Лексикон загального та порівняльного літературознавства

АЛЬБА

АЛЬБА (прованс. alba — світанок, ранкова
зоря) — жанр cep-віч. л ицарської лірики.
Вранішня пісня, яка змальовує ніжно-болісне
розставання закоханих на світанні, після таємного
любовного побачення. Виникла й сформувалася
в Провансі, на пд. Франції, в 1-й пол. XII ст. в
середовищі Прованс, трубадурів {Гіраут де
Борнейль та ін.). В Німеччині як Tageslied (пісня
дня) складала репертуар міннезінгерів (Дітмар
фон Айст, Вольфрам фон Ешенбах). Як правило,
в А. зображувалася типова ситуація: нічна зустріч
лицаря і шляхетної дами (дружини сеньйора) в саду
або в покоях замку переривається настанням
світанку, який звістують природні явища
(пурпурова вранішня зоря, свіжий порив вітру, спів
пташок) або згук ріжка з вежі замку чи пісня друга,
який стоїть на чатах і попереджає про те, що час
розставання настав. В А. переважає діалогічна
форма (чергування строфічних реплік, взаємних
скарг лицаря і дами), хоча зрідка зустрічається й
монологічні А., що містять скаргу одного з
закоханих. А. найчастіше писалися ямбічними
стопами і моноримною строфою з заключним
рефреном, в якому повторювалося слово А. На
переломі лицарської і бюргерської лірики
(май стерзанг) тематика А. стає об’єктом
пародіювання, коли її типові сцени переносяться
в бюргерську або в селянську обстановку
(Штейнмар). Відгомін А. зустрічається в нов. європ
л-рі (сцена на балконі в трагедії В.Шекспіра “Ромео
і Джульетта”), де вона сприяє поглибленому
психол. зображенню любовного почуття. А.
захоплювався О .Пушкін, високо оцінюючи її поет,
техніку, зокрема віртуозну риму. “Альба співана
колись на Вербну” входить до поет, циклу
Г.Аполлінера “Пісня нелюбого”.
Петро Рихло

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.