Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ЕПІТАФІЯ, ЕПІТАФІЙ

ЕПІТАФІЯ, ЕПІТАФІЙ (від грец. ерНарІїіов
— надмогильний) —
1) Надмогильний напис (можливий у вірш,
формі);
2) Один з лір. жанрів “вірша з приводу”,
присвяченого померлому, ‘словесний
надмогильний пам’ятник” (Г.Гачев); в цьому
значенні — відтворення словесного тексту на
надгробку є факультативним. (Існували й ін. жанр,
тлумачення Е. Так сер-віч. теоретик Іоан
Гарландський, опираючись на пізньоант.
граматика Діомера, який в свою чергу зазнав
впливу александрійської філології, кваліфікував
Е,, як жанр іст. оповіді).
Генетично пов’язана з культом мертвих, Е.
стає власне літ. жанром як різновид ант. епіграми
поряд з епікедієм, тобто піснею про ше
непохованого небіжчика, та кенотафією —
написом на умовному надгробку про померлого,
похованого в ін. місці (Платон, Феодорид,
В.Брюсов та ін.) Е. типол. близька до таких жанрів,
як плач та реквієм.
Поряд з трад. панегіричною, з’являється
жартівлива та сатир. Е., близька до епіграми: “Напис
на могилі сільського волоцюги”, ‘Епітафія
безжальному ділку” шотл. поета Р.Бьорнса,
“Епітафія” (“Кто яму для других…’) кн.
П.Вяземського, цикл “Епітафія політику” англ. поета
Х.Беллока, “Епітафія” укр. поета П.Усенка та ін.
Така зміна жанр, пафосу зумовлена перш за
все вільним автор, вибором предмету поет,
рефлексії (напр., італійця П.Дзадзароні:
“Епітафія на могилі блохи”, “Епітафія на могилі
кота і собаки”; французів Ж. де Лафонтена:
“Епітафія балакуну”, “Епітафія ледарю” та
П.Беранже “Епітафія моїй музі”; англійця
Дж.Г. Байрона: “Напис на могилі нью­
фаундлендського собаки”; росіян О.Жем-
чужнікова: “Епітафія рогоносцю”; “Газеті “Весть”,
“Нашій цензурі” та Є.Євтушенка: “Епітафія
шуру”).
Особливим видом Е. є автоепітафія: в англ.
поезії — “Автоепітафія” Д.Хіт-Стаббса,
“Епітафія самому собі до всіх” Дж.Донна; в
нідерл. — “Епітафія Фокенброху” В.Г.Фо-
кенброха; в нім. — “Епітафія пана Пауля
Флемінґа” П.Флемінга; у франц. — “Епітафія,
написана Ф.Війоном для нього та його товаришів
в очікуванні шибениці” Ф.Війона, “Епітафія
самому соб:’’ Ж. де Нерваля, “Автоепітафія”
А. де Реньє, “Епітафія” Р.Десноса; у рос. —
“Епітафія собі живцем” В яземського, “Моя
епітафія” О.Пушкіна та ін..
Як жанр Е. не обтяжена ніякими
композиційними зобов’язаннями (нормативами).
Так, є, напр., Е.-сонети (“Напис на надгробку
Ломеніко Греко” Л. де Гонгори, “Епітафія”
Ж.де Нерваля, ‘Хто б ти не був, схились перед
скорботною могилою” нідерл. поета Х.Дюлларта)
До Е., окрім названих поетів, зверталися
М.Гартман (Австрія), В.Блейк , Б.Джонсон,
А.Марвел (Англія), Д.Сінг (Ірландія), С.Квазімодо,
(Італія), Н.Гільєн (Куба), Я.Кохановський
(Польша), К.Батюшков, Ф.Глінка, М.Карамзін,
М.Кузмін, О.Фет (Росія), Л.Баранович, Л.Глібов,
О.Кальнофойський, С.Полоцький (Україна),
С.Калумбус (Швеція) та ін.
Б о р и с Ів ам ок

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.