Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ІСТОРИЧНА ШКОЛА

ІСТОРИЧНА ШКОЛА — наук, напрямок у
сх-слов’ян. фольклористиці (епосознавстві). Окр.
складники школи мали місце в дослідженнях
різних аналітичних підходів: міфол.,
антропологічному, міграційному. І.ш. у точному
розумінні цього терміну виникла на противагу
вказаним напрямкам, які, на думку фундатора
школи В.Міллера, не дозволяли простежити нац.
джерела епосу, відтворити безпосередній іст,
детермінізм його функціонування. Вагомі — за
методологічними наслідками — підвалини нов.
напрямку було закладено в соціологічного
характеру розвідках В.Бєлінського, М.Чер-
нишевського, іст. — М.Костомарова, М.Квашніна-
Самаріна, М.Халанського, надто ж Л.Майкова і
М.Дашкевича. Т еор. засади складались
поступово, протягом 60-90 рр. XIX ст. і набули
остаточного вигляду у працях акад. В.Міллера.
Світоглядну позицію вчених школи зумовлювали
панівні у фольклористиці того часу позитивізм
і раціоналізм. Ф ілос. аспекти позитивізму в
фольклористичних працях відбивались у
тенденціях “об ’єктивного”, “суто наук.” підходу
до матеріалу: фольклор, явища повинні були
засвідчуватись писемними джерелами, умоглядні
реконструкції міфологів не приймались через їх
“здогадність”, типологізм зводився до
елементарної констатації (опису) подібностей
інонац. мотивів тошо.
В.Міллер виклав свою концепцію (1897) у таких
положеннях: билинні сюжети творяться
професійними виконавцями, близькими до
князівської знаті: у останні роки життя (1912) вчений
обгрунтував ідею про “аристократичний характер”
епосу, який складався “князівськими і дружинними
співцями”); відтворення історії в билинах варто
досліджувати не з доіст. часів, “не знизу, а з верхніх
його шарів”; центр, пунктом аналітичної методики
визначалось зіставлення варіантів сюжету з метою
виведення “найбільш архаїчного ізводу” билини,
вивчаючи іст.-побугові свідоцтва якого можливо
з’ясувати час і місце виникнення останнього;
хронологічними вимірами послуговують відбиті у
сюжетах впливи казок, писемних тв., літописні
події, імена і дати, поетика скоморошин та ін.
Наведений комплекс положень, за винятком
тези про аристократичне походження епосу, був
притаманний І.ш, впродовж усього часу її
функціювання. У дореволюційні роки школу
репрезентували О.М арков, С.Шамбінаго,
О .Г ри гор’єв, М.Ончуков, М.Сперанський, у
післяреволюційні — Б.і Ю.Соколови.
“Совєтський період” у розвитку іст. напрямку
проходив під гаслом утвердження “діалектико-
матеріалістичної методології”, шо на практиці
проявлялось у надмірній соціологізації досліджень,
акцентуації класових антагонізмів у епіч.
творчості, тотальній боротьбі з “ідеалізмом” міфол.
напрямку і т.п. Етапними були спеціальна
постанова (1936) про п’єсу “Богатирі” (сценарій
Д.Бєдного), спрямована проти ідеї
аристократичного творення билин та теор.
соціологізаторства, дискусія 1953-55 рр. стосовно
жанр, природи билин, іст. пісень, укр. дум та
критеріїв їх віддиференціювання, плідна полеміка
(1961-64) між Б.Рибаковим і В.Проппом та
прихильниками їхніх концепцій щодо розуміння
епіч. відтворення іст. розвитку сусп-ва,
поглиблення проблеми історизму билин у дискусії
1983-85 рр., відкритої І.Фрояновим і Ю.Юдіним.
Основні ідеї школи розвивали О.Нікіфоров,
М.Плісецький, Д.Ліхачов, В.Жирмунський,
Б.Рибаков, С.Азбелев, В.Мірзоєв та ін.
Наук, доробок І.ш. у вивченні епіч. творчості
европ. та аз. народів є заг-визнаним і
непересічним. Разом з тим, шодо проблеми
походження нац. епосів іст. напрямок не
виправдав тих надій, котрі на нього покладались.
Суч. зміна методологічних парадигм дає змогу
подолати “вузькі місця” школи (невизнання
міфол. традицій, привнесення літ-знавчої
методики у зіставленні варіантів,
“прив’язування” джерел сюжетів до точних дат,
вирішення питання ізоморфності фольклор,
явиш). Історизм дослідження нац. епосів
передбачає визначення ролі міфоритуальної
субстратної культури у процесах їх формування.
Федір Євсеев

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.