Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ГЬОТЕАНСТВО, ГЕТЕАНСТВО

ГЬОТЕАНСТВО, ГЕТЕАНСТВО (ґетеанізм) —
феноменальний тип духов, позиції, що складаєт­
ься в європ. л-рі й почасти мист-ві під безпосе­
реднім впливом особистості й автор, концепції
світу Й.В.Гьоте. Г. є підсумком ренесансного про­
цесу, боротьби митця за вивільнення зі сфери
диктату архаїчних духов.-політ. інститутів та нор­
мативних естет, систем. Твор. особистість Гьоте
формується в контексті Просвітництва, яке
остаточно реалізує ренесансні поривання до сво­
боди особи, шо знаходить вираз у формуванні нов.
погляду на специфіку й завдання л-ри поряд з ін.
мист-вами (Г.Е.Лессінг, Й.Г.Гердер, Д.Дідро та
ін.). Проте Г. коріниться й у типол. близьких сусп-
культ. ситуаціях, які виникають в Європі, пере­
важно Пн., що в ці часи підноситься до розуміння
власної культ, самобутності й прагне дух.
розкріпачення. Гьоте конденсує поривання епохи
в геніально повному виразі. Він, шо почав своє
зростання на хвилі преромантизму, заперечуючи
авторитети й започаткувавши вертеризм, закінчив
свій шлях апологією “класичного” мист-ва. Дух. не­
залежність мития виразилася в “олімпійстві”, спо­
глядальному ставленні до будь-яких сусп.-політ,
суперечностей, ба, навіть людських драм. Він з
однаковою гідністю приймає пост міністра у Вай-
марі й полишає цю посаду заради кількох років
мрійницького життя в Італії. Випромінюючи лю­
дяність та привітність, залишається байдужим до
трагедії Й.Х.Ф.Гьольдерліна та Е.Х. фон Кляйсга,
які благають його підтримки, як державний муж,
підписує смертний вирок нещасній, котра вбила
власне немовля, але мучиться все життя, увічнивши
ситуацію в образі Маргариги з “Фауста”. Плин життя
Гьоте сприймає крізь призму метафізичних розуму­
вань, “з т.з. вічності”, але є завжди надзвичайно
чуйним до сфери повсякденного, поетизуючи
“бюргерське” існузання як стихію “правди”, котра
є одночасно і лоном для “поезії”. Більш за все цінить
власні ідеї з оптики, які виявляються наївним
дилетанством, але одним з перших починає розуміти
небезпеки наук, самовпевненості, прагнення до
“переробки світу”, властиві “фаустанській душі”.
Його творчість є синтезом худож. фантазії,
науковості й рел.-філос. дидактичності. Він вірний
пластичній насиченості образу, але відкидає
натуралізм міркування про митця, який пише “дру­
гого мопса” — це у Гьоте виглядає подібним до
“безглуздої безкінечності” у Ґ.Ф.В.Ґеґеля, і в твор­
чості прагне до міфологізаиії та підкресленої ■умов­
ності як засобу узагальнення. Як класицист, він по­
над усе цінує ерудицію, вважаючи, шо тільки у пога­
ного митця все “своє”, але й “чуже” не буває у нього
ані кліше, ані цитатою.
У Гьоте, в першу чергу в “Фаусті”, точиться
титанічний за розмахом думки, діалог з Біблією
та надбання нім. фольклору, з культурою антич­
ності та єресями Сер-віччя, з церк. вченням та
вільнодумством Х^/Ш ст. Це робить його трагедію
вершинним явишем світ, л-ри, навколо неї вини­
кає цілий поет, космос (Фаустіана). Гьоте важко
уявити поза нім. грунтом, але трактування його
як “італійця” має підстави. Йому притаманний
високий космополітизм, безкрайно широкий
культ, обрій, відсутність педантизму та естет, за­
бобонів. Слідом за романтиками, він глибоко ся­
гав до архетипів нім. ментальності (поряд з від­
творенням стихії фольклору в худож. творчості
його міркування про “дім” в нім. культурі, про го­
тику тощо). Воднораз він є речником середземно­
морської цивілізації в країні, котра від часів війн
германців з римлянами та християнізації Європи
ніколи не сприймала беззастережно ані уроків гре-
ко-рим. античності, ані нормативів Церкви. Фор­
мально протестант, він спирається у “Фаусгі”, по­
дібно до Данте, на кат. концепцію світу, прагнучи
до усталеного коду “космічного”, кепкуючи у вузь­
кому колі з деяких церк. приписів, а часом і Біблії,
вирішує все ж таки остаточно екзистенціальні про­
блеми людини саме з бібл.-христ. онтологічної по­
зиції. Одним з перших в Європі Ґьоте відкриває
худож.-естет. повноцінність культ, доробку Сх. та
слов’янства, зрушивши своїм авторитетом
снобістський скепсис, котрий залишила по собі
класицистична естетика шодо всього орієнтал­
ьного, й пише чудові стилізації під сх. поезію.
Власний метод визначав як суцільне запозичення
“чужого”, але водночас кепкував з порівн.. літ-
знавства, вважаючи коло ідей, образів та сюжетів
заг. скарбницею. Широта його інтелекту та мо­
гутній динамізм мислення породжували численні
закиди щодо “протеїзму”, конформізму й навіть
“філістерства” (це повторювали всі — від роман­
тиків до марксистів), але насправді це було вия­
вом свободи генія.
