Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ВАЙМАРСЬКИЙ КЛАСИЦИЗМ

ВАЙМАРСЬКИЙ КЛАСИЦИЗМ — літ течія
в нім. л-рі Просвітництва останньої третини XVIII
ст. Постання В.к. пов’язане з трактатом історика
ант. мист-ва Й.Й.Вінкельмана (1717-68) (“Історія
ст-давн. мист-ва”), з творчістю Й.В.Гьоте,
Ф.Шіллера. Якшо Вольтер недооцінював фей. л-
ру і ставив Гомера не тільки нижче від Верґілія,
але й від його пізніших епігонів, то Вінкельман
ідеалізує саме фец. ст-давність, вбачаючи в ній
“благородну простоту і спокійну велич”. “Єдиний
шлях для нас зробитися вел. і. якщо можна,
незрівнянними, — це наслідування античності”,
— підкреслює він. Теор. погляди В.к. обстоювали
також Шіллер — вірш “Боги Греції” (1788),
“Листи про естет, виховання людини” (1795) і В.
фон Гумбольдт — “Про Германа і Доротею”
Гьоте” (1799) та “Естет, ескізи” (1799). Частково
полемізуючи з Вінкельманом, Г.Е.Лессінг в
“Лаокооні” на основі античної, літератури та
мист-ва намагається теор. обгрунтувати
диферениійні принципи, що лежать в основі
різних видів мист-ва, чим сприяє виробленню
чіткої системи їх класифікації.
Представників В.к. приваблювали не лише
образи і сюжети ант. л-ри (“Прометей”, “Іфігенія
в Тавриді” Гьоте, “Кассандра” Шіллера), але й
ант. форми, жанри, метри. В “Римських елегіях”
Гьоте використовує дистих, запозичений у Тібулла
і Проперція, у “Венеційських епіграмах”
спирається на Марціала, Герман і Доротея”
засвідчує безсумнівний вплив гомерівських поем.
“Мессінська наречена” Шіллера — трагедія з ант.
хорами — створена за зразками давн-грен.
трагедії, взірцем був “Едіп-цар” Софокла.
В.к. заперечував догматичність франц.
класицизму, водночас відкидав бунтівниитво
“Бурі і натиску” (“Sturm und Drang ’), так само як
ру ссоїзм , протистав предромантизму і
міщанській драмі.
Анатолій Волков

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.