Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ІСТОРИЧНА ПРОЗА

ІСТОРИЧНА ПРОЗА — своєрідний жанр, в
якому сполучаються фактографічність,
науковість позиції й стиль викладу, шо базується
на засадах поетики. Виникла І.п., так само, як
філос. або ж ораторська проза ше в античності,
як спадкоємиця героїч н ог о еп осу усної
творчості. Практично в усіх народів Зх. й Сх.
існували подібні явища, проте власне І.п. виникла
на суто ант. фунті. В ант. культурі склався погляд
на історію як шось “нижче” порівняно з красним
письменством, отже, художність мала
компенсувати “недостатність” того, шо було
насправді, порівняно з тим, шо “могло б бути”
(Арістотель). У центрі уваги історіографа стоїть
визначна подія в житті сусп-тва або неабияка
героїчна особа та її діяння, шо спричинюється до
певного роду ідеалізації. Але І.п. не є
кон’юнктурним перекрученням подій. Навпаки,
тут спостерігається зародження історії як науки.
Становлення наук, думки відбулося в лоні
іонійської логографії (VI-V ст. до н.е.), але якщо
логографи на зразок Гекатея не розрізняли міфи
й історію, то Геродот вже зосереджений на
фактичному матеріалі, хоча цікавиться також і
міфологією. Цим шляхом ідуть Фукідід,
Ксенофонт, а також історики Риму — Лівій,
Таиит, Пліній, Ц езар, Светоній. І.п.
спричинюється до виникнення біограф ії та
автобіографії, мемуарів тощо. Найближче до
худож. л-ри стала т.зв. риторична І.п., яка, на
відміну від прагматичної, намагалася малювати
виразні картини епіч. або драм, характеру
(прагматична І.п. тяжіла до сусп-поЛіт. та логічних
узагальнень). Порівняно зі стадією епосу І.п.
давала простір для суб’єктивного тлумачення
історії, звідси й потяг до художності в інтерпретації
подій. Разом з тим І.п. все ж таки є типовим
виразом полісної свідомості, громадського, а не
суб’єктивного погляду на речі. Але вона стала
базою для формування європ. прози Сер-віччя та
Нов. часу. Не маючи визначеного жанр, канону,
І.п. в давнину розрізнялася переважно в
залежності від матеріалу та об’єму, а не за ознакою
худож. роду: монографія, аннали, огляд, біографія
і т.п. В сер-віч. л-рі оі форми зникають; І.п. набуває
вигляду хроніки (на Зх.) та літопису (в пд. і сх-
слов’ян. світі). За століття вималювалася основна
тема європ. іст. л-ри: герой та сусп-тво. Ця тема,
а також величезна кілкість трад. сюжетів і образів
переходять в творчість майстрів Нов. часу
(В.Шекспір, іст. трагедії класицистів тощо). І.п.
активно функціонує поряд з власне красним
письменством. Характерно, що саме в рамках
І.п. входить в зх.-європ. свдомість образ України
(іст. тв. поляка А .Горецького, французів
А. д’Обіньє, Ж.-О. де Ту, Ж .Б арс, Г.-Л. де
Боплана, італійців П. делла Валле, Лж.Ботеро,
Л.Крассо, шведа К.Я.Гільдебрандта, англійця
Р.К.Клоллеза, німця Й .П аст орія та ін ).
З ’являються й тв. зх.-європ. письменників (зокрема
такі, шо заторкують історію України):
“Безстороння історія життя й діянь Петра
Олексійовича, нинішнього иаря Московії” (1723)
Д.Дефо, “Історія Карла XII” (1731) Вольтера,
“Історія Карля XII” (1740) швед, автора
Нордберга, “Життя шведського короля Карла
XII” (1792) угорця Й.Гвадані, “Українські козаки
та їх останні гетьмани” (1854) П.Меріме. На межі
І.п. та красного письменства створив “Історичні
новели” (1859): “Руксанда” та “Мазепа в
Молдові” рум. романтик Г.Асакі. Традиції І.п.
відчутні в творчості основоположників іст. роману,
зокрема В.Скотта. Зі зруйнуванням архаїчної
структури хроніки та літопису з історією починає
вільно поєднуватися вимисел. Іст. особи діють в
одному часі-просторі з вигаданими персонажами;
отже “поезія”, на ант. кшталт, бере гору. В сх-
слов’ян. л-рах поряд з такого роду
експериментами зустрічається й намагання
зберегти традиції сере.-віч. літопису (“Історія
держави російської” М.Карамзіна й т.п.). Пошук
сполучається з експериментом в дусі літопису в
Пушкіна — напр., задум “Історії Петра Великого”.
Типол. подібні явища спостегаються й в ін.
слов’ян, л-рах. Так, існує визначна пам’ятка, в
якій поєднано дух літопису й автор, суб’єктивність
у болг. л-рі (‘‘Слов’яно-болгарська історія” Паїсія
Хілендарського. Заслуговує на увагу питання про
використання традицій І.п. в численних мемуарах,
які в епоху класицизму та Просвітництва стали
множитися з надзвичайною швидкістю. Ця лінія
співіснує з лінією іст. роману як своєрідна
корекція романного вимислу. У XX ст. в зв’язку зі
становленням тоталітарних режимів у Європі й
практикою “переписування” історії мемуарна
проза, так само, як загалом і численні виклади
іст. подій в науці й публіцистиці, все більше
тяжіють до міфологізації. У зв’язку зі
становленням нац. самосвідомості в Європі на
рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. й зверненням до нац. джерел
літераторів-романтиків та науковців міфол.
школи І.п. перестає бути орієнтована на
“всесвітню історію”. Якшо в “Повісті врем’яних
літ” концепція Нестора полягала в тому, шоб
визначити місие слов’янства серед ін. христ.
народів світу, знайти місце серед “нащадків
Йафета” тощо, то тепер самобутність й власні
корені починають цікавити авторів в першу чергу.
Саме такі праці Й.Лелевеля, В.Ключевського,
М.Костомарова, почасти — М.Грушевського та ін.
Це відгалуження І.п. продовжує бути живим
джерелом для слов’ян, народів дотепер. На Зх.
спостерігається виразна орієнтація на
розмежування “іст.” та “худож.”. Логіку історії
досліджують чисті науковці на зразок А.Тойнбі, а
белетристичний елемент і тяжіння до міфологізації
спостерігаємо в трактуванні історії у таких авторів,
як О.Шпенглер або Ф.Ніцше. Сказане не означає,
буцімто саме цей шлях має якісь вагомі переваги.
У л-рі ХІХ-ХХ ст. виразно відчувається
зацікавлення І.п. та спостерігаються численні
стилізації. Характерний приклад — “Кола
Брюньон” Р.Роллана, відверто побудований як
діалог з традицією Плутарха; це стилізації
А.Франса, символістів, “Адепт” В.Єшкілєва та
О.Гуцуляка тошо.
На Сх. І.п. започатковується вже в написах
та стелах давн. сгип. володарів, у шумерських
хроніках царів, в “Яштах” давньоперс. “Авести”,
в “Ші цзі” китайця Сім Цяня, в кн. “Вихід”, “Книги
царств” й “Параліпомен” Ст. Завіту й т.а Але на
Сх. хроніка, сухе відтворення факту стає нормою
викладу. Явиша на зразок європ. І.п. тут
нехарактерні. Міфологізаиія царств та героїв
йшла в рамках фольклор, та худож.-літ. творчості.
Семен Абрамович

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.