Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ІНСЦЕНІВКА, ІНСЦЕНІЗАЦІЯ

ІНСЦЕНІВКА, ІНСЦЕНІЗАЦІЯ (від лат. — сцена) — міжродова переробка
епіч., рідше ліро-епіч. тв. (або його частин,
фрагментів) для сцени. Здійснювати [. може сам
автор, або — в переважній більшості — ін. особа.
Змінюючи жанр, природу першотв., І. має на меті
по змозі передати його зміст і поетику. І. можливі
як внутр-нац., так і міжнап.
Практика драматизації дуже давня, вона
сягає ше ант. часів, бо трагедії Есхіла, Софокла,
Евріпіла були, по суті, драматизаціями відомих
міфол. або епіч. сюжетів. Те ж саме можна
сказати про низку тв. В.Шекспіра, Б.Брехта та ін.
І. багато важили на перших стадіях розвитку нац.,
зокрема слов’ян., театрів та для їхньої подальшої
еволюції.
У Росії І. з’являються із зародженням
професійного театру в перші роки XVIII ст. Це
були механічні переробки уривків з італ., франц.
романів. Певну худож. вартість мали І. кн.
0.Шаховського (1777-1846) іст. романів
B.Скотта. Деякі тв. інсценувались багаторазово,
завдяки чому встановлювалася певна традиція.
Кількадесят разів переробляли “Дон Кіхота”.
Автори переробок начебто намагались зберегти
основну характеристику гол. персонажів, але
сприймали їх дуже по-різному. Окр. сцени, деякі
риси характерів Дон Кіхота та Санчо Панси
зазнавали змін відповідно до певних автор, ідей,
актуальних ситуацій. Уперше герої М. де
Сервантеса з’явилися в коміч. опері
Ф.А.Філідора на текст Пуазіне “Санчо Панса на
своєму острові”. В перекладі В.Льовшина оперу
поставив моск, Петровський театр (1875). Згодом
почали з’являтися “сміховинні видовища’’,
комедії, балети, коміч. сцени, оперети-ітаролії,
комедії-феерії для балаганних театрів,
трагікомедії, драм, інсценівки для дітей, а також
кіносценарії. Чи не найкрашою рос. драм,
інтерпретацією роману Сервантеса була
булгаковська (1938). У Болгарії жанр іст. драми
походить од “Райни Княгині” (1866) Д. Войнікова,
шо є 1. повісті “Райна, болгарська цариця” рос.
повістяра О.Вельтмана. Переробка горьківської
“Матері” для Брехта була “найвищою точкою в
роботі над створенням нім. соціалістично-рев.
театру”.
Для становлення укр. професійного театру
багато важили І. гоголівських повістей, які
робили його корифеї: М.Старицький (“Різдвяна
ніч”, “Утоплена, або Русалчина ніч”,
“Сорочинський ярмарок”, “Тарас Бульба”’),
М..Кропивнииький (“Вій”, “Пропала грамота”) та
ін. укр. драматурги-режисери XIX ст. Традиція
переробок повістей М.Гоголя збереглась і в XX
ст.: драма-казка на 5 картин з прологом і
апотеозом “Страшна помста” (1910)
C.Черкасенка (йому належить також І. “Чорної
ради” П.Куліша), “Вій” Остапа Вишні,
“Сорочинський ярмарок” В.Суходольського
(1933), “Тарас Бульба’’ М.Рильського та
1.Барабаша.
Важливе місце посідали І. тв. Т.Шевченка.
Так, успіхом користувалася і. І.Тогобочного
“Мати-наймичка” (1899) за мотивами тв.
Шевченка.
1. можуть бути режисерськими, толі вони
більшою мірою виявляють певні особливості
вистави саме в цьому сценічному колективі. Ло
них належать І. Л.Курбаса: “Шевченківська
вистава” (1919, “Молодий театр”) І. шести вірш,
тв. Шевченка і “Гайдамаки” (1920) за поемою
Шевченка. В обох виставах інсценізатор зіграв
чільні ролі: Іван Гус (“Шевченківська вистава”)
та Гонга (“Гайдамаки”).
Традицію І. євангельських сюжетів заклав
у Галичині режисер В.Блаваиький. У
співавторстві з Г.Лужнииьким він здійснив у сер.
1930-х pp. на кону театру “Заграва” постановку
драм “Голгота” (І. Євангелія) та “Камо грядеши”
(І. роману Г.Сєнкевича). Театрознавець
В.Ревуцький писав: “Г.Лужницький не назвався
автором драми, бо узяв слова Ісуса Христа з усіх
чотирьох євангелістів і від себе нічого не додав.
Він вибрав з їх повчань те, шо найбільше
відповідало б укр. етично-психол. настанові. Але,
як він сам зазначав “психічна потреба такої п’єси
була у кожного українця, бо кожен пережив
Велику П’ятницю державних змагань і всі вірили
і ждали Воскресіння”. Цю традицію підхопив
драматург В.Босович і постановник Ф.Стригун у
виставі “Ісус, син Бога живого” (театр ім.
М.Заньковецької, 1994).
І. — поширене явише в сьогочасному театрі
(серед багатьох прикладів: І.В.Фолкнера
“Реквієм за черницею” за тв. А.Камю,
Я.Стельмаха “Крихітка Цахес” за казкою
Е.Т.А.Гофмана, “Алладін” за араб, казкою).
Лив.: Драматургія обробок.
Анатолій Волков

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.