Лексикон загального та порівняльного літературознавства

АПОЛОГ

АПОЛОГ (від грец. ароіодов — оповідання)
— невел. проз, чи вірш. тв. дидактичного змісту, у
якому за допомогою алегоричних історій з життя
тварин чи рослин стверджуються заг-людські
моральні принципи та ідеї. А. — один з найдавн.
жанрів фольклору і хулож. л-ри. Його виникнення
пов’язане з трансформацією м іф а в казку,
зокрема,-з появою казки про тварин і рослини.
A. належить до жанрів, у яких повчальна мета є
визначальною й формується у вигляді висновку —
фразеологізму чи сентенції, заради розкриття
якої і викладається та чи ін. історія. Незавершеність
сюжету і схематизм образів дає можливість
багаторазового їх використання і переосмислення,
тому вони постачають світ, л-рі “мандрівні сюжети”.
А. як жанр споріднений з банкою (фабулою),
але різниться від неї більшою неконкретністю
образів. Він є по суті нерозвиненою худож.
структурою, перехідною формою в еволюції
жанрів.
М.Зеров розширював розуміння А. на низку
жанрів. Він залічує байку, байку-приказку і притчу
до ‘“трьох гатунків апологічної л-ри”. При цьому
вчений виділяв основні риси “апологічного роду»,
такі, як його «учительний» характер, «практичне»
застосування (якась спочатку неясна думка
пояснюється за допомогою прикладу), однозначну
«інакомовнісгь» («семантичну двоплановість»).
Поява А. пов’язана зі сг. сх. і давн-греи. л-рами.
Найширше він представлений у санскритській
пам’ятці “П ан чатаи тра” (Ш-ІУ ст.). А.
“інкрустувалися” в дуже популярні за Сер-віччя у
Візантії та Давн. Русі повісті “Варлаам і Йоасаф”,
“Про Акіра Премудрого” та ін. Із зх.-європ.
письменників, шо зверталися до цього жанру, треба
згадати португальця Р.Мело (1608-66), автора
“Діалогічних апологів”. У рос. поезії XVIII — поч.
XIX ст. А. називали коротку байку, останній рядок
якої був мораллю у формі стислого резюме (напр.,
І.Дмитрієв “Деревие”). Проа А. зустрічаються у
B.Одоєзського (“Історія про півня, кішку та жабу”).
Найближчими до А. в укр. л-рі є байки-приказки
П.Гулака-Артемовського і прибаютки
Л.Боровиковського. Сюжети давн. А. використав
І.Франко у проз зб. казок «Коли ше звірі говорили»
(1899). Треба відзначити, шо А. належить до
непродуктивних жанрів. Однак, окремі його зразки
можна зустріти і в л-рі XX ст., напр., проа тв. рум.
письменника М.Садовяну “Східний аполог” (1919).
Юрій Кпим’юк

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.