Лексикон загального та порівняльного літературознавства
загрузка...

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА ШКОЛА

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА ШКОЛА —
методологічна школа у літ-знавстві та мист-знавстві,
дуже поширена у Зх. Європі, США і слов’ян, регіоні
з сер. XIX ст. Визначається також термінами
“позитивістська» та “соціологічна”. Філос. основою
школи є позитивізм, шо визнає лише досвід, точні
методи вивчення фактів у сф ері природи,
соціології, історії та культури. Засновник школи
— франп. філософ, теоретик л-ри та мист-ва
Іпполіт Адольф Тен (1828-1893), який, проте, на
відміну від філософів-позитивістів, висунув ідею
причинності, закономірності фактів. Він спирався
на історизм Й.-Г.Гердера, естетику Г.Гегеля,
концепції франц. істориків Ф .Гізо, О.Тьєррі,
Ф.Міньє, які розглядали розвиток ідеологічних
ф орм у зв’язку з економікою та класовою
боротьбою. Найважливіші принципи методології
школи було сформульовано Теном у “Вступі» до
“Історії англійської літератури”, де автор висунув
тріаду — “р а са ”, “середовиш е”, “момент”,
Уявляючи “расу” як “групу народів” і окр. народи,
Тен вважав, шо їм притаманні іст. стійкі
фізіологічні, психічні та соц.-побутові властивості,
які впливають на мист-во (л-ра лат. народів має
клас, характер, германських — просякнута
романтизмом). “Середовиш е” за Теном —
географічні особливості, політ, обставини, “стан
умів” і в ряді зипадків економічні умови, хоча він
не усвідомлював складної взаємодії економічних,
політ, та ідеологічних факторів, надмірно
апелюючи до людської природи. З погляду порівн.
літ-знавства найцікавішим є поняття “моменту», яке
Тен трактував як наявність чи відсутність традицій
у худож. творчості, хоча він і не створив методику
порівн. аналізу подібних і відмінних явиш л-ри та
мист-ва. У гол. працях “Історія англійської
літератури» та “Філософія мистецтва” (1869) Тен
широко застосовує практику порівн, вивчення,
різні типи синхронних та діахронних зіставлень:
сатири В.Теккерея й Д ж .Свіфта, творчості
Маколея з франц. істориками, А.Теннісона з
гуманістами Відродження, героїв В.Шекспіра,
Теккерея з мольєрівським Тартюфом. Крит,
оцінюючи біологізовану та психологізовану
соціологію Тена, суч. літ-знавство бачить у його
працях дальший розвиток іст. методу, що лежить і
в основі порівн. аналізу.
Методологія Тена стає школою з допомогою
його послідовників.Франц. учений Ґ.Лансон (1857-
1934), відкидаючи спроби свого співвітчизника
“наслідувати фізичні формули”, підкреслив
значення порівн. аналізу. Ще далі пішов у цьому
напрямку чім історик л-ри та миствознавець
Г.Гетнер (1821-1882), автор шеститомової “Історії
всезагальної літератури XVIII століття». У праці
встановлено взаємовпливи та взаємодії л-р Англії,
Ф ран ц ії і Німеччини; літ. процес Європи
розглядається як явише всесвітньої л-ри.
Необхідність поєднання методології Тена з засадами
порівн. літ-знавства та біограф ічної школи
Ш.О.Сент-Бьова знайшла втілення у працях дан.
критика та історика л-ри Ґ.Брандеса (1842-90).
У слов’ян, країнах культ.-іст. школа отримала
найбільше поширення у теор. концепціях та
дослідженнях “поль. позитивізму”. Тут передусім
вирізнялась діяльність літ-знавця й теоретика мист-
ва П.Хмельовського (1848-1904), цього, за
визначенням І.В.Ягича, “пол. Бєлінського”. Він
погоджується з Тенівською тріадою як способом
пояснення л-ри. Розглядаючи гол. чином поль. л-
ру, він вдавався і до порівн. аналізу. Такою є кн.
“Жінки Міикевича, Словацького і Красіньського”
(1873). Найчастіше ці зіставлення обмежувалися
рамками най. чи зх-європ. л-ри. Активним
прибічником іст.-соціологічної інтерпретації творів
л-ри та мист-ва в дусі Тена був поль. художник і
критик С.Віткевич (1851-1915). Він розвивав гол.
