Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ЗНАХАР

ЗНАХАР — людина, яка за допомогою різних
магічних прийомів і словесних формул здатна
викликати бажаний результат.
Таке знання і володіння магією можуть бути
професійними та напівпрофесійними.
Замовляння та магічні ритуали мали широке
побутування, бо були єдиним засобом впливу на
реальність у давнину. Це зумовило вел. кількість
назв знахарів; укр. волхв, відьмак, колдун, відун,
ворожбій, відьма, гадалка, у гуцульському регіоні,-
мольфар, чародільник, той (та), шо вміє баяти,
білор. вядзьмар, чараунік, шаптун, шаптуха,
ваухвіллі, лекаркі, рос. ведьма, ворожея,
колдунья, чаровница, чародейка.
Є всі підстави стверджувати, шо суч. 3. е
спадкоємцями знань древніх волхвів та жерців,
які були посередниками між людьми та добрими
і злими силами.
В народі розрізняють 3., які успадкували
магічне знання, та тих, котрі отримали магічну
силу від нечистої сили, диявола. Останні мають
необмежену силу і вважаються винятково злими
людьми, бо служать силам зла. З, “навчені”
володіють обмеженим обсягом прийомів та
замовлянь, які можуть використовувати як на зло,
так і на добро. Подібним чином розрізняли й
відьом.
Найпоширенішим знахарство залишається в
Карпатах, на Поліссі та деяких ін. регіонах
України. Пов’язано це зі своєрідністю впливу
християнства в названих регіонах, де язичництво
складає значну частину елементів місцевої
культури. Напр., в гуцульській культурі збереглися
тексти замовлянь з явними язичницькими
рисами.
Ігор Зварич

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.