Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

КОМПЛЕКС НАПОЛЕОНА?

Буває так, що великими стають зовсім невеликі (при-наймні зростом) люди. А ще трапляється, що ці великі були незугарні на вигляд, мали проблеми зі здоров’ям тощо. Ледь не з дитинства їм доводилося в нерівних умовах змага¬тися зі своїми ровесниками, доводити, що вони чогось варті. Для декого вади, якими «обдарувала» їх природа, стають своєрідним прокляттям. У них опускаються руки. Інші ж, навпаки, приймають виклик природи. І в цій боротьбі за¬гартовують себе.
До останніх належав С. Бандера.
Народився він 1 січня 1909 р. в селі Старий Угринів (ни¬ні Калуський район Івано-Франківської області). Його бать¬ко був греко-католицьким священиком. У часи створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) його оби¬рали послом до Національної Ради, власне, парламенту цієї держави. Під час польсько-української війни 1919 р. став капеланом Української галицької армії (УГА). Разом з її во-яками терпів злигодні воєнного життя. С. Бандера так пи¬сав про це: «Мій батько перебув всю історію УГА на «Вели¬кій Україні» (тобто на Наддніпрянщині) в роках 1919— 1920, боротьбу з більшовиками і біломосковськими війська¬ми, тиф. До Галичини він повернувся літом 1920 р. Спершу укривався перед польськими офіційними органами, з огля-
ду на переслідування ними українських політичних діячів». Невдовзі після воєн¬них лихоліть, 1922 року, померла від ту-беркульозу його дру¬жина, він залишився із сімома дітьми. Сте-пан був другою дити¬ною в сім’ї.
Певно, дитинство С. Бандери важко на¬звати радісним. Сіль¬ська глибинка, воєнне лихоліття, нестатки, смерть матері. До того у Степана було пога¬не здоров’я — хворів на ревматизм сугло¬бів. Йому навіть від¬бирало ноги, він не міг ходити. Ця хворо¬ба мучила його протягом усього життя. На деяких фотогра¬фіях Степан — з паличкою. Однак Бандера навчився боротися з цією хворобою. Що тут було головним: цілеспрямований ха¬рактер, сила волі, віра в ідею, «вище покликання»? Про це можемо лише здогадуватись.

Степан Бандера у «Пласті». 1923 р.
Мимоволі проводимо паралель з одним радянським ге¬роєм — письменником Миколою Островським, який тяжко хворів. Як і в Бандери, в нього були проблеми із суглобами. Був нібито дуже ідейним та цілеспрямованим. Але хвороба в нього прогресувала, тому й помер молодим. На відміну від Степана!

Може, ідея була «не та»? Розумію, дехто скаже: мовляв, порівняння некоректне. Чому ж? Є випадки, коли віра допо­магала людям боротися з недугами.

С. Бандеру, саме зважаючи на його проблеми зі здоро­в’ям, не хотіли приймати до «Пласту» — української скаут­ської організації, яка робила ставку на фізичне загартуван­ня та патріотичне виховання молоді. Степан все ж домігся, щоб його прийняли в «Пласт». Тож змолоду «дружив» зі спортом. Навіть відомий арешт 14 червня 1934 р. відбувся за «спортивних обставин». Поліція заарештувала Бандеру тоді, коли він збирався грати в теніс.

Середню освіту Бандера здобував у Стрийській україн­ській гімназії. У хворобливого, низького зросту хлопця, звіс­но, було мало шансів завоювати увагу й повагу товаришів. Та все ж йому це вдалося. Зі спогадів випливає, що в нього був незалежний характер, міг, відстоюючи свою позицію, піти на конфлікт із вчителями. Водночас, учився добре. Тому йому ставили високі оцінки, незважаючи на конфліктність.

У старших класах гімназії С. Бандера долучається до підпільного українського націоналістичного руху. Можна шукати безліч причин того, чому він це зробив. Певну роль зіграла позиція батька, свідомого українця, виховання в сім’ї, атмосфера, яка панувала в Стрийській українській гімназії, а також вплив старшого товариша — тезки Степа­на Охримовича, який і долучив Бандеру до націоналістич­ного руху. Однак, на нашу думку, не останню роль у цій справі зіграв юнацький максималізм, прагнення до героїч­ного, намагання самоствердитися.

Цікаво, що С. Бандера свідомо готувався до мучеництва заради ідеї. Відомо про такий факт: у 15 років, дізнавшись про страдницьку смерть української націоналістки Ольги Ба- сараб, Степан вирішив «поекспериментувати», довідатись, чи зможе він витерпіти катування. Для цього почав заганяти собі голки під нігті, саме за цим його застала сестра Володи­мира. Потім, за свідченням товаришів, Бандера, вже навчаю­чись у Львівській політехніці, бив себе ременем, припікав пальці, затискав їх між дверима й одвірками тощо.

Тобто він знав, що може потрапити до в’язниці. Знав, як там знущаються з українських націоналістів. Зокрема, його товариша С. Охримовича польська поліція забила до смерті. Тому С. Бандера готувався до цього. Можна в цьому свідомо­му мучеництві побачити й відгомін християнських ідей. Адже, вихований у родині священика, Степан знав житія свя­тих, те, як вони упокорювали муками своє тіло, страждали за­ради християнства. Це могло бути для нього взірцем.

Категорія: Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.