Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

БОРОТЬБА ЗА ІМ’Я ТА СПАДЩИНУ. Історичні долі русинів та українців

Популярний телевізійний проект 2007—2008 років «Вели­кі українці», якщо згадаємо, дав доволі неочікуваний ре­зультат: найвизначнішим українцем було визнано дав­ньоруського князя Ярослава Мудрого. Не є таємницею, що на­віть організатори очікували більш звичного вибору — на­приклад, чергового визнання генія Тараса Шевченка. Утім, «великий Кобзар» опинився лише на четвертому місці, посту­пившись у рейтингу симпатій співвітчизників стародавньому князю з роду Рюриковичів, лікарю Миколі Амосову та провід­нику ОУН Степанові Бандері. Звісно, що результати смс-голо- сування не є репрезентативною вибіркою громадської думки, а скандали щодо «проплачених» сотень тисяч смс-повідом- лень піддають сумнівам будь-які отримані результати, проте це у даному разі — манівці. Виникає одне цілком банальне пи­тання: чи легітимно Ярослав Мудрий опинився в числі укра­їнців? Це питання може дуже по-різному сприйматися в сере­довищі істориків, політиків або ж пересічних громадян — не обтяжених поточною «політичною доцільністю» або надто докладними відомостями про перебіг життя князя.

Ярослав Мудрий. Реконструйоване в XX ст. Скульптурне зображення-портрет

Сценарій проекту «Великі українці» передбачав, що у кож­ної постаті, яка потрапила в десятку найбільш популярних, бу­де «адвокат», який на­магатиметься прихили­ти симпатії телеглядачів на бік свого героя. Попу­ляризатором Ярослава Мудрого виступив істо­рик, колишній віце-прем’єр з гуманітарних пи­тань та знаний діяч Пар­тії регіонів Дмитро Табачник. Саме він, на думку «адвоката» Степа­на Бандери Вахтанга Кіпіані, ініціював «про- плачене» голосування за Ярослава всупереч щи­рим народним симпаті­ям до Степана Бандери. Але для нас не має зна­чення, чи відповідають ці звинувачення реаль­ності, — це клопоти ор­ганізаторів телевізійного шоу. Більш важливим є те, що Дмитро Табачник є відомим пропагандистом славних сторінок «спільної історії» України й Росії. Тому його активна симпатія до давньо­руського князя може виглядати не лише даниною політичній боротьбі з прихильниками справи Бандери, а й наслідком того, що Ярослав Мудрий є речником саме цієї бажаної «спільної істо­рії», адже за його життя не було й гадки про такі поняття, як «Україна» та «Росія», а була лише одна-єдина Русь. Імовірно, що з точки зору пана Табачника загальнонаціональна перемога сина Володимира-хрестителя може бути нездоланним аргумен­том на користь вірності українського народу ідеї «спільної істо­рії». Утім, ніхто з нас не знає наслідків власних дій…

Звісно, на речі можна дивитися з різних позицій, і лише звичайна, буденна історія (а не якась «спільна» чи «окрема») визначить слушність оцінки. Мені результат телешоу вида­ється геть протилежним: внаслідок перемоги Ярослава Муд­рого українці нарешті «привласнили» собі Давню Русь, на яку раніше у звичних уявленнях не надто претендували. Ситуа­ція сповнена іронії: прагнення будь-що обігнати за голосами Бандеру змусило подолати пристрасті минулого, XX століття і продовжило «національну історію» українців аж на тисячу років. Ярослав Мудрий з подачі діяча проросійської україн­ської політичної партії раптом виявився українцем! Хіба що варто протягнути кандидатуру його батька Святого Володи­мира, визнавши «росіянином» хоча б його. Тоді б було ще смішніше: бо ж який чинник міг би так суттєво змінити «на­ціональність» при переході від батька до сина? Але усе це, врешті, — дещо абсурдні жарти на політико-національні теми сьогодення. Час звернутися від політики до науки, яка має да­ти нам якісь більш надійні дороговкази у минулому.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.