Лексикон загального та порівняльного літературознавства

МЕНЕСТРЕЛЬСЬКІ ВИСТАВИ, ТЕАТР МЕНЕСТРЕЛІВ

МЕНЕСТРЕЛЬСЬКІ ВИСТАВИ, ТЕАТР
МЕНЕСТРЕЛІВ (Minctrel shows) — своєрідний
театр.-драматургічний ж анр СШ А, особливо
поширений у другій пол. XIX ст. Унікальність М.в.
полягає в тому, шо білі виконавці виступали в них
у гримі умовно-гротескових “негрів”. Виникнення
жанру (друга третина X IX ст.) п ов’язане з
прагненням білих підприємпів-північан використати
у комерційних цілях багатий муз.. пісенно-
танцювальний та гумор, фольклор півд.
афроамер№санців-рабів. Розквіт жанру починається
з 1843 (діяли ость групи “Вінгірські менестрелі” під
проводом муаванга та композитора Деніела Екметта).
Протягом наступних чотирьох десятиліть М.в. стають
першою демократичною формою театр, мисг-ва в
США і найпопупярнішим есіралю т жанром серед усіх
су аі верств. Найвищого піку їхня популяртстьдосягає
у 1850-1870 pp. (діяльність труп “Менестрелі і
Кентуккі”, “Мелодисти з К онго”, “Справжні
менестрелі Кріеті”, колектив під керівництвом Філаса,
Мак-Ьпайра та Хіта, Геверлі та Брайанга). До 1860-х
р. до утасгі у М.в. не допускали чорних американців,
а протягом всієї історії жанру— жінок. На зламі століть
М.в. були витіснені на периферію розважальної
індустрії муз комедію, але остаточно припинили своє
існування лише у 1940-х p., хоч окр. представтки
жанру (Е.Кантор, Е.Джонсон, Ф.Тінні, Л.Гольц)
виступали в ньому і пізніше, в тому числі, у
кінематографічному та радю-варіангах.
Ранні зразки М.в. являли собою набір муа-гумор,
номерів, шо виконувалися у довільному порядку.
Поступово вони набули чіткої сценічної форми,
усталився також склад виконавців, д о якого
обов’язково входили ведучий (interlocutor) та основні
коміки (end-men) або Тамбо і Боунз (прізвиська, шо
походили від назви муз інструментів — тамбурина
та кастаньєт). Трупа включала також співаків,
танцюриста, акторів, які розігрували сценки “з неф.
життя” та пародії на відомі п’єси. Вистава починалася
з виходу на сцену всіх глисників (у роки розквіту
жанру їхня кількість сягала кількох десятків), які на
запрошення ведучого розсаджувалися напівколом.
Обмін дотепами та жартами між ведучими та
коміками переривався виконанням гумор, та лір.
пісень. Н а закінчення перш ого відділення всі
учасники йшли в спільний танок (walk-around). Друга
частина — “ол іо” — нагадувала естрадний
дивертисмент, шо включав вокально-інструментальні
і т.зв. спеціальні номери — акробатичні етюди,
фокуси, скетчі та інтермедії, коміч. монологи
Наприкін. виконувалася корсака п’єска (afterpiece)
— нею могла бути бурлескна версія популярного тв.
будь-якого жанру (надто часто о б ’єктом пародії
ставали тв. В.Шекспіра) або саморобна сценка
Надзвичайна популярність жанру пояснювалася,
насамперед, есгет. чинниками, такими як легкість та
мелодійність музики, невимушеність гумору, свобода
від обмежень сценічного реалізму, імпровізаційність.
Водночас М.в. виконували важливу сусгі психол.
ролю, діючи, як клапан, шо давав вихід негативним
емоціям у прийнятній естет, переживання. Расова
травестія підсилювала “терапевтичний” ефект М.в.
бо окарикатурювання негра сприяло подоланню як
страху білих американців перед ним — ворожим
“Іншим”, так і почуття колективної провини сусп-ва
перед своїми чорними пасербами. З ін. боку, уявне
існування “чорних” в умовному раю, де не було місти
виснажливій праці та суворим заповідям
пуританської моралі, втілювало на масовому рівні
просвітницьку утопію “Нового Едему” — одну з
чільних міфологем амер. ментальності. Основним
джерелом комізму у М.в. при цьому залишався
спотворений образ негра.
Позаяк саме в М.в. склався стереотип афро­
американця як “безтурботної істоти, що широко
посміхається, гучно регоче, грає на банджо,
танцює… ” (Дж.У.Джонсон), ставлення чорних митців
та діячів культури до цього жанру довго було різко
негативним, хоч об’єктивно він сприяв виходу негра
на нац. сцену як одного з провідних учасників шоу-
бізнесу. Аж донедавна домінувала “північна” теорія
походження та природи М.в., за якою вони лише
наслідували англо-амер. мист. форми у “чорному’’
варіанті. Проте, останнім часом з’явилися
переконливі розвідки щодо наявності в них значного
афро-амер. і навіть афр. культ-фольклор. первня.
Сьогодні М.в. розглядаються найчастіше як худ.
феномен, шо первинно спирався на нар.-негр,
підгрунтя, і лише пізніше був пристосований до зах.
моделей. Т.ч., попри свою багато в чому негативну
ролю в становленні культури чорношкірих, вони були
ранньою видовищною формою в США, в якій
відбувся синтез європ., заг-амер. та афро-негр. естет,
складників і яка, бодай частково, донесла до наших
часів автентичний дух афро-амер. фольклору.
Виходячи з цього, суч. афро-амер. драматурги
(О.Девіс, Д.Т.Уорд, А.Барака, Н.Шанге, Дж.Вулф
та ін.) радо звертаються до засобів та прийомів
М.в., переосмислюючи їх згідно зі своїм розумінням
природи та завдань негр, мист-ва.
Див.-. Н егритянське в іароаж ен н я,
Спірічуелз.
Наталя Висоиька

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.