Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ГЕНІЙ ЗНАЙОМИТЬСЯ ЗІ СВЯТИНЕЮ. Шевченко й Пересопницьке євангеліє

загрузка...

У серпні цього року виповнюється 450 років з часу написан­

ня видатної пам’ятки нашої культури — Пересопницько-

го євангелія. Це дивний твір, який зумів пережити воєн­ні лихоліття, «переїжджав» з одного місця на інше, іноді зни­кав, але з’являвся знову. Щось було в ньому містичне. І зараз на цьому євангелії президенти України дають присягу.

Як відомо, цю пам’ятку почали писати 15 серпня 1556 р. в Троїцькому монастирі села Двірець, що неподалік сучасного міста Ізяслава (райцентр Хмельницької області), а завершили роботу 29 серпня 1561 р. в монастирі Різдва Богородиці в селі Пересопниця (зараз село Рівненського району). Книгу замови­ла й, відповідно, фінансувала княгиня Настасья (Анастасія) Юріївна Жеславська (Заславська), що походила з князівсько­го роду Голыпанських. їй допомагала дочка Ганна-Євдокія, а також її зять Іван Федорович Чорторийський.

Після написання євангеліє тривалий час зберігалося в Пере- сопницькому монастирі, про що, зокрема, свідчить інвентарний список цієї обителі 1600 р. Однак у 1630 р. монастир припинив своє існування. Його власник, князь Миколай Чорторийський, який дотримувався католицького віровизнання, звернувся до короля Сигізмунда III з проханням передати обитель Клеванській єзуїтській колегії. Король відразу видав грамоту, згідно з
якою монастир разом з майном та земельними угіддями ставав влас­ністю єзуїтів. Очевид­но, в їхні руки й потра­пило Пересопницьке євангеліє.

На якийсь час па­м’ятка загадково зни­кає, щоб потім з’яви­тися, але вже на по­чатку XVIII ст. і в центральній Україні. Зрештою, євангеліє опинилося в руках гетьмана Івана Мазе­пи. У 1701 р. він пода­рував цю книгу Пере­яславському кафед­ральному собору, який було споруджено за його кошти. 17 квітня того року було зроблено відповідний дарчий запис у євангелії.

Майже сто років воно зберігалося в соборі, а потім опини­лося в бібліотеці Переяславської духовної семінарії. Тут його виявив археограф Осип Бодянський, який у п’ятому числі «Журнала Министерства народного просвещения» за 1838 p. опублікував інформаційну статтю про цю пам’ятку.

Десь наприкінці 1845 p., перебуваючи в Переяславі, з Пе- ресопницьким євангелієм мав змогу ознайомитися Тарас Шевченко.

Як це сталося і за яких обставин?

Уперше до Переяслава Шевченко прибув у середині серп­ня 1845 р. Тут його чекав давній друг, міський лікар Андрій

 

Осипович Козачковський — корінний переяславець, син рек­тора місцевої семінарії. Спочатку навчався в цій семінарії, по­тім закінчив у Петербурзі медико-хірургічну академію. Слу­жив лікарем на Балтійському флоті. У 1841 р. познайомився з Шевченком. Захоплювався творчістю поета. Сам теж нама­гався віршувати. До речі, Козачковський непогано знав вищезгадуваного Осипа Бодянського. Можливо, саме він звер­нув увагу вченого на Пересопницьке євангеліє.

загрузка...

У Козачковського Шевченко пробув до двох тижнів. За цей час поет познайомився з містом, його околицями, змалю­вав Покровську, Михайлівську церкви, Вознесенський собор та інші пам’ятки. Далі, у вересні-жовтні, Кобзар побував на своїй малій батьківщині — на Канівщині, а також у Миргоро­ді, Лубнах та інших місцях центральної України.

