Жуковський, Станіслав. Життя, і сльози, і любов: Художні переклади

Я говорив занадто гучно

***
Я говорив занадто гучно,
Та і писав занадто гучно,
Пора правдивіше, тихіше —
Воно і серцю спокійніше,
Хоча і важче, і складніше,
А чи почують, чи почують?
А що почую я від них?
Усі спішать, усі кочують,
Один же одного не чують,
Гризуть свої турботи їх.
Похмурому б сказать сусіду:
Заходь, свої розказуй біди,
Зітри з чола утоми піт,
Давай подивимось на світ.
Чому наш час нервовий, шумний,
Чому ми часом так пригноблені,
Чому багато нерозумного,
Чому багато недороблено?
Та я не кличу — сам сиджу,
Себе безжалісно суджу.
Беруся потім за своїх —
Колег шановних дорогих.
Той бреше, з іншою цей вадою,
А той над грядками затих.
І не звернутись за порадою,
І ні до кого вже зайти.
Той знемагає у палаті,
А той од слави очманів.
Невже в братів я віру втратив?
О, тихше, мій квартирний гнів,
Вони ні в чім не винуваті,
Вони ж бо люди перш за все.
їх, славних, грішних, дивнуватих,
Життя розбурхане несе.
Тож буть здогадливішим треба,
Ти сам таке щось напиши,
Щоб піднялося трохи небо
І посвітліло на душі..

Категорія: Жуковський, Станіслав. Життя, і сльози, і любов: Художні переклади

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.