чином психол. тенденції К.-і.ш.. Продуктивним у
його книзі ‘Мистецтва і критики у нас” (1891) є
положення про необхідність миствознавчого
виходу за межі традицій ант. мист-ва, заклик
вивчати мист-во “чудового Сходу». Віткевича у
його порівн. характеристиках більше захоплювало
виявлення нац. самобутності. До літ-знавчого
“поль. позитивізму» приєднувалися Б.Прус (1847-
1912), автор “Слова про позитивну критику”,
художник А.Сиґетиньський (1850-1923), який,
критикуючи академізм, виступав за демократичний
живопис. Критик В.Бялоблоцький (1861-1888)
підкреслював необхідність зв’язку л-ри та політики,
вивчення літ. спадщини.
Прийоми К.-і.ш. коригувалися порівн.
вивченням л-ри та фольклору у дослідженнях чес.
компаративіста Ф.Вольмана (1888-1969)
“Порівняльна методологія слов’янської
словесності” (1936), “Дух і цілісність слов’янських
л-р» (1948), “Слов’янська спільність у мовному та
літературному відродженні у слов’ян” (1958),
“Слов’янська ідея у Шафарика і Шевченка» (1961).
У Словаччині впливу Тена зазнав поет, прозаїк
і критик С.Гурбан-Ваянський (1847-1916). Він
видозмінив його “філософію мист-ва», надаючи
вел. значення народності та нац. кореням мист-
ва, а також рел. свідомості.
У Болгарії основи культ.-іст. методології заклав
акад. І.Д.Шишманов (1862-1928). Він розвивав
психо-соиіологічні аспекти К.-і.ш. Поширенню
порівн. літ-знавства сприяли праці Шишманова про
болг.-рос. та болг.-укр. літ. відносини, про роль
творчості Т.Шевченка для болг. л-ри. Культ.-іст.
підхід до літ. явищ у поєднанні з естет, аналізом
характерний для автора “Історії нової болгарської
літератури” Б.Пенева (1882-1927), який також
наголошував на значенні суб’єктивних, психол.
факторів творчості, як і учень Шишманова та
М.Драгоманова М.Арнаудов.
Значним представником К.-і.ш. був словен.
дослідник І.Приятель (1875-1937). Він вивчав
творчість словен. та рос. письменників у зв’язку з
соц.-іст. умовами та врахуванням світ. літ. процесу
в працях “Попередники та ідейні обгрунтовувачі
російського реалізму” (1921) та “Достоєвський і
Толстой» (1938).
У рос. літ-знавстві К.-і.ш. мала сусп-знавчий
характер і впритул підійшла до порівн.-іст. методу.
Найбільш послідовним її виразником був акад.
0.М.Пипін (1833-1904), який залишив величезну
спадщину з історії рос., слов’ян, л-р, методології,
фольклористики, етнографії, історії сусп. думки.
Він вважав л-ру частиною сусп. історії та заг. духов,
культури. Пипін виступив пропагандистом
вивчення давн. рос. л-ри, передумовою якого
вважав вивчення слов’ян, л-р. Зближення рос. л-
ри з л-рами Зх. Європи він вважав неминучим.Ідеї
Пипіна сприйняв акад. М.С.Тихонравов (1832-93),
який ше раніше від Пипіна висловив думку про
неможливість вивчення нов. рос. л-ри “поза всяким
зв’язком з попереднім літ. розвитком”, першим у
дослідженні рос. л-ри застосовув порівн. метод,
паралельні екскурси в історію зх.-європ. л-ри. З
культ.-іст. позицій починав вивчення л-ри та
фольклору акад. О.Веселовський (1838-1906). Але
методику Тена він суттєво видозмінив: поєднав
культ.-іст. дослідження л-ри й фольклору з
методикою міфол. та порівн.-іст. шкіл, подолав
властиву послідовникам Тена недооцінку
специфіки л-ри.
Київський проф. А.А.Ш ахов (1850-1877)
убачав головне завдання у дослідженні зв’язку літ.
