Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ЕПІГРАФ

ЕПІГРАФ (з грец. epigraphe — напис).
1. В античності — напис на пам’ятнику,
надгробку, скульптурі чи будівлі.
2. Архітектонічний складник тв. — цитата
перед текстом, або його частинами (розділами
ОПОВІДНОГО ТВ., піснями поеми), шо містить ключ
до розуміння автор, задуму, ідейних, жанр.-
емоційних і етил, особливостей: Е. до “Анни
Кареніної” Л.Толстого “Мне отмщение и Аз
воздам”, Е. до “Ревізора” М.Гоголя “На зеркало
неча пенять, коли рожа крива”; Е. І.Франка до
“Захара Беркута” (за автор, жанровим
підзаголовком, ие “образ громадського життя
карпатської Русі в XII віці”) є цитата з “Руслана і
Людмили” О.Пушкіна “Дела давно минувших
дней, Преданья старины глубокой”. Т.Шевченко
ставить Е. бібл. вислови та повчання, зокрема до
поем “Тризна ‘, “Сон”, “Єретик”, “Великий льох”,
“Осика” (“Відьма”), “Неофіта”, “Марія”; до такої
засадничо вагомої поезії, як “1 мертвим, і живим,
і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в
Украйні моє дружнєє посланіє”: “Аще хто рече,
яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь
есть”. Бібл. Е. наголошують на урочисто-
узагальненому сенсі тв. і свідчать про закорінення
Шевченкової творчості в традиціях Біблії. Е.
вказує на місце тв. в най. або міжнац. традиції,
на джерела та образні аналогії. Укр. Е. до всіх
13-ти розділків “Сорочинського ярмарку” Гоголя
вказували на фольклор, та літ. коріння повісті:
5 Е. з укр. нар. творчості, 4 — з “Енеїди”
І.Котляревського, 3 — з укр. старовинної драми,
1 — з байки С.Гулака-Артемовського. Ідейно-
худож. зв’язки з рос. поетами підкреслюють Е. до
поезій І.Базова: “На Коші”, “Захід” — з Пушкіна,
До бою” — з О.Хомякова, “Ім’я” — з
М.Лермонтова, “Боротьба і борці”, “Нива” —- з
М.Некрасова.
Е. може бути розгорнутим, як Е. до роману
Е.Гемінгвея “По кому б’є дзвін” “Немає людини,
шо була б як острів сама собі; кожна людина —
грудка землі, частинка суходолу-, і якщо море змиє
хоч би прискалку материка, поменшає Європа і те
саме буде, якщо змиє мис, або маєток друга твого, а
чи твій власний; смерть кожної людини зменшує й
мене, бо я єдиний з усім людством-, там-то ніколи не
питай, по кому б’є дзвін; він по тобі” (Джон Донн)’’.
Інколи мають місце два Е. поспіль, як от у того ж
Гемінґвея Е. до роману “І сходить сонце”. Перший:
“Всі ви — втрачене покоління”. Гертруда Стайн (у
розмові)”. Від цих слів походить назва літ. течії
втрачене покоління. Другий Е. — “Рід відходить
і рід приходить, земля ж перебуває повіки. Так само
і соние сходить, і соние заходить і поспішає до свого
місця, де має сходити. Вітер віє на південь, й звертає
на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи,
та й знов повертається до своїх кругообігів. Усі ріки
течуть у море, та море не наповнюється. До місця
звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.
Екклезіаст”.
Існують Е., шо засвідчують відштовхування
від традиції чи несуть іронічний сенс: Е. до
“Пікової дами” Пушкіна, за спостереженням
акад. В.Виноградова, створювали іронічний тон.
Саме тому П.Меріме, перекладаючи повість,
випустив усі Е.: вони суперечили романт.
сприйняттю повісті перекладачем.
Зустрічаються випадки, коли автор сам пише
Е. дотв.: О.Бердник “Зоряний корсар” — Е. слугує
його ж вірш.
Теорія постомодернізму (Ж.Женнет)
розглядає у своїй класифікації типів взаємодії
текстів відношення Е. до самого тексту як
паратексуальність.
Анатолій Волков

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.