На початку листопада він знову прибув у Переяслав до Ко­зачковського. Загалом осінь 1845 р. була надзвичайно плідною у творчості Шевченка: він написав чимало відомих творів — поеми «Єретик», «Сліпий», «Кавказ», «Наймичка», містерію «Великий льох», деякі поезії. Також багато малював.

Ще в серпні Шевченко як випускник Петербурзької ака­демії художеств налагодив зв’язки з Київською археогра­фічною комісією. Ця комісія реально почала функціонува­ти в березні 1845 р. при канцелярії київського генерал-губернатора Дмитра Гавриловича Бібікова. Очолював її Ми­кола Еварестович Писарєв. Для потреб комісії виділялися кошти, а головним її завданням було віднайдення та ви­вчення пам’яток «руської старовини» в Київській, Поділь­ській та Волинській губерніях.

Таке завдання, щоправда, мало чітко виражений ідеоло­гічний характер і цілком узгоджувалося з тодішньою імпер­ською політикою російського уряду. Адже в той час у губер­ніях, котрі входили до складу Київського генерал-губерна­торства, панівною верствою залишалася польська като­лицька шляхта. Вона розглядала Правобережну Україну як територію свого домінуючого впливу. Російські ж ідеологіч­ні структури, в т.ч. й Київська археографічна комісія, мали на меті демонструвати претензії Росії на цю територію, утвердити думку, що тут споконвіку домінувала «руська», власне російська, народність і супутнє їй православ’я. Тим самим заперечувалося право польської шляхти на цю територію.

Однак, незважаючи на російську імперську спрямова­ність, діяльність Київської археографічної комісії в бага­тьох моментах виявилася позитивною для українців. Мате­ріали, що збиралися членами комісії, мали часто не стільки проросійський, скільки проукраїнський характер. Відпо­відно, новочасний український національний рух, який пе­реживав період свого становлення, отримав у її особі не­поганого союзника. Це був один з небагатьох випадків, коли російські структури працювали (принаймні частково) на українську ідею.

Очевидно, вирушаючи до Переяслава й подорожуючи во­сени землями центральної України, Кобзар виконував якісь завдання Київської археографічної комісії. 18 листопада 1845 р. загальні збори Академії художеств постановили при­своїти Шевченкові звання некласного художника. Це давало йому підстави оформити свої відносини з Київською археогра­фічною комісією. 28 листопада Шевченко побував у Києві, одержав від комісії гроші для поїздки з метою дослідження пам’яток старовини. 10 грудня він вже офіційно був затвер­джений співробітником комісії.

Виконуючи це завдання, Шевченко зацікавився старими книгами, що знаходилися в бібліотеці Переяславської семіна­рії. Серед них було й Пересопницьке євангеліє. Судячи з усьо­го, пам’ятка справила на поета сильне враження і тому він за­лишив про неї запис у своїх археографічних нотатках. Ось зміст цього запису:

«В скромной семинар­ской библиотеке хранится два Евангелия, писаны на пергамени изяшными сла­вянскими буквами, черни- лом и киноварью — с пре­красными разноцветными рисунками по золоту. Пер­вое писано в 7053 году… Второе Евангелие, также на пергамени, изящнее и рас- кошнее первого, писано ма­лороссийским наречием [1556] года, с надписью на краях первых листов…» Да­лі наводився дарчий запис гетьмана Івана Мазепи, який передав книгу Переяслав­ській єпархії: «Сіє Евангеліе прислано и дано отъ Ясновельможного Его ми­лости пана, пана Іоана Ма­зепы, войскъ царського пресвітлаго величества запорозкихъ, обоихъ сторон Днипра Гетмана, и славного чина Свя­того Апостола Андрея кавалера до престола Переяславского епископского, который отъ его жъ милости созданъ отъновленъ, и драгоценнъми утварьми украшенъ при преосвященномъ єпископи Захаріи Корниловычи року [1701] апреля [17]день».

«Это Евангелие, — далі вказував Т. Шевченко, — подроб­но описано г. Бодянским в «Журнале Министерства народно­го просвещ[ения]» №5, 1836 года, м. май».

