Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ГЕКЗАМЕТР

ГЕКЗАМЕТР (віл греи. Иєхатеігоз —
шестимірник) — ант. шестисгоповий вірш, розмір.
За переказом, вперше виник у ст-давн. Дельфах
як розмір свяшенних гімнів в кін. II тисячоліття
до н.е. Існує думка, що Г. склався на взір подібного
розміру хеттсько-хурритської літератури, яка
в свою чергу успадкувала його від праіндоєвроп.
спільноти.
Основу Г. складає дактилічна стопа, яка в
квантитативному віршуванні була 4-дольною
(4-морною) і нерідко могла змінюватись еквіметр.
спондеїчною стопою. Т.ч., ант. Г. мав 24-дольний
(4 х 6=24) об’єм. Проте в ант. Г. лише перші
чотири дактилі замінювалися спондеями, п’ята
стопа майже завжди була дактилічною, а шоста —
каталектичною (усіченою на один склад). Метр,
схема ант. Г. виглядає так: – и и – и и -ІЛІ – ЦІ) –
и и – и
Еквіметричиість дактиля і спондея
дозволяла досягти вед. варіативності (можливі
32 комбінації). Ритм, гнучкості надавала
наявність цезури, яка була рухомою і могла
довільно розташовуватись у Г., однак найчастіше
лежала на рівні половини, або ж після 2-ї і 4-ї
стопи (подвійна цензура). — Оскільки в суч.
європ., зокрема слов’ян., мовах відсутня така
квантитативна характеристика, як довгота
складу і дактиль у них є лише 3-дольною стопою,
то ант. 24-дольник відтворюється 18-дольником
(З х 6=18), який, по суті, є лише імітацією ант, Г.
(т. зв. рос. Г., введений В.Тредіаковським), а
оскільки ритм, малюнок конкретного вірша може
відхилятися від ідеальної метр-ї схеми, то на
практиці ант. Г. незрідка передається поєднанням
дактиля з хореєм:
Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги
– ии – ии -// и -ии – ии – и
(“Одісея”, пісня 3, 497, пер. Б.Тена).
Неможливість відтворити звучання ант. Г.
засобами нов. європ. мов спричиняє пошуки ін.
рішень. Напр., поль. перекладач і вед. знавець
античності Я.Парандовський переклав Гомера
прозою відповідним чином не обгрунтувавши.
Г. — найпоширеніший вірш, розмір ант. поезії,
шо відзначається плинністю, урочистістю й
монументальністю, тому він використовується
переважно в епіч. поемах (Гомер “Іліада”,
“Одіссея”, Гесіод “Теогонія”. “Труди і дні”, Енній
“Аннали”, Дукрецій “Про природу речей”,
Вергілій “Енеїда”, Овідій “Метаморфози”, Лукан
“Фарсалія” тошо), однак охоче зверталися до
нього і в менших жанрах і формах ант. поезії
(гомерівські гімни, буколіки, епіллії, епіграми,
сатири, послання). В поєднанні з пентаметром
Г, утворює т.зв. елегійний аистих. В Сер-віччі
виник також т.зв. леонінський Г., в якому два
піввірші єдналися римою. В л-рі нов. часу Г,
відродився в перекладах ант. поезії та в ант.
стилізаціях, у поетів європ. бароко. Серед
найвідоміших тв. нов. л-ри, написаних Г., —
“Месіада” Ф.Г.Клопштока, “Герман і Доротея” та
“Райнеке-Лис” Й.В.Ґьоте, “Пори року’’
К.Донелайтіса, “Еванджеліна” Г.Лонгфелло,
“Тілль Ойленшпігель” Г.Гауптмана, “Телемахіда”
Г.Тредіаковського, “Ундина”. “Наль і Дамаянті”
В.Жуковського та ін. В Україні Г. з’явився в
ренесансній лат. поезії (Ю.Дрогобич, П.Русин,
Г.Тичинський, С.Ф.Кльонович), пізніше його
намагався теор. обгрунтувати в “Поетиці”
М.Довгалевський. Спроба точного метр,
відтворення ант. Г. належить Г.Смотрииькому (XVI
ст.).
Як мішаний дактило-хореїчний розмір
вживається в перекладах ант. авторів. Зрідка
зустрічається і в оригінальній творчості укр. поетів
(Леся Українка. М.Зеров, П.Тичина.
М.Вінграновський та ін.).
Петро Рихло

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.