Невипадково Гьоте, який створював експре­
сивні малюнки, був директором театру, реалізує
свій геній як літератор. Синкретичність і синте-
зація такого масштабу стали можливими в європ
сусп-вах Нов. часу, коли л-ра стала висуватися
на перше місце серед мист-в й являла найбільш
повні перспективи твор. самовиразу. Вона стала
ледь не основним річищем, в яке виливалися
поривання до будь-якого розкріпачення — естет.,
політ., рел., навіть економічного. Це поєднувал­
ося з необхідністю вироблення нов. узагальнюю­
чої концепції творчості, вимагало справжнього
“титанізму”. Характерно, шо позиція Гьоте фор­
мується в контексті епохи революцій та наполе­
онівських війн: саме Наполеон найяскравіше
уособив ту “фаустову душу”, яка зароджувалася
за часів Ренесансу, й піднесення та руйнацію якої
спостерігав та прагнув витлумачити Ґьоте.
Отже саме в Пн. Європі, котру аж до XX ст.
потрясають сплески революціонаризму й стиску­
ють лещата деспотій і яка вимушена була довгий
час йти в сфері культури за більш розвиненими
країнами, могла виникнути особистість Гьоте. Не
менший феномен — рефлекс особистості та твор­
чості німця в л-рі дан. регіону впродовж ХІХ-ХХ
ст. Паломництво до Гьоте становить,майже обо­
в’язковий ритуал в перші роки XIX рг. (зокрема
тут були багато слов’ян (рос., словац* поль., чес.)
письменників. Теоретики романтизму
(Ф.Шлегель, Ф.В.Шеллінг), і найвидатніші
філософи (Е.Кант, Гегель, А.Шопенгауер,
Й.Ґ.Фіхте) виробляли нову концепцію генія та
мист-ва взагалі з обов’язковим врахуванням фе­
номену Гьоте. Культ Ґьоте складається, зокрема,
завдяки В.Еккерману, який скрупульозно й з лю­
бов’ю відтворював до дрібниць останні роки жит­
тя маестро в своїх записах. Але й без подвижниц­
тва Еккермана вплив Гьоте був майже беззасте­
режним, хоча літ. мода й прагнула його принизи­
ти. На нім. та австр. грунті виник справжній “ка­
нон Гьоте”, риси якого (олімпійство, культ, син­
тез, сполучення “поезії” та “правди” та ін.) тою
чи ін. мірою спостерігаються у творчості когорти
найвидатніших літераторів (Е.Т.А.Гофман, Л.Тік,
Новаліс, А. фон Шаміссо, Г.Гайне, Н.Ленау,
Ф.ґрільпарцер, бр. Манни, Г.Гессе, Р.Мюзіль,
Ф.Кафка, Л.Фейхтвангер, Б.Брехт, С.Георге),
Отже, ознаки Г. — тяжіння до вирішення мит­
цем з власної т.з. найважливіших екзистенційних
проблем, з мобілізацією всього арсеналу світ, куль­
тури, подолання обмеженості власного “я”, яск­
раво виражений нац. грунт при абсолютній
відсутності най. обмеженості, потяг до змалюван­
ня неповторної особистості у її “шляху пізнання”.
На нім. грунті подібні явиша спостерігаються й у
сфері ін. мист-в (напр., Р.Вагнер), Типол. близькі
чи контактні подібності численні й в ін. культу­
рах Пн. Європ. аж до XX ст.
Це творчість англійців У.Блейка, Дж.Н.Ґ.Бай-
рона, П.Шеллі та М.Шеллі, Дж.Кітса,
С.Т.Колріджа, що виразно просякнута мотивами
людського “самостояння” в світі. Цікаво, що у
Франції з її класицист. засадами хіба лише Ф.Р. де
Шатобріан приділив увагу тому аспекту, численні
“романи виховання” (Ж.Ж.Руссо, Б.Констан,
Е.ПЛ.Сенанкур та ін.) лише зовн. нагадують духов,
шлях героїв на зразок Вертера та Фауста. Слід від­
значити й кн. А.Л.Ж. де Сталь “Про Німеччину”, в
якій письменниця чи не вперше замислилася над
перевагами нім. суб’єктивізму в мисг-ві (“північна”
л-ра), звинувачуючи л-ру батьківщини в переспіві
ідей, породжених ще античністю.
Особливо слід відзначити Ґ. рос. письменників,
яке набуло характеру потужного впливу. Але
йдеться не про самий лише вплив: “канон Гьоте”
був для рос. поетів — від О.Пушкіна (якому Гьоте,
за переданням, послав своє перо) до Б.Пастерна-
ка — своєрідною базою для ствердження неза­
лежності митця від тоталітарного сусп-ва, цінності
власного худож. світу. Мотиви Ґ. бринять в поезії
Пушкіна та М.Лєрмонтова, їхнє відлуння можна
відчути в гротесках М.Гоголя, в поезії рос. аполо­
гетів “чистого мист-ва”, у В.Брюсова, О.Блока,
А.Бєлого, Д.Мережковського, М.Волошина та ін.
(характерна фраза Брюсова, що Пушкін є “хлоп­
чак” порівняно з Гьоте) в худож. світі М.Булгакова,
де фігурують як два полюси образи світ, культури
(зокрема Воланд-Мефістофель) та совєтський поет
Іван Безродний: у якого — “все своє”. В укр. л-рі
світ Гьоте має відбиток у неокласиків, В.Барки,
Є.Маланюка, відзначимо й чудовий переклад “Фау­
ста” М,Лукашем.
Петро Рихло

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.