Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ВЧЕНА КОМЕДІЯ

ВЧЕНА КОМЕДІЯ  —
драм, жанр доби Відродження, який створювався,
наслідуючи ант. зразки (комедії Плавта,
Теренція, трагедії Сенеки), і був призначений
переважно для читання, а не для постановки на
сцені. Крім такого визначення, існує ше низка
найменувань цього літ. явища: вчена драма,
ренесансна комедія, літ. комедія, вчений театр
(в італ. мові Іа соттесііа означає не тільки власне
комедію, але й театр назагал у всьому різноманітті
видів і жанрів).
В.к. існувала практично в усіх країнах Європи
й була пов язана з вивченням і постановкою в
ун-тах тв. ант. драматургів. Цей жанр виник в
Італії у творчості відомого гуманіста П.Лето (1427-
1497). який постановками п’єс Плавта і Теренція
мовою оригіналу відтворив у Римі ант. рим. театр
у всіх його деталях. Проте лат. мова була
зрозуміла не всім, і 1486 на одному з придворних
свят у Феррарі була представлена в перекладі
комедія Плавта “Менехма”.
В.к., як і п’єси, що були написані на ант. міфол.
сюжети й зберегли форму містерій мали
надзвичайно обмежене коло глядачів: п сси
А.Поліціано “Сказання про Орфея’ (1480), Н.
де Корреджо “Кефал” (1487). Б.Такконе “Даная”
(1496).
Родоначальником оригінальної В.к. був італ.
поет і драматург Л.Аріосто (1474-1533). Його
тв. визначили два напрямки у подальшому
розвитку В.к.: ком едія інтриги, суто
розважальні тв. (Л.Аріосто “Шкатулка”, Б.Довіці
“Каландрія”’) та сатирична комедія
(Н.Макіавеллі “Мандрагора”, П.Аретіно
“Придворне життя” й “Лицемір”, Дж.Бруно
‘Свічник”).
Спершу тв. вченого театру відтворювали
побудову, сюжетні мотиви й положення рим.
комедій, хоча ант. персонажі й обстановка були
сповнені апюзій на італ. побут. У подальшому ці
п’єси стали збагачуватися реаліст, сюжетами й
мотивами, запозиченими з новелістики. Багатий
життєвий матеріал, який вводили автори у В.к.,
спричинював зруйнування традиційної
сюжетної схеми. Сюжет перетворювався на
клубок веселих і непристойних непорозумінь,
вволилися нові, не по-античному вишукані
еротичні мотиви й суто фарсова динаміка. В сатир,
тв. викривалися пороки сусп-тва, з незрівняним
мист-вом виводилася ціла галерея різноманітних
типів: розпусники, скнари, педанти, шарлатани
та їх довірливі клієнти, авантюристи, аферисти й
куртизанки. В.к. писалась, переважно, прозою,
що надавало діалогові більшої жвавості,
природності й полегшувало індивідуалізацію мови
окр. персонажа.
З розвитком В.к. в п’єсах Аріосто, Макіавеллі,
Аретіно, Дж.-М.Чеккі, А.-Ф.Грацціні, Л.Медичі
та ін. драматургів виробилися певні норми й
правила. Дія відбувалася, переважно, в
буржуазному середовищі, в навмисно
ускладненому сюжеті контамінувалися сюжети
кількох ант. комедій та італ. новел. Теми були,
в основному, любовні й зводилйся до боротьби
юнака за оволодіння коханою проти волі її
батька, а гол. помічником закоханих був слуга.
Розвиток інтриги, цікавість переважала
обмальовку характеру й базувалася на прийомі
перипетійної побудови сюжету, повороти якого
були найчастіше пов’язані з прийомом
впізнавання після тривалої розлуки (напад
розбійників, корабельна аварія, спустошення
міста), що й приводило до шасливої розв’язки.
Тв. обов’язково ділився на 5 актів, у ньому
суворо додержувались єдності місця, часу й
дії.
До сер.XVI ст. через те, шо автори самі
сприймали п’єси як суто літ. тв. й не дбали про їх
сценічність. В.к. застигла у своєму розвиткові,
перетворившись на систему штампів і ходульних
образів, і була витіснена власне комедією.
В.к. мала сильний вплив на комедію масок, на
розвиток комедії як на теренах Італії, так і за її
межами: творчість Б.Торрес Наарро, Лопе де Руеда
(Іспанія), Дж.Гаскойн. В.Шекспір (Англія), П. де
Ларіве, Ж-Б.Мольєр (Франція). Проте В.к. не
одержала значного розвитку й використовувалася
лише тою мірою, якою сприяла розвиткові нац.
драматурги.
Андрій Близнюк

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.