Лексикон загального та порівняльного літературознавства

БАЛТІЙСЬКА КУЛЬТУРНО-ЛІТЕРАТУРНА ЗОНА

БАЛТІЙСЬКА КУЛЬТУРНО-ЛІТЕРАТУРНА
ЗОНА — комплекс культур народів, що охоплює
країни, прилеглі до Балт. моря, які, завдяки
географічній та іст. близькості, мають тісні торгівельно-
екої юмічні та культ, зв’язки. На території Б.к.з здавна
проживали різні етноси, племена, народності. їх можна
підрозділити на чотири групи: германці (німці, шведи,
норвежці, данці), фіни (фіни, карели, вепси, естонці,
саами, ліви, воді, інгерманланші), летго-лиговці (литовці,
латиші) та слов’яни (поморяни, полаби, поляки, росіяни).
Довгий час слов’ян, та летто-лит. групи народів
об’єднували в одну— слов’яно-лит., або балт. — групу,
бо між слов’ян, та летто-лиг. мовами існує така схожість,
яка не помічається між ін. групами мов. Вочевидь вони
мали єдиного предка — праслов’ян., або балт., мову,
яка, в свою чергу, виникла з індоєвроп.
Сьогодні під поняттям “балт. народи”
розуміють, в першу чергу, летто-лит. групу. До неї,
крім литовців та латишів (серед яких іноді виділяють
як окр. націю латгальців), належали й знищені нім.
хрестоносцями пруси.
Спочатку, у зв’язку з відкриттям спільних рис
у низці європ. та азій. мов і, як наслідок, появою
поняття “індоєвроп. мов. сім’я ”, її підрозділяли
всього на три групи: аа, грец.-італо-кельт. та герм,-
слов’яно-лит. Такий поділ мав, скоріше, не мов., а
географічний характер. До того ж, ці три групи
утворювали три вел. культ, спільноти, що
виділялися на території розповсюдження
індоєвроп. мов. Частиною герм.-слов’яно-лит.
культ, спільноти, причому однією з найважливіших
у всіх відношеннях, впродовж багатьох ст. є Б.к.з.
Це пояснюється низкою причин.
По-перше, майже половина народів цієї
спільноти, з дуже високою культурою, належить
до Б.к.з. До того ж, давн-герм. племена — предки
суч. народів герман. групи, шо проживають на
значній території Європи, — населяли в давнину
лише землі, прилеглі до Балт. моря, здебільшого
Сканд. п-ів. А в пн. частині суч. Німеччини в доіст.
часи проживали праслов’ян. племена, які займали
майже все пд. і пд.-сх. узбережжя Балт. моря.
По-друге, географічне розташування зони
сприяло торгівельним та культ, зв’язкам як із зх – та
пл.-європ. народами, так й зі сх. слов’янами, з тими
народами фін. групи, шо мешкали у сх. частині
Європи, навіть з далекими аз народами. Цим мешканці
Б.к.з збагачували свою матеріальну та духов. культуру,
розповсюджуючи й власні досягнення.
По-третє, культура народів Б.к.з. носить
особливий пн.-європ. характер, чим відрізняється
від ін. європ. культур. Ці особливості помітні в
сканд. рунах — “Калевалі” — унікальній пам’ятці
фін. та карельської нар. творчості, а також в естон.
рунах; у фін. лір. піснях, піснях-легендах та
баладах, найяскравіші з яких зібрані в
“Кантелетарі” Е.Дьоннрота; в старовинних лит.
піснях сугартінес, шо зберегли форму замовлянь
та унікальну манеру виконання: в поганських
первнях нар. обрядів: поєднання з христ. рел.
святами залишків шаманства у карелів та вепсів: у
героїчному епосі герм, народів.
По-четверте, б процесі культ, розвитку народів
Б.к.з. зіткнулися дві сім’ї народів — індоєвроп. та
уральської (до якої належать народи фін. групи, шо,
певно, є нащадками вихідців з уральського регіону).
Історія формування цих сімей зовсім різна, їхні мови
також мають принципові структурні відмінності. Але
ше в І\/-ПІ тисячолітті до н.е. існувала прибалт.-фін.
спільнота, і до поч. І тисячол. н.е. контакти племен
фін. групи з лит.-латис. племенами були активними.
Тому, напр., в суч. фін. мові нараховується близько
1,1 % слів, шо запозичені з летто-лит. мов.
Здебільшого це слова, пов’язані з термінологією
землеробства, тваринництва, будівництва, ремесел,
родинних відносин. Приблизно з III ст. н.е. існували
тісні контакти племен фін. групи із скандинавами,
аз V ст. — також і із слов’янами.
Впродовж багатьох ст. тривали культ, контакти
сусідніх народів індоєвроп. та уральських сімей. Так,
багато первнів фін.-карел. рун поріднено з фольклор,
пам’ятками індоєвроп. народів: руна про гру
Вяйнямєйнена на кангєлє — з ант. міфом про Орфея
та рос. билиною про Садка, а руна про втечу
Лєммінкяйнена (“фін. Дон Жуана”) на дівочий острів
— з архаїчною амазонською легендою. Після
хрещення фіннів, карелів, інгерманландців з’явилося
багато фольклор.-епіч. тв. з використанням бібл.
мотивів (“Пісня Творця”, пісня-легенла “Творець їде
на човні’’. в яких поганські первні поєднуються з бібл.).
До cep. XVI ст. традиція книжкової культури в
Фінляндії та ін. країнах Б.к.а (крім Росії), як і в багатьох
ін. європ. країнах, була лат-мов. в рамках католицизму.
Вел. є вплив швед, культури на фін. Півтора ст. (до
1809) Фінляндія входила до складу Швеції. На території
Фінляндії мешкає багато шведів, є швед, театри, школи,
сформувалася багата шведськомов. л-ра (навіть нац. фін.
поет Ю.Л.Рунеберґ був двомов., фін.-швед.”, поетом). У
Х\ЛП ст. існувала фінофільська культ, течія як реакція на
швед, великодержавнісгь та приниження фін. нараду.
Представники цісї течії (Д.Юслєніус, Г.Тудерус,
Ю.Каянус, М.Саламніус) возвеличували фін. націю, її
культуру, та зближали книжкову поезію з фольклором.
Серед культур народів Б.к.з. важливе місце
займає культура євреїв-ашкеназів, що ввібрала
елементи культур багатьох європ. народів. В
Німеччині існував центр ашкеназької культури, тут
була сформована на нім. основі мова ідиш як
розмовна, а згодом і літ. У Польсько-Литовській
державі протягом семи ст. існувала найбільша в світі
гебр. громада, з багатьма центрами вченості, яка
впливала на економічне, політ, та культ, життя цих
країн. З Литвою пов’язана також історія громади
караїмів, що з’явилася тут наприкінці XIV ст. Вони
розмовляли та створювали л-ру на одній з тюрк. мов.
Народи Б.к.з. створили високу культуру,
відповідну їх менталітетові (ці народи не лише
працелюбні, але й дуже пунктуальні, стримані,
ощадливі та в позитивному розумінні консервативні),
У Б.к.з. виділяються. — скандинавська та
прибалтійська культурно-літературні зони.
Юрій Ткачов

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.