Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ЗМУСИТИ ВОРОГА ТРЕМТІТИ ВІД СТРАХУ

Просто-таки блискуче Хмельницький застосував тактику психологічної війни на рідній Черкащині — у бойовищах 1648 року під Жовтими Водами та Корсунем. Козацький геть­ман зумів перетягнути на свій бік реєстрових козаків. Шість полків досвідчених реєстровців «не зганьбили себе в пам’яті нащадків і перейшли на бік звитяжних січовиків», — пише відомий історик Валерій Смолій. 2 травня становище обложе­них під Жовтими Водами жовнірів Стефана Потоцького стало катастрофічним.

Того ж дня батько останнього, коронний гетьман Речі Посполитої Миколай Потоцький, отримав цю приголом­шливу звістку. Раніше кинутися на виручку улюбленому синові він не міг, оскільки до карального війська ще не при­були підкріплення від князя Ієремії Вишневецького та ін­ших польських магнатів. Корогви мляво збиралися під Чер­касами, і тільки швидкий підхід полків польного гетьмана Мартина Калиновського підштовхнув старого Потоцького до активних дій.

На чолі п’яти тисяч відбірних жовнірів обидва гетьмани вирушили до Чигирина, а потім форсували річку Тясмин і зупинилися обозом у полі. Згодом до них приєдналися ще дві тисячі вояків. За словами шляхтича Бєлхацького, коронний гетьман «бажав тим іти на допомогу і врятувати їх від обло­ги, очікуючи на допомогу панів, які не дуже поспішали».

Страшна новина про повстання реєстровців справила гні­тюче враження на керівництво каральної армії. Полковник Корицький у листі до сандомирського воєводи Домініка Зас- лавського відверто визнавав: «…наші проти них не втрима­ються і всі загинуть із сином його милості пана краківського (Миколая Потоцького), який уже тепер може співати заупо­кійної…»

А невгамовний Хмельницький, якому за всяку ціну потрібно було розгромити коронну армію, інакше підняте ним повстання закінчилося б на палях, — завдав Потоцькому ще одного потужного психологічного удару. Козацький гетьман через своїх розвідників буквально закидав воро­жий табір відомостями про прихід в Україну 40-тисячної татарської орди. «Мабуть, саме ці значно перебільшені дані про чисельність татар в Україні сковували дії коронного гетьмана й стримували його від того, щоб послати частину війська або вирушити самому на допомогу Стефанові, що, врешті-решт, згубно вплинуло на всю його каральну опера­цію», — вважають відомі дослідники Хмельниччини Вале­рій Смолій та Валерій Степанков.

Просто-таки паралізуючий страх, душевні вагання й ка­тегоричне небажання більшості його офіцерів іти на виручку обложеним під Жовтими Водами змусили Миколая Потоць­кого відступити до Черкас, де знервована коронна армія да­ремно очікувала на підмогу князя Вишневецького.

Розгромивши 6 травня Стефана Потоцького, Хмель­ницький не гаяв даремно часу й кинувся назустріч основ­ним польським силам. Під Криловим та Чигирином до ко­зацького війська влилося майже дві тисячі повстанців. 13 травня козаки перейшли Тясмин поблизу сьогоднішньої Сміли й розбивши табір.

А в цей час розгублений Миколай Потоцький, повністю втративши ініціативу, почав ухилятися від бою і вже задовго до безпосередньої битви зазнав психологічної поразки, розпо­відає Тарас Чухліб. У тривожному листі до примаса Польщі коронний гетьман сповіщав про загрозу «страшної війни», скаржився, що йому «не вистачає ні голови, ні розуму приду­мати, як з такою малою кількістю війська його королівської милості вчинити опір».

Дізнавшись про прибуття Хмельницького з татарами, По­тоцький відступив до Корсуня й зупинився обозом за містом. Тут ляхів і наздогнали передові козацькі сотні під проводом Максима Кривоноса.

До речі, успіху під Корсунем Військо Запорозьке знач­ною мірою завдячує подвигу козака Микити Ґалаґана (де-

Козак-Мамай (з української народної картини XVII ст.) перемагав не силою, а розумом. Із книжки «Запорожці» (Київ, «Мистецтво», 1993 р.)

хто із сучасних істориків вважає, що справжнє прізвище ге­роя було Бут). Він пожертвував собою, добровільно від­давшись у руки ляхів, щоб ввести ворога в оману. Поля­ки навіть уявити не могли, що жива людина здатна витри­мати такі страшні тортури, і нарешті повірили старо­му запорожцю. А той вперто твердив, що козаків у Хмель­ницького понад 20 тисяч, і ще 47 тисяч татар прийшло на підмогу.

Злякане керівництво коронної армії вирішило негайно від­ступати, чого й добивався хитрий Хмельницький. Адже він

«Батько» «психологічних війн» — гетьман Богдан Хмельницький

добре знав, що за допомо­гою кримчаків швидко

розгромить польський та­бір під час маршу. Це й трапилося у Гороховій Діброві, за десять верст від Корсуня.

У шаленій битві По тоцький рубався як прос­тий жовнір і дістав три шабельні удари в голову, але міцний шолом вряту­вав йому життя. Полоне­ний козаками, коронний гетьман зі злою іронією, щоб дошкулити пере­можцеві, запитав Хмель­ницького: «Хлопе… чим же так зацному рицерству орд татарських за­платиш?», — бо саме кримчакам приписува­ли успіх. На що одер­жав вичерпну відпо­відь: «Тобою… й іншими з тобою».

Під Пилявцями у вересні того ж року вдалими маневро­вими діями Хмельницький створив несприятливі умови для розташування оборонного табору польських військ. Це, у свою чергу, викликало в польському командуванні невпевне­ність у своїх діях, яка поширилася й на простих жовнірів. Учасник тих подій писав у своєму щоденнику: «…У таборі ні­якої дисципліни, ніякого авторитету вождів. Уночі після па­ролю стріляли, кричали, і ніхто за це не одержував догани,

бо однаковий страх охоплював усіх, так що не було абсолют­но ніякого порядку».

Гетьман очікував підходу союзників-татар — і бойових дій проти поляків тривалий час не розпочинав. Зате підіслав до шляхтичів священика, який, «потрапивши в полон», твер­див, не зважаючи на тортури, що прибуло 40-тисячне татар­ське військо, і цим «навів на поляків панічний жах». На­справді прийшло близько п’яти тисяч кримчаків.

Проте хитрий гетьман організував їм надзвичайно гучну зустріч: козаки салютували союзникам із гармат і мушке­тів. Психологічний удар досяг мети — серед поляків попов­зли страхітливі чутки. За словами галицького стольника Андрія М’ясковського, жовніри «страшенно перелякали­ся». Тоді «козацтво загордилося, запишалося, а безліч чер­ні піднеслася духом».

А магнат Домінік Заславський, який одним із перших утік з-під Пилявців, пізніше згадував: «…у війську настала така байдужість, що деякі ніяк не хотіли битися: одні під приводом відсутності наказів від їхніх полковників, інші — під приводом нечисленності війська під корогвами, треті — не бажаючи битися без своїх ротмістрів, яких не було при корогвах». І вже коли розпочалася битва, ворог не витримав і побіг. У порожньому таборі козаки заволоділи багатими трофеями — усією артилерією та військовим обозом.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.