Воронін, К. Афанасьєв та Г. Логвин) відзначали, що саме Десятинна церква, а точніше її центральна частина, послужила зразком для багатьох храмів, які будувалися згодом у Стародавній Русі. І відзначимо, що саме центральна частина Десятинної церкви стала «архетипом», тобто початковою ланкою в подальшому розвитку києворуського кам’яного мону­ментального зодчества.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.