Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

А.П. Загнітко ПИТАННЯ ПРО ОСНОВНУ СИНТАКСИЧНУ ОДИНИЦЮ

загрузка...
Питання про основну одиницю синтаксису вирішувалося лінгвістами 
неоднозначно, видається можливим виділити три напрями у розв'язанні цієї 
проблеми. За першим - логіко-граматичним (Ф.І. Буслаєв), речення є судженням, 
значить одиницею мови є речення. Прихильники другого - формально-граматичного 
(П.Ф. Фортунатов, ОМ. Пєшковський) основною одиницею синтаксису вважали 
словосполучення незалежно від того, чи виражає воно цілісне судження, чи виступає 
тільки його частиною. Таким чином, речення, ототожнюючись із словосполученням, 
виступає частковим виявом словосполучення. До словосполучень за подібними 
моментами належать і утворення типу Була весна, номінативні словосполучення 
(зелена сорочка, сине небо), словосполучення однорідних членів (Кожним словом, 
кожним променем, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що їй 
м. 'я -Леся Українка (О. Гончар)). 
Речення виділялось представниками формального напрямку як "закінчене 
словосполучення". Лінгвісти цього напрямку вперше зосередили увагу на 
словосполученні, що сприяло активізації синтаксичної думки, її подальшому 
розвитку і прогресу. 
Послідовники третього підходу (психологічного) обґрунтовували своє 
тлумачення речення через його основну ознаку, названу О.О. Потебнею 
"присудковістю" (пор.: темна ніч II ніч темна), що призвело до виділення основної 
одиниці синтаксису — речення. Внаслідок цього словосполучення стало 
підпорядкованою величиною. 
О.О. Шахматов, розвиваючи погляди О.О. Потебні, виявив домінувальну 
властивість речення - предикативність, при такому підході "предикативні відношення 
виявляють уже існування речення" [Шахматов 1941, с. 37-41]. За цією ознакою була 
встановлена відмінність словосполучення від речення. Поглиблюючи погляди 
О.О. Шахматова, у синтаксичній науці почали говорити про предикативні та 
непредикативні словосполучення. В.В. Виноградов зауважує: "Словосполучення тільки в 
складі речення і через речення входить у комунікативну систему категорій мови, засобів 
спілкування. Але воно належить так само, як і слово, і до сфери "номінативних" засобів 
мови, засобів позначення. Воно так само, як і слово, є будівельним матеріалом, який 
використовується у процесі мовного спілкування. Речення - витвір із цього матеріалу, 
яке вміщує повідомлення про дійсність" [Виноградов 1950, с.38]. 
230 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
На сьогодні актуальним постає вирізнення словосполучення з реченнєвої структури 
і встановлення ємності цієї синтаксичної одиниці. У сучасній лінгвістиці інколи під 
словосполученням мають на увазі поєднання двох і більше будь-яких слів (Л. Блумфільд) 
типу на березі, біля річки, в лісі, при дорозі, буду читати, буду співати. Віднесення 
аналітичних словосполук до словосполучень є некоректним, оскільки словосполучення 
витворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів і виступає номінативною 
одиницею. Наявне також тлумачення словосполучення як такої одиниці, що витворюється 
внаслідок дії активної валентності слова, пор.: читати книгу, співати пісню, копати 
землю лопатою, косити траву косою, забивати цвях молотком, хоча такий розгляд 
словосполучення є дещо звуженим, оскільки не враховується сполучувальний потенціал 
імен предметної семантики, наявність ознакових елементів при яких не може бути суворо 
регламентованою: свіжий хліб І/ білий хліб //м 'який хліб І/ дарнщький хліб //український 
хліб; зелена трава І/ свіжа трава І/ молода трава І/ скошена трава II нескошена трава 
та ін. Відоме також прагнення диференціювати внутрішньореченнєві компоненти, 
наявність яких зумовлена валентним розгортанням предиката, і словосполучення, що й 
зумовлює твердження про відсутність словосполучень у реченні, в якому реалізовані 
тільки валентно зумовлені компоненти, пор.: Хлопець (хто?) несе (що?) квіти (кому?) 
дівчині (звідки?) з городу (куди?) до хати (І.Р. Вихованець). У кожній з цих валентних 
реалізацій, крім лівобічної, першої, простежується структурно необхідна реченнєва 
ланка, яка відображає один з елементів відношень між компонентами відтворюваної 
ситуації. 
Непоодинокими постають спроби розмежувати сурядні і підрядні 
словосполучення на тій підставі, що і перші, і другі відтворюють загальну схему 
відношень між компонентами відтворюваної ситуації (О.С. Мельничук, 
І.Р. Вихованець та ін.). Видається правомірним віднесення до словосполучень тільки 
таких поєднань слів, які сполучаються підрядним прислівним синтаксичним 
зв'язком. 
Література 
1. Виноградов 1950: Виноградов В.В. Идеалистические основи 
синтаксической системи проф. А.М. Пешковского // Вопросьі синтакиса 
современного русекого язьїка. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1950. - С. 34-48. 
2. Шахматов 1941: Шахматов А.А. Синтаксис русекого язьїка. - Л.: Учпедгиз, 
1941.-620 с. 
Опубл.: Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. -
Донецьк: ДонНУ, 2001. - С. 48-49.
загрузка...

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.