Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ПЕРША ДРУКОВАНА КНИГА УКРАЇНЦЯ

Як відомо, в середині XV століття Йоганн Гутенберг скон­струював перший в Європі друкарський станок; книго­друкування швидко поширилося в західних країнах, ста­ло одним із важливих чинників епохи Просвітництва. У Схід­ній Європі друкарський станок з’явився через понад 100 ро­ків; а в Москві першу книгу було надруковано 1563 року; в той час запрацювала Острозька друкарня.

Мало відомо, однак, що задовго до цього й невдовзі піс­ля винаходу Гутенберга в Римі було надруковано книжку (на латині) під назвою «Прогностичні міркування щодо по­точного 1483 року магістра Георгія Дрогобича з Русі, док­тора філософії і медицини». Це була перша друко­вана книжка українського автора. Зараз у світі залишило­ся лише три примірники «Прогностичних міркувань…» (в Україні — жодного), які вже кілька століть циркулю­ють серед європейських раритетів, які згадують у катало­гах першодруків. У каталозі Мюнхенської антикварної фірми за 1896 рік написано: «Оця перша книжка автора з Русі, досі невідома, є вельми рідкісна, унікальна. Вона особливо важлива не тільки з огляду на автора, але також і за своїм змістом». (За Юрієм Дупленком, «Українознав­ство», 2003.)

Хто ж це такий — «магістр Георгій Дрогобич із Русі, доктор філософії і медицини»? Чому саме в Італії надруко­вано його книжку? Про походження українського автора говорить його прізвище, точніше, прізвисько — «Дрого­бич». Невідомо, сам він узяв собі цей псевдонім чи, швид­ше, так його прозвали за кордоном — за назвою міста, з яко­го він приїхав. Бо насправді Георгій Дрогобич був Юрієм (Георгій, Єжі) Котермаком із міста Дрогобич, яке тоді пере­бувало в складі Польського королівства. Народився він 1450 року в родині ремісника Михайла Котермака; родина не була заможною, бідність переслідувала Юрія все життя. В одному з листів, уже будучи відомим вченим, він пише: «Багато міг би осягнути в науці, коли б не мусів турбувати­ся про найнеобхідніше. Від самої колиски все, чого я дося­гав, давалося мені тяжкою працею і турботами. Тепер, у розквіті молодості, я переношу все це легше, але жахає ме­не майбутнє… Що з того, що людина знає всі науки, коли вона бідна і знедолена?»

Юнак Юрій не захотів займатися батьківським ремеслом, тому «пішов у науку» — 1468 року вступив до Краківського університету. Серед давніх рукописів університетської бібліо-

теки збереглася архівна «Книга промоцій», де є записи про присвоєння 1470 року Юрію з Дрогобича наукового ступеня бакалавра, а 1473 — магістра.

Після отримання ступеня магістра Юрій залишає Кра­ків і їде до славетного Болонського університету, який тоді був одним із центрів європейського Відродження. Понад усе Дрогобича приваблювала медицина, але той час вимагав універсальності — спочатку він мав освоїти математику, фі­лософію, досягти належного знання латинської та грецької мов, а також поезії, риторики. Неабияке значення надава­лося астрономії-астрології, яку вважали тісно пов’язаною з медициною.

Італійські джерела свідчать, що в 1481—1482 навчально­му році Георгій Дрогобич із Русі став доктором філософії, а та­кож був обраний студентами, згідно зі статутом, на посаду ректора «Університету медиків і артистів». Цей заклад був од­ним із трьох університетів, які входили до складу Болонської, так званої Генеральної школи. Тоді ж Дрогобич отримав дав­но бажаний ступінь доктора медицини.

Його докторська дисертація з медицини була, судячи з назви, суто прикладною, лікарською: «Міркування про очи­щення сечі». У праці чимало астрології, як це було заведено, хоча Дрогобич вважав вплив зірок не фатальним, невідворот­ним чинником здоров’я і лікування, а тільки показником сприятливого або несприятливого часу для тих чи інших лі­карських заходів.

