КОМЕДІЯ

КОМЕДІЯ — (грец. komodia від komos —
весела процесія і ode — пісня, лат. comedia). 1.
Вид драм, тв., де життєві явища та характери
зображуються у смішному, кумедному вигляді.
Смішною в людині є невідповідність тому, що
вважається нормою.
Вихідні засади теорії К. було розроблено в ант.
поетиці, зокрема Арістотелем. За ант. поетикою К.
— один із двох видів драми, дихотомічний трагедії
Співвідношення трагедії та К. як високого та
низького видів спираються на протиставлення
системи ДО (диференційних ознак). Дотримування
цих засад забезпечувало чистоту трагедії та К., їх
ідентичність самим собі. Суворе розмежування драм,
видів було чинне в європ. л-рі аж до класицизму
включно. Але в літ.-театр. практиці відбувалася
дифузія трагедійних і комедійних складників у англ.
ренесансній трагедії., напр., у В.Щекспіра, шо
розглядалося Н.Буало або Вольтером як прояв
неосвіченості та поганого смаку. Ця дифузія
посилилася налрикін. ХУІП — на поч. XIX ст., коли
виник третій, “середній” між трагедією та К. вид —
драма у вузькому розумінні слова.
Теорію К. можна поділити на три частини:
1) К. як драм, вид, її диференційні ознаки;
2) структурні типи — комедійні жанри;
3) іст. та най. жанр, різновиди.
Ще Арістотель зазначав, шо К. — відтворення
“порівняно поганого в людині, але вади
відтворюються не в усій повноті”, а як смішне, бо
“смішне — це яка-небудь помилка чи неподобство,
тільки не шкідливе і не згубне”. Сутність К. в показі
суперечності життєвих явиш із сутністю та
призначенням життя. “Як трагедія зосереджує в
тісному колі свосї дії тільки високі поет, моменти і
події героя, так К. зображує переважно прозу
повсякденного життя, її дрібниці та випадковості”
(В.Бєлінський). У К. життя виступає як заперечення
себе самого. Це ніби літ.-сценічне доведення від
супротивного: “життя навпаки” (Ф.Шеллінг). Мета
К. завжди — викривати та виправляти або й
знищувати зло. При цьому позитивні герої можуть
бути активними борцями за добро, можуть бути
пасивними персонажами, можуть бути й відсутні
(М.Гоголь, Й.Л.Караджале, Б.Нушич). У всіх
випадках гол. героєм є сміх, “чесна благородна
особа” (Гоголь). Драм, конфлікт у К. “низький”,
повсякденний. Дія комедійного героя (героїв)
спрямована на буденні цілі (напр.. Городничий
хоче обдурити Хлестакова, чи лицемірство та
брехня Тартюфа призводять до поразки цього
негативного героя).
Кінець (розв’язка) К. — щаслива. Негативні герої
зазнають поразки, драм, катастрофи. їхні неуспіхи
не викликають співчуття, а навпаки — задоволення
глядача. Чим негативніший герой, тим більше
нещасть і страждань може пережити, не
викликаючи співчуття реципієнта. Але є певне
обмеження: фізична смерть у розв ’язці К.
неможлива: в такому разі К. перетворюється на
ін. жанр, структуру.
Комедійну боротьбу проводиться смішними,
принизливими, недоречними засобами-, недоладні
хитроші, невміле “розрізнення”, помилкові оцінки.
К. властиве перебільшення та загострення,


Loading...