Лексикон загального та порівняльного літературознавства

КОЛЯДКА

КОЛЯДКА — від лат. — свято
Нового року. У давн. римлян під час
calendarum (Свято календ) або Calendae ianuarii
(перші дні січня) діти плебеїв та ін. бідних людей
обходили будинки людей з достатком і виконували
для них привітальні і величальні словесні формули
типу: Gaudeam et laetitia/Sit in hoc dome/tot filii,
tot agni… (Радість і веселощі / Нехай будуть у цьому
домі / Багато дітей, багато ягнят..,). Ст-слов’ян.
огласовку термін (коляда) отримав після VI ст,, коли
слов’яни зіткнулися з лат-мов. населенням
Дунайського басейну. Слова коляда, копяака в
різних формах поширились у всіх слов’ян, мовах
(укр., рос., болг. — коляда, білор. — каляда, серб.
— коледа, поль. — kolęda, чес., словац. — kolęda,
словен. — coleda), а також у рум. мові — colinda,
албан. мові — kolendre. Але у болгар, сербів,
білорусів і частково в українців колядкою
називалося ще й свято Різдва. У сер. частині Росії
заклинальні і величальні словесні формули і пісні,
котрі виконувалися на святки (нар. назва періоду
від Різдва Христового, 25 грудня, до Хрещення, 7
січня), називалися овсенем, а на Пн. —
винограддям. Слово було відоме лише на Пд. Росії,
а також в окр. сер-рос. і сибірських губерніях.
Різдвяні і новорічні (в окр. народів — пн.
частини Європи — на Мартинів день) заклинальні
формули і побажання різних благ, близькі за
змістом до давн-рим., знайомі і багатьом ін.
народам, напр., грец. coronisma, франц. chancon
de Noel, італ. canticodi Natale, нім.
Weihnachtslieder та ін. Одначе, у Зх. Європі в силу
дії низки іст.-культ. чинників (відчутний вплив
книжної культури, раннє поширення християнства
та ін.) не здобули широкого жанр, розвитку
фольклор, традиції типу пд-сх-свроп. колядок. У
зх-європ. ареалі благопобажання (мотиви
примноження господарства) фактично залишилися
на рівні давн-рим. словесних формул, які
виконуються під час calendae ianuarii, а також на
рівні давн-грец. коронісми, правда, текстуально
дешо більше розвинутої. Це свідчить про
автономний розвиток гщ-сх-європ. колядування
(поза суттєвою залежністю від січневих рим.
календ). Ідея про древній місцевий ритуальний і
фольклор, субстрат слов’ян, і сх-ром. К. отримала
наук. обгрунтування в працях укр.
(І.С.Свєнціцький, О.І.Дей), рум. (П.Караман), рос.
(В.І.Чичеров, В.Я.Пропп), білор. (А.І.Гурський) та
ін. вчених. Дослідження цих та ін. фольклористів
започаткували комплексне вивчення ґенези
колядування і заг. мотивів календарно-обрядової
поезії, зокрема колядок у вел. групи народів Пд-
Сх. Європи.
Ще акад. О.Веселовський у “Розысканиях в
области русских духовных стихов. Румынские,
славянские и греческие коляды” (1883) застерігав
від однобічного віднесення К. до rpeu.-лат. клас,
древності. Слідом за Веселовським львівський
фольклорист Свєнціцький (“Різдво Христове у
поході віків” 1933) ставив питання про візант. церк.
(християн.) культ, елемент колядок. “Цей культ,
елемент, — писав Веселовський, — був спільним у
пд. слов’ян, росіян і румунів, і незрідка слов’яни
були для останніх передатчиками того, шо склалося
або ходило у Візантії як заповідне або апокрифічне
читання”. Проте, підкреслює дослідник, “багато
шо можна пояснити єдністю натуралістичних
уявлень, котрі лягли в основу звичаїв”. Що
стосується подібності укр. (пд-слов’ян. учений не
розглядає) та сх-роман. К., то вона, за
Веселовським, передбачає міграцію готових
“типових” мотивів і символічних образів з одного
середовиша в ін. Разом з проповіддю християнства
(та пристосуванням нар. обрядів до христ.
календаря) могли “переселятися”, за висловом
Веселовського, не тільки церк., але й нар. обряди,
а з обрядом — і пісні-ориґінали слов’ян., рум. та
ін. коляд. Веселовський, а пізніше і Караман
(“Obrzęd kolędowania u Slowłan ł Rumufiw” поль.
мовою, 1933) виділяють серед пізніших нашарувань
(візант. церк. впливів) місцевий нар. шар (слов’ян.,
сх-роман. та ін.) календарної обрядовості. В
основному це аграрні мотиви К. Порівнюючи най.
репертуари заклинально-величальних формул, шо
приурочені до зимових свят. Караман виявляє
спільність їх функціонально-тематичної спря­
мованості на вел. території — від Балкан до
Балтики (Греція, Сербія, Болгарія, Румунія,