Тоді ж у Римі було надруковано вже згадану книжку Дрогобича «Прогностичні міркування…» Це ціла тогочасна енциклопедія, в якій ідеться про небезпеку епідемій, Про занесення до Риму численними мандрівниками пошесних хвороб та про заходи перестороги. Отцям міста Дрогобич ра­дить відповідні раціональні заходи, а мешканцям — постій­ну пильність. У книзі подаються також його розрахунки ка­лендарів небесних явищ для різних географічних регіонів. Особливо цікаво, що в цій праці Юрій Дрогобич зробив пер­шу в історії спробу визначити географічні координати дея­ких місць своєї далекої, але не забутої вітчизни — Галиць­кої Русі, Поділля, Волощини, які тоді розташовувались чи не на краю Ойкумени.

Пізніше, починаючи з 1488 року, Дрогобич став профе­сором Краківського університету й деканом медичного фа­культету. Він читав тут лекції з медицини, медичної астро­логії, викладав також східну філософію та поезію, знав­цем яких був. На той час він уже мав титул королівського лікаря.

Поїздивши далекими світами, засвоївши погляди й знан­ня європейського Відродження, опанувавши кілька старих і нових мов, ставши, можливо, католиком, Юрій Котермак- Дрогобич не втратив відчуття приналежності до свого народу. Про це свідчить той відомий факт, що в Кракові він брав ак­тивну участь у підготовці до друку старослов’янських право­славних книжок кирилицею — «Осьмигласіє», «Часосло­вець», «Тріодь цвітна» та ін. Відомо також, що серед учнів Дрогобича були хлопці як із Польщі (серед них — юнак Мико­ла Коперник), так і з Галичини.

Помер Юрій Котермак у 44 роки (1494 р.) у Кракові; там його й поховали. Насамкінець наведемо його вірші з перед­мови до «Прогностичних міркувань…», вірші, дуже типові для людини Відродження з її безмежною вірою в розум: «Простори неба для наших очей незбагненно великі, Розу­мом легко проте можемо їх осягнуть. Наслідки ми за причи­нами і навпаки пізнаємо: Так відкривається шлях, що веде в височінь…»

 

 

‘Приселков Михаил. Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси X — XII веков. — Санкт-Петербург, 1913.

2Степовик Дмитро. Історія Києво-Печерської Лаври. — Київ, 2001. — С. 18.

3 Великий Атанасій. Печерський Патерик або праведні Старої України: Давнє джере­ло староукраїнської духовности. — Рим, 1973. — С. 27.

дТам само. — С. 27-30.

5Жиленко Ірина. Святиня: Історія Києво-Печерської лаври XI — XVII століть. — Київ, 2005. — С. 5.

6Успенский А. И. Владимирская икона Богоматери в московском Успенском собо­ре. — Москва, 1902. Антонова В. И., Мнева И. Е. Каталог древнерусской живописи XI — начала XVIII веков. Том 1. — Москва, 1963.

7 Грушевський Михайло. Історія України-Руси. ХІ-ХІІІ вік. Том 2. — Київ, 1992. — С. 115-116.

«Український середньовічний живопис. — Київ, 1976. — С. 5.

9 Грушевський Михайло. Історія України-Руси. Том 2. — С. 120.

‘»Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сьіном Павлом Алеппским. Перевод с арабского Г. Муркоса. Ви­пуск 2. — Москва, 1897. — С. 148-149, 165-166.

1 Владимиров Иосиф. Послание некоего изуграфа Иосифа к цареву изуграфу и муд-

рейшему живописцу Симону Федоровичу // Древнерусское искусство: XVII век. — Москва, 1964. — С. 33.

,2Там само. — С. 58.

Анисимов А. И. Владимирская икона Божией матери. — Прага, 1928. Анисимов А. И. История Владимирской иконьї в свете ее реставрации // Трудьі секции искусствозна- ния Института археологии и искусствознания РАНИОНа. Вьіпуск 2. — Москва, 1923. — С. 93-107. Антонова В. И. К вопросу о первоначальной композиции Владимирской Бо­гоматери // Византийский временник. — Москва, 1961. Вьіпуск 18. — С. 198-205. Сте­повик Дмитро. Історія української ікони X — XX століть. — Київ, 1996. — С. 33.

4 Грушевський Михайло. Історія України-Руси. Том 2. — С. 191-192.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.