Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ДВОВІР’Я

У романі показано переломний момент в історії Київ­ської Русі: на зміну язичництву приходить християнство. Проте полемічно налаштований автор, по суті, бере слово на захист поганства. Хрест же нерідко несе страх, смерть, на­сильство, принаймні так сприймає конфлікт двох вір «пога­нин» Сивоок. «Я хотів реконструювати історичну психоло­гію, тому мене цікавило, як люди сприймали християн­ство, — коментував свій задум П. Загребельний. — Уявіть собі: вам приносять сьогодні нову віру. Ви що — будете йти з транспарантами й кричати «Ура! Осанна! Слава!»? Ні, ви будете тікати в кущі, ховатися від цієї віри, або йти з дрюч­ком проти неї.

З історичних джерел ми знаємо, що приблизно до XVII ст. християнство туго йшло на Русі. У великих містах Ще так-сяк, а в глибинці? І потім — християнство взяло чи­мало від поганства. Ми прийняли ікону. У католиків же її немає, хоча вони теж християни. А ми прийняли. Тому я виходив із реалій суто людських».

Полемічними є настанови автора й щодо трактування давньоруського мистецтва, його зв’язків із Візантією. У ро­мані наголошено на поєднанні візантійського стилю і пито­мо руської традиції, яку не треба ігнорувати. П. Загребель- ний обстоює погляди, близькі до тих, що їх висловлювали такі історики, як Г. Вернадський: «Як ціле, Св.Софія Київ­ська — видатний твір візантійського стилю, але вона не бу­ла простою копією якогось храму, що існував тоді у Візан­тії. Вважається, що так звана «Нова церква» в Константи­нополі, завершена 881 року, послужила вихідним зраз­ком для творців Софії та деяких інших київських храмів, побудованих за Ярослава Мудрого. Однак Київська Св. Со­фія значно складніша за своєю архітектурою, ніж її прото­тип» (Вернадский Г.В. Киевская Русь. — Тверь — Моск­ва. — 1996).

Крім того, колізія «поганське — візантійське» має про­екції на пізнішу ситуацію боротьби «двох культур», своєї і привнесеної. За допомогою роману «Диво» автор обстоює ідею тяглості української культури — від часів Київської Русі до XX століття. «Ми — з Київської Русі!» — таким є па­фос твору.

За однією з актуальних версій, будівництво реальної Софії Київської починав ще Володимир Великий, а Ярослав Муд­рий завершував батьків проект. Проте традиційно історія спо­руди пов’язується все-таки з іменем Ярослава Мудрого. «Св. Софія Київська в її первинному вигляді була величавим собором, — писав Г. Вернадський. — У плані вона являла со­бою квадрат, внутрішній простір ділився колонами на нефи. Собор мав п’ять апсид — усі на східній стороні — і тринадцять куполів; величезний — у центрі та дванадцять менших — до­вкола нього. Собор був чудово оздоблений усередині настінни­ми розписами, мозаїками та іконами».

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.