Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Сивоок

Багато уваги в романі «Диво» приділено психології мит­ця. Особливо прикметні щодо цього сторінки, на яких ідеться про барви світу, що їх відкриває для себе майбутній майстер Сивоок. Сприйняття кольору Сивооком відтворене надзвичай­но Цікаво: його душа переймається здивуванням-захоплен- ням, з якого, зрештою, й постає диво Київської Софії. П. За­гребельний виразно акцентував на волелюбстві, внутрішній незалежності митця, його унікальній самодостатності. Це та свобода, яку дарує людині її геній. І ніхто відібрати її не в си­лі. Митця можна позбавити життя (як це, зрештою, й робить князь Ярослав), але не свободи. Отож дивом у романі є не тіль­ки Софія, а й талант Майстра, який її створив.

Сивоок у П. Загребельного — це апофеоз мистецької неза­лежності. Саме цією «бунтівливою» (якщо хочете — антито- талітаристською!) ідеєю пронизані такі роздуми Сивоока, як, для прикладу, ось цей: «Ото тільки й мистецтво, як незвичне. Владі це не до вподоби. Владі миле усталене, вона тяжіє до зоднаковіння всього на світі, бо тільки тоді сподіватися може на непохитність. А краса — лише в неоднаковості». У таких міркуваннях легко впізнається дух українських 1960-х років: пафос неповторності (індивідуального таланту, кожної смерт­ної людини) вельми характерний для творчості В. Симоненка, Ліни Костенко, І. Драча…

Драматичним у романі «Диво» є образ професора Отави, захис­ника Київської Софії в часи гітлерівської окупації. Один з епізо­дів, що стосуються історії цього героя, цікаво прокоментував сам автор (маючи на увазі зізнання Отави, що він винен у загибелі Ми­хайлівського собору): «Коли вже роман вийшов у світ, мені роз­повіли, що в Києві до війни жив професор Моргілевський, вели­кий знавець історії архітектури. Коли Постишев вирішив знищи­ти Михайлівський Золотоверхий, то «прикритися» задумано бу­ло іменами вчених. Ігор Грабар дав телеграму, що собор не має іс- торико-культурної цінності. Прийшли й до Моргілевського: « Підпишіть і Ви ». Він підписав, а наступного дня прийшов на лек­цію, став на кафедру і сказав: «Діти мої, вчора я скоїв найстраш­ніший свій гріх». І заплакав. Під час окупації професор залишив­ся в Києві. Німці схиляли його до співробітництва, але він не пі­шов на це і невдовзі помер з голоду. Свого Отаву я писав із Мор­гілевського, не знаючи, що такий чоловік був на світі!»

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.