Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ЕМБЛЕМАТИКА

ЕМБЛЕМАТИКА (нім. — Emblematum) —
вчення про значення емблем у л-рі, мист-ві і, в
ширшому розумінні, — в різноманітних знакових
системах. Пов’язане з поняттям “емблема” (від
rpeu. emblema — вставка, шо трактується як
зрима метафора, в якій слово і зображення
вступають у складну смислову взаємодію). За
допомогою Е. абстрактні поняття стають
наочними. Вже в епоху античності були
зображення, шо символізували ідеї якості, цноти,
правосуддя, рел. істини і політ.засади. Як наука
Е. одержала розвиток з поч. XVI ст. і була тісно
пов’язана з худож. культурою маньєризму і
бароко, з принципами барочного метафоризму.
Засновником Е. вважається італієць Андреа
Альчаті (1492-1550), який видав книгу емблем
1531 p. (“Emblematur liber”), шо витримала понад
150 видань різними мовами. Е. у ній була
представлена у зображеннях, девізах і
коментарях. Зображено було різноманітні
предмети, явиша природи, міфол., бібл., іст. сцени
та образи. Девізи розкривали їх зміст, але не
вичерпували повного значення, шо було уточнене
в коментарях. У XVII ст. позначається різниця у
використанні Е. в різних словесних мист-вах. В
образотвор. мист-ві вона змикалась з
геральдикою, служила декоративній меті в
оздобленні палаців, виробів прикладного мист-
ва. В поезії та проповіді емблематичне мислення
набуває інтенсивного розвитку в епоху європ.
барокової культури, особиво у шкільній драмі з
її дидактичним характером. Видатним
теоретиком цього жанру був ієзуїт Якоб Масеніус,
який видав у Кьольні у 1650 книгу “Зерцало
зображення окультної істини”. Він вказав на
метафоричність і багатозначність Е. (напр., круг
небесного сонця може означати моральну чистоту
людини, христ. Церкву, знання божественного).
Робота Масеніуса стала добре відомою в Польщі,
Україні та Росії. Е. стає в епоху бароко
виявленням вельми поширеного стилю. Визначний
поет поль. бароко З.Морштин (1620-1693)
звертався до Е. “божественного і земного
кохання” у витончених мадригалах, скаргах,
жартах. До сер. XVII ст. цікавість до Е. намітилась
в Україні і Білорусі. Піїтики і риторики Києво-
Могилянської академії, що використовують праці
Ж.Скалігера й Масеніуса, розглядають Е. у
розділах “Зображення”, “Прикраса”, “Вимисел”
і вченні про тропи. Укр. письменник і иерк. діяч
Іоаннікій Галятовський (помер 1688) у трактаті
“Наука албо способ зложення казаня” (Київ,
1659) наставляв: “…треба читати книги в зверох,
птахах, гадах, рыбах, деревах, зелах, каменях и
розмаитых водах… уважати их натуру, власности
и скугки и тое собе нотовати и апплековати до
своей речи”. Переліченим предметам надавалось
алегоричне тлумачення. В Україні
розповсюджуються “гербові вірші”, шо
приєднуються до емблематичної поезії. Вони
алегорично тлумачать зміст гербів вельможних
укр. родів. Через представників укр. та білор.
культури естетика церк. і емблематичного бароко
проникає до Москви, де знаходить відображення
в урочистій і дидактичній поезії Симеона
Полоцького (1629-1680). Дослідники його стилю
відзначали: “…він ніколи не дорожив
правдоподібністю створеного ним світу речей.
Істина лежить для нього за межами цього світу.
Річ сама по собі — ніщо. Річ — тільки форма, в
якій людина споглядає істину, тільки “знак”,
“гієрогліфік істини” (І.П.Єрьомін). В традиції
віршів Полоцького спрацював його учень
Сільвестр Медведев (1641-1691), точні
переклади котрого лат. священних книг високо
цінувались в Україні. Під впливом укр.-поль.
традиції в Росії в 2-й пол. XVII ст. поширилися
“гербові вірші”, метафоризовані описи окр. гербів
у різних аспектах. Найлопулярнішою в церк,-
панегіричній поезії була тема “державного орла”.
Е. і алегорика петровського часу проявили себе
в шкільній драмі, в яку вже вриваються тогочасні
справи і події. Зразком петровського бароко є
алегорична шкільна драма “Слава сумна”
(1725), шо прославляє Петра І і оплакує його
смерть. В ній виступають такі фігури як Фортуна,
Істина, Мужність, Вічність, а також персоніфікації
Персії, Полонії та Швеції. Однак, на першому
плані барочний мотив марності і минучості буття
(“Vanitas”), шо отримує свій вияв в Е. Тут і образи
швидко опадаючої квітки, мильної бульки,
черепа. Протягом XVIII ст. чотири рази видавався
дидактико-емблематичний тв. “Ифіка
Іерополітика, или Філософія Нравоучительная”
(Київ, 1712). Для постійного реквізиту Е. в Росії
значну ролю відіграли емблематичні зб. “Девізи і
емблеми” де ла Фея і “Символи і емблемата”
(1705), що містили в собі відповідно 711 та 840
емблем (в рос. перекладі: Емблемы и символы.
Изд. Нестора Максимовича-Амбодика. СПб.,
1788 і 1809-1911). Вони були джерелами
мотивів для оформлення офіційних урочистостей,
приміщень палаців, засвоювались нар. худож.
ремеслами. Е. в прозі і драмі петровського часу і
галантній поезії В.Тредіаковського та
М.Ломоносова сприяла втіленню кодексу
любовного поводження і політесу. Цьому служили
алегоричні зображення купідонів, шо виражають
любов, яка підкорює світ: діяльну, нерозважливу,
скороминучу. Літ. Е. втрачала значення вже в
епоху європ. класицизму, майже не залишивши
сліду в романтизмі і особливо в реалістичному
мист-ві. В знаковій системі, шо розвивається, вона
збереглась в геральдиці, книжкових і декотрих
фірмових знаках. Вказана више міграція Е. в
епоху європ бароко може бути об’єктом порівн.
вивчення.
М икола Нефьолов

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.