Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ЖОНГЛЕРИ

ЖОНГЛЕРИ— (франи. pngler лат. jocuiator
потішник, штукар). 1. Назва професійних акторів,
музикантів та співаків, які мандрували по всій
Європі і доходили до Палестини. Єгипту, Індії. Була
поширена також лат., узагальнююча назва —
гістріони. У різних країнах Ж. іменувалися по-
різному: у Каталонії — ажогдари. в Іспанії —
хуглари, в Німеччині — иіпільмани, в Англії —
менестрелі. Можна говорити про відмінність у най
школах, про нац. пристрасті тошо, проте суть вистав
була однаковою. Типол. до Ж. подібні гусани у
Вірменії, шамакаї у Волзькій Болгарії та казанських
татар, кизикчі (маскхарабози) в Узбекистані,
скоморохи на Русі.
Ж. продовжували традиції ант. мімів та
дружинних співаків-оповідачів варварських
племен. Творчість Ж. досягла розквіту в ХШ-ХУ ст.
разом з розквітом міської та придворної культури й
існувала до сер. XVIIJ ст. (в Австрії цехова община
шпільманів проіснувала до 1782, а в Росії
скоморохи органічно ввійшли у ярмаркове дійство).
Ж. були універсальними акторами. При
необхідності вони могли бути співаками,
оповідачами, поетами, мімічними акторами,
ляльководами, танцюристами, наїзниками,
дресирувальниками, музикантами, фокусниками,
імітаторами та ін. Втілюючи у своїй творчості
синтез усіх видовищних мист-тв. Ж. задовольняли
будь-які побажання святкового натовпу. Одначе
синкретизм їхньої творчості не виключав певної
спеціалізації.
Переслідувані у різних країнах вишим
духівництвом. Ж; проте брали активну участь у
рел. церемоніях та святах (під час співу псалмів
та гімнів грали на муз. інструментах, у літургійну
драму вводили елементи буфонади, сприяючи
тим самим утворенню нов. драм, жанрів, у
містеріях XIV-XVI ст. виконували ролі янголів з
арфами), гостинно приймалися у феодальних
замках, монастирях, заїздах та ін. Мандруючи, як
правило, невел. гуртами, могли об’єднуватись у
групи до ста чоловік.
Ж. були не тільки мандрівними акторами, але
й оповідачами та героями низки літ. жанрів:
франц. ne. фабліо, жест. Ж. не дише виконували
їх, але незрідка самі створювали. Улюбленим
героєм фабліо був кмітливий городянин, або й
сам Ж. (“Про святого Петра жонглера”). Із
жонглерського репертуару виросли клас, взірці
зх.-європ. героїчного епосу: франц. “Пісня про
Роланда”, ісп. “Пісня про мого Сіда”. нім. “Пісня
про Нібелунгів” тощо.
Впродовж віків Ж. були майже єдиними
посередниками в культ, спілкуванні європ.
народів і країн. На межі най. культур відбувалися
їх взаємний вплив та збагачення. У синкретичній
творчості Ж. виникли початкові елементи
багатьох видів мист-ва: музики, балету, коміч.
театру, цирку, естради тощо.
2. Пиркові виконавці, шо володіють мист-вом
підкидати і ловити водночас декілька предметів.
Андрій Близнюк

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.