Лексикон загального та порівняльного літературознавства

КОНТРКУЛЬТУРА

КОНТРКУЛЬТУРА  — 1) сукупність
світоглядних принципів, побутово-поведінкових
нормативів та практик співіснування із соціумом і
природою, альтернативних загальноприйнятому
корпусу форм духов. освоєння оточуючого світу,
культ, досвіду людства у найширшому розумінні;
2) специфічна і агресивна субкультура, базована
на ірраціоналістському світосприйнятті, яка
виникла під час “молодіжної революції” 60-х – поч.
70-х рр. XX ст. у розвинутих країнах Атлантичного
співтовариства; 3) іноді (у мистеиькознавчих
практиках) – синонім мист. андеграунду. Термін
“контркультура” вперше був застосований
американським соціологом Т. фон Роззаком для
межово узагальненого означення антиофіиіозних
та альтернативних феноменів, ініціатив і тенденцій
в мист-ві, філософії, побуті, політиці, сусп. думці,
тендерній Ти сой. поведінці. Контркультурна
ініціатива в мистецтві ідеологічно протистоїть суч.
техногенній цивілізації та її нормам, які, за думкою
теоретиків контркультури (Ч.Рейча, Т. Хейдена,
Ф .Слейтера та ін.) ведуть людство, через
репресивні сусп. практики, ло виродження (перш
за все духов.) і катастрофи. Контркультурі
притаманне звертання до знакових, духов.,
комунікативних, медитативних та езотеричних
практик давн., язичницьких, шаманських та
тоталітарних рел. культів, ритуали яких пов’язані
з використанням наркотичного “розширення
свідомості” та психічним навіюванням.
Контрку/іьтурне мистецтво апелює до досвіду іст.
відкинутих людством маргінальних моделей
поведінки, перверзійного та паразитарного буття
у соціумі. У цьому прослідковується спорідненість
прагнень контркультурних митців і методу
деконструкції Ж .Д ерріди. Контркультура
протистоїть монізмові та позитивізмові і спирається
на ідеї та стиль мислення Ф.Ніцше, Г.Маркузе,
Г.Гессе, Дж.Керуака, К.Кізі, К.Кастанеди, Ошо,
Лікі, Прабхупади, Ф.Кафки, Ж.Батая. У Бероуза
та інших протагоністів ірраціоналізму контр-
культурне мист-тво проголошує межово ціністним
особистий бунт проти всіх, свавілля як спосіб
творення і стиль, відкидає ідею сусп. прогресу та
цінність існуючого порядку речей, проголошує
вищість почуттів нал інтелектом. Згідно
М.Жбанкову, неприйняття об’єктивної реальності
породжує у контркультурній свідомості “низку
поведінкових моделей: 1) власне підпільне
існування; 2) побудову суб’єктивістсько-
ірраціональної картини “кращої реальності” та
агресивно-вольове втручаня у природний перебіг
розвитку суспільства; 3) експериментально-аван­
гардний пошук світоглядних засад “нової епохи”.
В суч. укр. літ. відлуння контркультурних практик
присутнє (у певних аспектах) у творчості
Т.Прохаська, Р.Скиби та ін.
Володимир Єшкілєв

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.