Україна, пд. Росії, Білорусь, Словаччина, Польша,
Литва, Латвія). Спостерігається також наявність тих
самих категорій диференційованих К. для
господаря дому, господині, хлопця, дівчини,
пастухів, мисливців, дітей, старих та ін. Різниця
полягає перш за все в тому, що в деяких народів
(болгар, румунів) домінує епіч. тип, а в ін. (українці,
поляки) — пластично-описовий. Караман виділяє
більш детально розроблений болг.-рум.-укр. тип
колядування: а) під вікном і б) в домі, один з центр,
мотивів яких — примноження домашнього
господарства. У цих народів (частково в поляків)
переважають К. алегорично-величального
характеру, порівнювальні з одами. (За визначенням
Франка, пісні “селянського ідеалу”).
Широкий міжнар. іст.-типол. контекст
складають і колядкові пісні, які грунтуються на
гіперболічних первнях: вел. нов. будинок, багатий
дім (з хлібом, вином), сяючий від радості господар
(боярин, пан, король), котрий вшановує знатних,
славних гостей-колядників. Ці первні є більш
високим рівнем у худож. еволюції жанру в народів
пд.-сх. Європи. Такі К. об’єднують ранні складники
(магічні, заклинальні формули, антропоморфні
образи птахів, шо приносять господареві звістку
про приплід худоби, про примноження
господарства, мотиви прийняття та обдарування
колядників та ін.) з більш розгорнутими сюжетами,
у яких наявні досить різноманітні символи
величності і достатку. Обряд колядування в його
розвинутій формі передбачає ідеалізацію тих, кому
‘ колядують. Цим спричиняється гіперболізація в
описах селянської хати, двору, дверей, добробуту,
одягу господаря, хлопця, дівчини та ін. На всьому
ареалі поширення колядної пісні як жанру у
слов’ян, румун та ін. народів процес худож.
еволюції К. був однотипним. Визначальну ролю в
ньому відіграла гіпербола з від’ємним значенням,
символічний паралелізм і метафорична антитеза.
Перехід від простих заклинальних і привітальних
словесних формул до розгорнутих алегоричних
пісень передбачає заперечення реального стану на
користь ідеального, гіперболізованого: не
селянська хата, але палац, не селянин-землероб,
пастух і т.д., але король, пан, багатий витязь, у
якого кінь кращий, ніж королівський, не проста
сільська дівчина, але боярська чи королівська
дочка, якій батько дарує палац золотий (з білої кості
— в укр.) і т.д. К. у болгар, румунів, українців та
ін. народів стали по суті худож. синтезом серії
символічних паралелізмів (сім’я в образі небесних
світил, подружжя — дві яблуні та ін.).
При поясненні заг. місць К. потрібно
враховувати тотожність принципів і форм худож.
мислення, а також ті “відношення причини і
наслідків, образу й зображуваного, які відбилися
у колядці і певною мірою детермінували їх
подібність у вел. групи народів” (О.О.Потебня
“Объяснения малорусских и сродных народных
песен. Колядки и шедривки.). У найдавніших шарах
Карпатського регіону (укр., рум.), збереглись
міфол. ремінісценції'(солярної релігії), аналогічно
в багатьох народів на певному рівні іст. розвитку
(мотив: родина в образі небесних світил, хлопець
в образі сонця, ранкової зорі та ін.). Поза заг.
господарсько-побутовими умовами, єдиними
внутр. жанр, чинниками, пов’язаними з
функціональною атрибуцією К., в Карпат, і
Дністровсько-Прикарпат. зонах (як і на Балканах)
мали місце інтенсивні контактологічні процеси. Не
випадково основним ареалом побутування К. є
саме Карпати та Прикарпаття, де сходяться етнічні
кордони гш.-сх. слов’ян, а також румунів.
Оригінальні особливості най. колядних
репертуарів виявляються в конкретній худож.
інтерпретації однорідних тематичних категорій,
стереотипних сюжетів і мотивів. Жанр К. у різних
народів розвивався шляхом більш широкого
розгалуження давн., багато в чому подібних (в силу
комплексу вказаних вище чинників), зимових
календарно-аграрних словесних формул і пісень.
Впродовж цього тривалого процесу складалися
най. специфічні версїіК. Риси, властиві укр., рум.,
поль., рос. та ін. К. більш помітні у величальних
піснях для хлопця і дівчини (так званий
“молодіжний цикл колядок”), які асимілюють
різноманітні, більш пізні епіч. і весільні сюжети та
мотиви, шо виникли в умовах зміцнення етнічної
самосвідомості та державності.
Григорій Б ост ан

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.