типів з іст. обстановкою, шо їх породила;
A.І.Кирпичников (1845-1903) підкреслював
соціологічний характер тенівської школи і
еволюціонував, як і Веселовський до порівн.-іст.
літ-знавства. Н а такій же позиції стояв
М.Н.Розанов (1858-1936). Представники ін. літ-
знавчих шкіл у Р осії, як Ф.І.Буслаєв,
М.І.Сухомлинов, Д .М.Овсянико-Куликовський,
П.Н.Сакулін також різною мірою представляли К,-
1.ш. Рос. варіант її зазнав впливу ідей
B.Бєлінського, який прагнув поєднувати іст.
принцип вивчення л-ри з естет.
У літ-знавстві та критиці України концепції К,-
і.ш. поширилися у 80-90 pp. XIX ст.
Найпослідовніше вони виявилися у крит. спадщині
В.П.Горленка (1853-1907), який отримав освіту у
Парижі. Сприйняту у Тена методологію він виявив
у рецензіях на “Очерки истории украинской
литературы” H.I.Петрова (1884) та дослідження
В.Шенрока “Ученические годы Гоголя” (1887),
вказуючи на недооцінювання впливу
“середовища”. Тут намітилась певна еволюція
позитивістської та соціологічної домінанти
тенівської методології до порівн. аналізу. Ця
тенденція отримала найчіткіше втілення у працях
М.П.Драгоманова (1841-1895). Сприйнявши ідею
іст. нац. та соц. зумовленності л-ри, він у низці
.досліджень (“Слов’янські переробки Едіпової
історії”, 1874-91; “Два українські фабльо та їх
джерела”, 1886 та ін.) висунув ідею необхідності
вивчення взаємовпливів усної та книжкової поезії,
виявлення “інтернаціонального” у “най.” укр.
формі, шляхів міжнар. зв’язків укр. народу. Порівн.
метод, на його думку, має великі можливості у
розкритті інтернаи. змісту світ, культури та л-ри,
особливо в умовах, коли розвиток цивілізації
сприяє зближенню духов, завоювань народів.
Поділяючи принципи К.-і.ш., Н.П.Дашкевич (1852-
1908) застосував порівн. аналіз для вивчення зх,-
європ. та слов’ян, л-р. Такими є дослідження
“Мировая скорбь, мрачное миросозерцание и
пессимизм в западноевропейской поэзии нового
времени» (1895), “Несколько следов обшения
южной Руси с юго-славянами между прочим в
думах” (1904). У фольклориста, етнографа та літ-
знавця М.І.Сумцова (1854-1922) поєднання культ. —
іст. та порівн-іст. методології знайшло вираження
у працях про Шевченка, (.Франка, М.Старицького.
Його “Этюди об A.C.Пушкине” побудовані на
зіставленні віршів поета та укр. нар. поезії.
Порівн. метод у поєднанні з раціональними
положеннями тенівської методології, сприйнятої
через призму революційно-демократичної
естетики, утвердиться у літ-знавчих і криг, працях
Франка. Прагнення до виходу за межі Тенівської
тріади знайшло втілення у роботах В.Н.Перетца
(1870-1935). Не заперечуючи її впливу на л-ру,
він не є прибічником “універсального» методу, а
єдиний метод замінює серією окр. прийомів, серед
яких переважав порівн. підхід. Такими є
дослідження Перетцем іст. зв’язків рос. та укр.
віршевої поезії та пісні XVI-XV111 ст., зв’язків
сюжетів старовинних повістей і апокрифів з рос.
казкою. Почасти він використовував прийоми
формального та біографічного аналізу.
К.-і.ш. вже у своєму зародженні містила
передумови порівн. літ-знавства. Представники
школи після поширення її ідей у країнах європ.
регіону розширили зв’язки зі школою порівн.-іст.
літ-знавства, шо розвивалася паралельно,
запозичивши у неї та самостійно розвиваючи
методику порівн. аналізу. Послідовники тенівської
тріади використовували порівняння синхронних і
діахронних літ. явиш, розширили регіональні
кордони їх взаємодії. Зрошення принципів цих
двох найважливіших літ-знавчих шкіл XIX ст. більш
інтенсивно відбувалося у слов’ян, країнах.
Микола Нефьодов

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.