Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ВОДЕВІЛЬ

ВОДЕВІЛЬ -1.П ’еса мал. драм, жанру, яка
грунтується на анекдотичному, парадоксальному,
як правило любовному сюжеті, в якому дія
доповнюється співом, куплетами і танцями.
З’явившись у Франції у XV-XVII ст.. за однією
версією, як нар. сатир, пісня в долині річки Вір,
котра і послужила для найменування жанру (VaІ
de Vire), а за другою — з міського фольклору (voix
de ville — “міські голоси”), В. первісно не мав
нічого спільного з драм, мист-вом і був самостійним
пісенним, лір. жанром. У XVII ст. пісеньки-В.
почали використовуватися в одноактних веселих
п єсах для ярмаркових театрів, де драм, текст був
приводом для оформлення чи виконання сатир,
пісень, які пізніше перетворилися на куплети.
Подібні п’єси мали, як правило, дивертисментний
характер. В 2-й пол. XVIII ст. В. поступово втрачає
відособлені, розважальні риси і стає складовою
частиною п єси. У 1791 (за ін. даними — 1792) р.
в Парижі відкрився Theatre vaudeville, репертуар
якого складався тільки з В. Саме в цей час В.
зміцнився як самостійний, рівноправний
комедійний жанр. Синтетичний, заснований на
злитті первнів різних видів мист-ва — драм, дії,
музики, танців і куплетів, за типом драм, дії
близький комедії ситуацій чи інтриги, фарсу,
буфонаді, балагану, побутовій комедії, а за
характером музики — коміч. опері та комедії
балету. В. не раз зближався з ін. драм, жанрами.
В. як жанр генетично близький коміч. опері
(Франція — А.-Р.Лесаж, Ш.Фавар, Росія —
О.Аблесімов. Я.Княжин), зінгшпілю (Німеччина
і Австрія — Й.Гіллер), інтермедії і вертепу.
балагану (Україна — анонімні автори,
М.Довгалевський, І.Одровонж-Мигалевич.
Г.Кониський), тонадильї (Іспанія — А.Герреро,
Л.Місон, П.Естеве), опері-буф (Італія — Лж-
Б.Перголезе. Лж.Паізієлло, Л.Чімароза) та ін.
З початку існування В. в тій чи ін. нац. драмі в
ньому визначились два напрямки: оригінальні
п’єси та обробки.
Останні, в свою чергу, розділялися натри групи:
водевілі, штучно пристосовані до того чи ін. нац.
грунту, вільні переклади з іноземного оригіналу.
В., які не одержали в процесі обробки істотних
відхилень від оригіналу, але сприймалися як нац.
Жанр В. передбачав: а) наявність персонажів
(в Росії — часто в портретному гримі) з
гіперболізованою загостреністю якоїсь однієї риси
й одержимістю в досягненні своєї мети; б) багату
на всілякі несподіванки, переодягнення,
плутанини, перешкоди інтриги, в) обмежену
обставинами часу дію, г) швидкий темп дії, д)
невід’ємну жанр, рису В. — a parte (репліка на бік),
яка використовувалася для привертання уваги
глядача, пояснення йому поведінки водевільного
героя, для виклику симпатій, співчуття, сміху та
оплесків, е) основу водевільного жанру — куплет,
який поділявся на два види: куплет-розмова з
глядачем (вступний куплет для представлення
дійових осіб і обставин дії, заключний куплет з
рядом прохань до глядача чи мораллю, висновком,
куплет за ходом дії — посвячення в почуття й
переживання героя чи ознайомлення з його
біографією, куплет-повідомлення глядачеві про
ставлення до того чи ін. героя, куплет як засіб літ.
полеміки або розкриття тих чи ін. актуальних тем
і куплет — речитативний діалог героїв В. як
продовження їх розмовного діалогу; є) танець і
підтанцьовки, які тісно пов’язані з дією п’єси і
передають різні відтінки настрою героїв та їх
вчинків; ж) музику, яка пронизує всю дію і з’єднує
різні частини в одне неподільне ціле — В.
