Лексикон загального та порівняльного літературознавства

МЕТАФОРА

М ЕТАФОРА (від грец. р.єта<рора — пере­
несення) — троп, заснований на перенесенні за
подібністю озш к і властивостей одного предмета,
явища (не названого, але вгадуваного у М.) на ін.
М ісце М. серед троп ів деш о особл иве; на
переносному значенні засновані також метонімія,
персоніфікація, алегорія тощо, різновидами або
модифікаціями М. є низка тропів (оксюморон,
катахреза та ін .). Іє р ар х іч н а перевага М.
підтверджується і активним використанням у мові
як засобі спілкування т.зв. (побутову, “заяложену”)
розмов. М. (наближається весна, гребінь гори чи
хвилі, зуби борони чи гребеня) як важливого
засоб у “вторинної номінації”. В осн ов і М. —
здатність слова, при активізації різних граней його
семантики, розширювати, примножувати свою
номінативну функцію, яка переростає у функцію
образну. Напр.: “Гашу над столом моїм Полум’я
зблідлий листок…” (В.Свідзинський).
Особливу ралю відіграє М. в таких структурах
якпрнслв ‘я та ін. малі ж анри фольклору. Яшю
основний елемент прислівної моделі — абстракція
сукупності часткових випадків, то для виразного й
дохідливого втілення в слові оптимальною є М.
Позаяк така М. вже відносно незалежна і може в
різних ситуаціях (контекстах) слугувати для
вираження різних, навіть протилежних ідей, то,
вживаючи прислів’я, ми інтерпретуємо М. шоло
даної ситуації.
П обутує тлумачення М. як скороченого
порівняння (листок полум’я — полум’я, як листок),
проте смислова структура в М. твориться дешо
відмінним чином: обидва плани виступають у злитті,
а не в тій якісній окрем іш ності, що нею
характеризується порівняння (на цій принциповій
різнииі наголошував ще Митрофан Довгалевський).
Загалом д а т і укр. поетики цілком успадкували
нормативний підхід д о М ., шо б ере поч. в
античності і дістає н ові стимули в естетиці
класицизму: “Треба, щоб М. була приємною,
‘помірною, гарною, відповідною…” (Довгалевський.
“Сад поетичний”).
Серед багатьох аспектів М. (предметний,
логічний, психол., лінгвістичний) — літ-знавчий
найбільше виявляє у М. як поет, засобі її досить
універсальний характер. Цьому не суперечать
існуючі детермінанти М.: тип твор. індивідуальності
(поезії, л-ри і всієї нац. культури), худож. метал,
напрям, стиль — митя і доби.
Лінгвістичні аспекти М. розроблені повніше,
б о мов. М. більше надаються до систематизації;
засн ован і на заг-зрозумілих асоц іац іях, вони
підвладні очевидним закономірностям. М. поет.
(вживана і в проа тв.) несе вел. заряд суб’єктивного
сприйняття, індивідуального світовідчуття,
особистої системи цінностей митця. Своєрідність
поет, світу письменника вел. мірою зумовлена його
метафорикою.
М. відображає особливості відповідної
регіональної та зональної культурно-літературної
системи, а також най. менталітету, світобачення,
традицій, що властиво всім тропам, але в М.
виявляється найповніше. Це спричиняє проблему
в худож ньом у п ерек л ад і: складність
перекладення, часом неперекладність М. Попри
таку детермінованість М. яскраво відбиває твор.
хист автора.
Для укр. поет, традиції (надто в Т.Шевченка
та його послідовників) характерна досить усталена
система М., заснована на порівняній стриманості
й ощадливості тропів, укоріненості їх у фольклорі
та нар. символіці, на функціональності образів та
реаліст, основі асоціацій. Це не виключає
яскравих, підвишено-експресивних “спалахів”
інакомовлення (Шевченко: «/ хліб насущний
замісить Кровавим потом і сльозами»), Романт. і
надто символістська поетика, навпаки, тяжіли до
підвищеної метафоричності. На противагу їм
народницька поезія культивувала автологію
(П.Грабовський). У XX ст. яскравою і шоразу
своєрідною метафорикою позначені творчість
раннього П.Тичини, Б.-І.Антонича, М.Бажана,
В.Мисика, Л.Первомайського, Д.Павличка, і надто
поетів-»щістдесятників» І. Драча,
М.Вінграновського, Ліни Костенко, Б.Нечерди.
Витонченість метафоричного письма засвідчують
у своїх тв. В.Герасим’юк, І.Римарчук, Ю.Буряк,
Ю.Андрухович.
Метафоричність є істотною ознакою суч. худ
мислення (М. кінематографічні, малярські тощо).
Вивчення М. вийшло за межі стилістики та поетики:
стало предметом пильної уваги в семіології, логіці
й методології науки, в теорії пізнання.
Елеонора Соловей-Гончарнк

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.