Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ПОХОДИ СВЯТОСЛАВА НА БОЛГАРІЮ

Повернувшись до Киева, Святослав зустрів там послів від грецького (візантійського) імператора Никифора, який про­сив його піти на захід, на Дунай, — воювати з дунайськими болгарами, зміцнення яких дратувало й лякало Візантію. При цьому треба нагадати, що болгари в V—VI ст. прийшли з Азії через українські степи вздовж нижнього Дунаю, там зміша­лися зі слов’янами й створили сильну державу. Візантія не мог­ла чинити опір свіжому, буйному народу, тому була змуше­на все далі відступати з Дунаю. У першій половині X ст. мо-

Князь Святослав у поході на Царгород. Скульптура Е. Лансере


 

лода Болгарія вже сильно лякала Візантію, а її цар Симеон узяв під свій контроль майже весь Балканський півострів, залишив­ши Візантії вузеньке узбережжя Чорного та Іонійського мо­ря, і наклав на Візантію важку данину. Щоб умовити Свято­слава здійснити похід на Болгарію, в Київ від імператора Ві­зантії приїхали посли й привезли неабиякі дари — півтори ти­сячі фунтів золота (близько 600 кг).

Святослав мав і свої інтереси й плани підкорення Болга­рії, вважаючи, що це може бути дуже корисним для його дер­жави. В його руках вже були торгові шляхи по Дніпру й До­ну, а мати ще й третій шлях — по Дунаю — було мрією Свя­тослава. Він зібрав велике військо — близько 60 тис. юних і сильних воїнів, а болгари виступили назустріч силою ЗО тис. воїнів. Вийшовши з кораблів на берег, воїни Свято­слава зі щитами й мечами рушили на ворога. Удар був таким сильним, що болгари кинулися тікати. Бій цей відбувся під Доростолом (нині Силістрія), поразка була такою несподіва­ною, що болгарський цар Петро від переживань захворів і не­забаром помер.

Київські війська, які очолював і вів Святослав, пішли далі, в наполегливій боротьбі займали місто за містом. По­над 80 міст потрапили під владу Святослава, який обрав со­бі столицею болгарське місто Переславець, або Малу Пере- славу (на південь від Дунаю, біля Тульчі). Святослава так глибоко вразило багатство Болгарського краю, що тільки занепокоєння можливим нападом печенігів на Київ, де пе­ребувала його стара мати — княгиня Ольга з трьома внука­ми, примусило його повернутися до своєї столиці й вигнати печенігів з-під Києва.

 

Поховавши матір 969 року за християнським звичаєм У Києві, Святослав владнав державні справи й розділив землі між синами. У Києві як найстаршого він залишив сина Ярополка, в Овручі (древлянські землі) — другого сина, Олега, а Володимир, за якого просили жителі Новго- рода, отримав Новгородські землі. Сам же Святослав знову вирушив до Болгарії, яку вважав уже своєю власністю. Однак він не знав, що за останній час між Візантією та Болгарією було укладено перемир’я, що греки підмовили болгарів, щоб ті не пускали до себе Святослава, бо самі боялися мати такого сильного князя-сусіда, як київський. Численне болгарське військо зібралося в Переславці й на­пало на Святослава. Здавалося, що в кровопролитній битві переможуть болгари, але воїни Святослава, підбадьорені його полум’яною промовою: «Брати й дружина! Помре­мо, але помремо з твердістю і мужністю!», зібравшись у си­лі, до вечора взяли гору, перемога увінчала їхню хороб­рість. Святослав узяв приступом Переславець і знов заво­лодів царством Болгарським, мріючи там залишитися на­завжди.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.