Одержавши поширення в країнах Європи XIX ст
(Франція — О.Е.Скріб “Ніч національної гвардії”,
“Ведмідь і паша”, “Дипломат”, Е.Лабіш “Солом’яна
шляпка ‘, “Подорож Перрішона”. “Скарбничка”.
Польша — граф О.Фредро “Чужоземщина’. “Пан
Йо&яльский”, “Дами й гусари”, Німеччина —
Г.Фрейтаг “Журналісти”, Австрія — Й.Н.Нестрой
“Злий дух Лумпацивагабунд”, “Щастя, зловживання й
повернення”, “Талісман”, В. активно використовувався
то для звертання до тих чи ін. актуальних сусп політ-
соц. проблем, чи то як засіб продовження літ. полеміки,
чи то з суто розважальною метою.
На сх-слов’ян. грунті В. у чистому вигляді
практично не приживається (згадаймо нишівні
характеристики М.Гоголя — “легка безбарвна
іграшка”, та В.Бєлінського — “мильні бульки
водевілів”), зазнає жанр. змін. Росія — Д.Лєнський
“Лев Гурич Синичкін. або Провіційна
дебютантка”. “Гарна й негарна, й дурна, й
розумна”, “Принц з чубом, більмом і горбом’ ,
М.Некрасов “Петербурзький лихвар”. Осіння
нудьга”, “Актор”, Україна — І.Котляревський
“Москаль-чарівник”, І.Лрейсіг “Два брати з
Санжарівки, третій з Хорола”. Г.Квітка-
Основ’яненко “Бой-жінка”. “Сватання на
Гончарівці”. М.Кропивницький “По ревізії”,
“Дійшов до розуму” та ін.
На поч. XIX ст. з’являється полемічний В.,
побутовий В., В. характерів, В. ситуацій. В. з
переодягненням та ін. В кожній най. драматургії
відбулася подальша жанр, модифікація (в Росії
— власне В., опера-В.. жарт-В.. комєдія-В., фант.
В.. В.-анекдот, в Україні — жарт-В., трагікомічний
В.. малюнок-В., комедія-В. та ін ). Це свідчить про
становлення розгалуженої жанр, системи В.
З сер. XIX ст. В. поступово поступається місцем
з одного боку опереті, а відтак июзіклу. з другого
— соц. драмі, побутовій комедії та одноактним
п’єсам різних авторів. Деякі з них навіть уникали
визначати свої п’єси терміном В., хоча їхні твори
(“Жарт” Г.Квітки-Основ яненка, “Етюд”
М.Кропивницького та ін.) зберігали водевільні
ознаки. Риси жанру в п’єсах, які з’явилися пізніше,
вже мало помітні — зовсім зникає танець і куплет,
який заступає нар. пісня, популярний романс, арія.
B. А.Чехова (“Ведмідь”, “Ювілей”, “Про шкоду
тютюну” та ін.) і за характером, і за інтригою
становлять собою різновид побутової комедії,
хоча й зберігають водевільну схему інтриги й
побудову сюжету (стрімкість дії, парадоксальність,
раптовість розв’язки).
В л-рі XX ст. В. уже не займає таке значне місце,
яке він займав у минулому, хоча й зустрічається в
літ. практиці тих чи ін. драматургів.
2. У XVIII ст. у Франції — заключна чи вставна
частина деяких класицистичних комедій, яка
складалася з музики, куплетів та балету
(П.О.Бомарше “Безумний день, або Весілля
Фігаро”).
3. На початку XIX ст. в Росії — окр. арія з того
чи ін. драм. тв. (“Вже й водевіль співає граф
хазяйці”: О.Пушкін “Граф Нулін”).
4. В укр. л-рі 2-ої пол. XIX – поч. XX ст. —
невел. одноактна п’єса, шо супроводжувала
багатоактну виставу (“малюнок” на 1 дію
C.Васильченка “На перші гулі”).
Андрій Близнюк, Анатолій Волков

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.