Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ЕКЛОГА

ЕКЛОГА (грец. — “ekloge” — “відбір”) —
основний лір. жанр пасторальної л-ри, в основі
якого — протиставлення морально чистого
сільського існування повному вад міському життю.
Це відрізняє Е. від близької їй за жанр, пафосом,
але більш описової за характером та більш
широкої за тематичним діапазоном ідилії, якій
ця антитеза не властива. Звичайні форми
існування Е. — діалогічна та розповідна. Е. не
пов’язана з певним вірш, розміром, хоча давн-
греи. Е. писалась гекзаметром.
Спочатку Е. називали як окр. вірш, шо входить
до поет, збірки буколічного змісту, так і зб. в цілому
(таку назву мали “Буколіки’’ рим. поета І ст. до
н.е. Вергілія, який ввів в європ. л-ру буколічну
тему). Іст. доля Е. нерозривно пов’язана з долею
пасторальної л-ри. Найактивніший період
звернення до цієї жанр, форми припадає на XV-
XVII ст. Вона стає одним з провідних жанрів в л-
рі бароко, і після деякого зацікавлення нею в
сентименталістів Е. на поч. XIX ст. перестає бути
продуктивною формою, хоч на вілміну від власне
пасторалі, що поступово перетворилась в жанр
салонної поезії і втратила внаслідок цього свою
жанр, природність, Е. не вичерпала ше свого
потенціалу і може відродитись в новому, вже
мутантовому вигляді.
В зх-європ. поезії Е. представлена іменами
грека Феодула (IX ст.), італійців: Данте Алігієрі
(ХШ-ХІУ ст.). Ф.Петрарки (XIV ст ), М.Боярдо (XV
ст.)., Дж.Маріно (Х\/І-Х\/ІІ ст.), Дж.Преті (XVII ст.)-,
португальців: Л.Камоенса (XVI ст.), Ф.Р.Лобо
(ХУІ-ХУП ст.); іспанців: Д.Перейри (ХУІ-ХІЛІ ст ),
Х.Круса (XVII ст.); англійців: Е.Спенсера (XVI ст,),
Б.Джонсона (ХУІ-ХУІІ ст,), В.Колінза (XVIII ст.);
французів: П.Ронсара (XVI ст.), Ж. де Лафонтена
(XVII ст.); нідерландців: Й.Брунхейзена (XVI!-XVI!!
ст.), С.Костера (XVII ст.). В слов’ян, поезії до Е.
звертались І.Буніч (Далмація, XVII ст.), Я.Голлий
(Чехія, XVШ-XIX ст.), Ю.Словацький (Польща,
XIX ст.) та ін. Рос. Е. представлена іменами
О.Сумарокова, Г.Державіна, (.Богдановича,
О.Жемчужнікова та ін. Для укр. поезії Е. не була
характерною. Зустрічаються Е. в поезії ін.
регіонів (напр., бразильські поети Т.Гонзаго —
ХУІІІ-ХІХ ст., К.Коста — XVII ст., в’єтнамський
поет XVIII ст. Нго Тхі Ик та ін.).
Е. здатна до схрещування з ін., як типол.
подібними до неї, так і протилежними за цільовою
настановою жанрами. Напр., в “Деревне”
О.Пушкіна поєднуються за принципом опозиції
еклоговий та викривальний мотиви. Е. легко
набуває найрізноманітніших жанр, та тематичних
відтінків (напр., міфол. Е. італ. поета XV ст. Л. де
Медічі, дидактичні “Еклоги” (1605) Лобо).
Борис Іванюк

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.