Із цього запису видно, що Шевченко знав про існування цієї пам’ятки з опису Бодянського, із яким він особисто

знався. Тут доречно сказати кілька слів про цього вченого, оскільки контакти з ним були важливими для Шевченка. Бодянський закінчив філологічний факультет Московського університету в 1834 р. У 1837 р. був відряджений Міністер­ством народної освіти за кордон для вивчення літератури та історії західних та південних слов’ян. Навчався у П.Й. Ша- фарика. Працював у бібліотеках Праги, Відня, Будапешта. Повернувшись до Росії в 1842 p., обіймав посаду професора кафедри слов’янської філології Московського університету. Викладав чеську, польську, сербську мови та літератури, по­рівняльну граматику слов’янських мов. Познайомилися Бо­дянський та Шевченко в лютому 1844 р. в Москві. Зустріча­лися вони і в 1845 p., листувалися. Бодянський зацікавив Шевченка історією чехів та постаттю Яна Гуса, а також пра­цями Шафарика. Ці зацікавлення стали одним із поштовхів до написання поеми «Єретик». Нагадаємо, що цю поему було написаноа восени 1845 p., приблизно в той самий час, коли Кобзар познайомився з Пересопницьким євангелієм.

Очевидно, саме Бодянський звернув увагу Шевченка на Пересопницьке євангеліє. Адже недаремно в своїх археогра­фічних нотатках письменник посилається на статтю цього вченого в «Журнале Министерства народного просвещения». Бодянский знав, що ця пам’ятка перебуває в Переяславській семінарії, що вона може зацікавити Кобзаря.

Звісно, жанр археографічних нотаток не передбачав глибокий і всебічний опис пам’ятки. Та й сам Шевченко не був спеціалістом у сфері археографії. Однак цікаво глянути, на які моменти він звернув увагу.

Письменник передусім указав на естетичну цінність па­м’ятки, на те, що вона зроблена мистецьки, естетично ви­тончено і є «розкішною». Дійсно, естетична вартість па­м’ятки надзвичайно висока. Друге, на що звернув увагу Шевченко, — це те, що пам’ятка написана «малоросій­ським наріччям», тобто українською мовою. Як відомо,

Пересопницьке євангеліє було одним із перших пам’яток офіційної книжності, написаних цією мовою. Правда, не весь текст євангелія був перекладений українською. При­наймні перше, євангеліє від Матвія, було близьким до ста­рослов’янської основи. Інші ж євангелія, особливо від Лу­ки, наближалися до мови народної.

Певно, Шевченко не випадково зауважив, що євангеліє написане «малоросийским наречием». Він, попри деякі ню­анси, був прихильником широкого використання розмовної української мови, піднесення її на рівень елітарний. Так, Кобзар навіть засуджував Григорія Сковороду за те, що той не писав свої твори цією мовою. Тому для Шевченка Пере­сопницьке євангеліє як пам’ятка української писемності було дуже цікавим.

І, нарешті, варто звернути увагу на те, що письменник у своїх археографічних нотатках наводить повністю дарчий запис Мазепи. Можна, щоправда, це списати на те, що цей запис знаходився на початку книги й впадав у вічі. Однак нам здається, що справа не лише в цьому. Шевченко зага­лом обережно ставився до постаті Мазепи, практично ніде в своїх творах не згадував цю історичну особу. Та все ж він знав про меценатську діяльність цього опального гетьмана, якого проклинала Російська православна церква. І тому, можливо, спеціально звернув увагу в своїх археографічних нотатках на меценатство Мазепи.

По-своєму символічно, що свою офіційну роботу в Київ­ській археографічній комісії Шевченко фактично почав з вивчення Пересопницького євангелія. І хоча дослідження ним цієї пам’ятки не було вичерпним, все-таки поет зумів звернути увагу на її важливі моменти.

Петро КРАЛЮК 27 травня 2011 р.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.