Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

«ЩОРОКУ МИ ПОВЕРТАЄМО ДО УКРАЇНИ КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ НА МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ»

Юрій САВЧУК, голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через Державний кордон України:

— У нашому законодавстві не передбачені позиції, пов’яза­ні з переміщенням культурних цінностей, які з певних причин опинилися за кордоном. Зокре­ма, труднощі виникають, коли йдеться про предмети, виве­зені за часів існування УРСР з української території до інших союзних республік. Адже тоді існувала зовсім інша процеду­ра, діяли інші закони, респуб­ліки перебували в рамках єди­ного правового поля. На цьому тлі й виникають правові колі­зії. Оскільки ікона «Покрова Богородиці», що сьогодні повер­тається до України, була викрадена, то, згідно з міжнародним правом, вона має статус незаконно переміщеної. Українське за­конодавство не передбачає безперешкодного повернення таких предметів у країну. Але в чинному законодавстві прописана про­цедура оформлення дарчої, що слугує підставою для звільнен­ня дару від ПДВ. Рішенням Комісії з питань гуманітарної до­помоги при Кабінеті Міністрів у разі передачі культурних цін­ностей об’єктам державної або комунальної власності ці ціннос- Т1 звільняються від оподаткування. І Національний музей у Львові, якому передано «Покрову Богородиці», був внесений У загальнонаціональний реєстр таких об’єктів.

—  В ефірі «Шустер Live» ви говорили, що йдеться не лише про моральний вчинок Ігоря Возякова, а й про дії, що відпові­дають нормам міжнародного права. Про які саме конвенції йдеться? Окрім того, прозвучало, що одна з двадцяти викра­дених у 80-х роках львівських ікон зберігається в колекції ін­шого московського колекціонера. Чи дозволяють згадані ва­ми міжнародні конвенції звернутися до колекціонера та гово­рити з ним про повернення ікони?

—    Є ціла низка документів. Передусім ідеться про па­ризьку «Конвенцію про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності» від 1970 року. У ме­жах нашої діяльності вона є, умовно кажучи, Біблією, основним законом. Конвенцію ратифікувала ще 1988 року Верховна Рада УРСР. Згідно з вимогами саме цієї конвенції й була створена спочатку Національна комісія, а згодом — і наша служба.

Щодо другої ікони — «Розп’яття Хреста з предстоящими» — то про її місцеперебування нам стало відомо тільки рік тому. Во­на знаходилася у власності російського колекціонера Михайла Єлизаветіна, який помер у вересні 2009 року. На сьогодні ще не визначено, кому належить його спадок. А для ведення перемо­вин щодо повернення ікони потрібно знати, з ким, власне, їх вес­ти… Колекція Єлизаветіна стала надбанням громадськості тільки нещодавно. Минулого року в російському Державному музеї-заповіднику «Царицино» завершилася виставка предме­тів із його збірки. Було видано каталог цієї виставки, серед екс­понатів якої виявилася ікона «Розп’яття Хреста з предстоя­щими». Саме так нам і стало відомо про місце її перебування. До речі, до Росії вона прибула тільки 2007-го, до того часу іко­на перебувала в колекції Глезера в Німеччині.

—  Колекціонерам, у власності яких була ця ікона, було ві­домо, що вона — крадена?

_ Я не можу відповісти вам за колекціонерів. Тут можуть

бути різні варіанти…

_ В ефірі ви також сказали, що служба, яку ви очолюєте,

ліквідується. Хто надалі опікуватиметься питаннями перемі­щення культурних цінностей?

—  Згідно з Положенням про Міністерство культури Укра­їни, затвердженим указом Президента, функції, які виконує служба, будуть покладені на це міністерство.

—  Як ви оцінюєте таке рішення?

— Оскільки я державний службовець, то, виходячи з норм чинного законодавства та службової етики, не можу давати оцінки політичним рішенням, які приймає вище керівництво держави. Я є одним із рядових виконавців цих рішень. Але водночас хочу наголосити, що я мав і маю честь очолювати службу, яка принесла Україні в час її державного становлен­ня дуже багато користі. Аби продемонструвати це, можна об­межитися сухою статистикою. Один із найстаріших і найбіль­ших музеїв в Україні — Національний музей історії України — зберігає у своїх фондах близько 800 тисяч предметів. Його ко­лекції збирав та плекав доволі великий колектив музейних пра­цівників понад 110 років. Водночас штатний розпис нашої служби з часу її заснування, спершу як Національної комісії з питань повернення культурних цінностей, до цього часу за­лишався незмінним і не перевищував 14 осіб разом із приби­ральницею. Але протягом 20 років ця установа сприяла повер­ненню в Україну близько 500 тисяч культурних цінностей. Ідеться не лише про ікони та предмети мистецтва, а й архіви. Ще цифри. У державній і комунальній власності на сьогодні перебуває 450 музеїв. Кожному третьому з них, тобто 150 му­зеям, наша установа свого часу передала певні цінності. Не ка­жучи вже про бібліотечні та архівні заклади. Щороку ми повертаємо Реальних культурних цінностей на мільйони гривень. Ці Цифри говорять самі за себе та свідчать про доцільність іс-

нування такої структури — особливо зважаючи на специфі­ку історичної долі України, на сторіччя бездержавного жит­тя, коли сотні тисяч цінностей у різні епохи вивозилися за ме­жі держави. До того ж ми маємо одну з найбільш розпороше­них діаспор, яка не втрачає зв’язок із батьківщиною та пос­тійно передає нашій державі культурні цінності, документи, архіви.

—   Пан Колесніченко (народний депутат, ПР. — Авт.) у програмі «Шустер Live» дуже жваво відреагував на історію з поверненням ікони та з ентузіазмом заявив, що треба ухвалю­вати нову редакцію закону про ввезення-вивезення культур­них цінностей. То, може, варто скористатися цим моментом?

—  Ми із паном Вадимом Колесніченком спілкувалися і до ефі­ру, і після. Але… Минулого року ми розробили нову редакцію За­кону «Про вивезення, ввезення та повернення культурних ціннос­тей» , оскільки попередній закон, прийнятий ще у вересні 1999 ро­ку, морально та юридично застарів. Цей законопроект розробляв­ся з урахуванням того, що в нашій державі вже протягом 20 ро­ків функціонує відповідна служба. А у зв’язку з її ліквідацією та передачею її функцій до Міністерства культури необхідно адап­тувати й законопроект до нової нормативно-правової бази. А це зро­бити не так легко. Особливо з огляду на те, що відбувається демон­таж служби, тобто звільнення людей, перевірки контролюючими органами, пов’язані з процесом ліквідації…

—  Коли службу буде ліквідовано остаточно?

—  Законодавство на ліквідацію передбачає шість місяців. Відповідна постанова Кабміну з’явилася в березні, тож уже у вересні Державна служба контролю за переміщенням куль­турних цінностей через Державний кордон України припи­нить своє існування.

Марія ТОМАК, «День»

12 липня 20 Up-

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.