Лексикон загального та порівняльного літературознавства

МІННЕЗАНГ

МІННЕЗАНГ (нім. Minnesang — любовна
пісня) — форма сер-віч. придворної нім. поезії
ХІІ-ХПІ ст., яка поряд з нар. піснею та поезією
вагантів входила до основного складу сер-віч.
світської лірики. Змістовно М. розпадається на
пісні хрестових походів, танцювальні пісні
(балада), пісні вранішньої зорі (альба), шпрухову
поезію (ш п рух) і власне любовну пісню. За
формою М. розділяється на лейх (ле) і
майстерзантову строфу з викінченим римуванням,
довершеною архітектонікою вірша. М. зако-
рінений в європ. феодальній культурі і має чимало
паралелей в багатьох, особливо ром., л-рах.
Походження М. дослідники виводять з різних
витоків — араб, любовної лірики, культу діви Марії,
ант. та сер.-віч. нар. поезії. Основним джерелом,
одначе, вважають Прованс, куртуазну поезію поч.
X II ст. (див. лицарська лірика). Звідси через Пн.
Францію, завдяки трубадурам та труверам, вона
потрапляла в Німеччину.
М. втілював основні постулати феодального
етич. кодексу, зокрема служіння благородній дамі,
Богові і сюзеренові. Найтиповішою ситуацією М.
було неподілене кохання — пристрасне любовне
прагнення чоловіка й недосяжність або відмова
жінки. М. не стільки виражав індивідуальні почуття,
як радше втілював рольову функцію. Найбільш
ранні зразки т. зв. нар. М. виникають в сер. XII ст
в придунайських землях (Кюренберг, Дітмар фон
Айст). Наприкін. ХП ст. М. проникає в рейнські
області і Тюрінгію, запозичуючи ром. мотиви,
строфи і мелодії (т. зв. куртуазний М. — Фрідріх
фон Гаузен та ін.), а також в Австрію (Рейнмар
ф он Гагенау) та Швейцарію (Рудольф ф он Феніс).
Клас, довершеності М. надали передусім Генріх
фон Морунген та Вальтер фон дер Фогельвайде.
В XIII ст. виникли два напрямки — трад. (Буркгард
ф он Гогенфельз, Готф рід ф он Нейфен) та
пародійний (Нейдгардт, Тангейзер, Штейнмар) з
елементами побутового натуралізму, які різко
знижували високий пафос лицарського кохання,
переносячи його колізії, скажімо, в атмосферу
сільського життя, де протагоністами виступали не
шляхетні лицарі й дами, а пастухи, служниці тошо.
Останній злет М. знаменувала творчість Конрада
ф он Вюрцбурга. Основними жанрами М. спочатку
були одностроф ова пісня та співаний шпрух з
любовною тематикою, пізніше пісні мали дві або
декілька строф . М. складав, т.ч., єдність слова й
мелодії, поезії і музики. Мист-во поета полягало
передусім у віртуозних варіаціях арсеналу існуючих
форм і мотивів, що згодом призвело до посилення
стилізаторських та епігонських тенденцій. Більшість
поетів не знали грамоти, вони диктували свої пісні
школярам. Однак мист-во М. було складовою
частиною виховання молодого лицаря. В XVI ст.
на зміну М. приходить бюргерський майстерзанг
Збирання та вивчення М. починається вже в
епоху Відродження, а у XV1II-XIX ст. з’являються
антологічні видання М. (Й .Я .Бодм ер “Взірц і
старовинної швабської поезії”, 1748: Л.Тік “Пісні
кохання зі швабських часів”, 1803 тошо). В СРСР
М. найтиповіше було представлено в окр. томі серії
“Библиотека всемирной литературы” — “Поэзия
трубадуров. П оэзия миннезингеров. П оэзия
вагантов” (1974).
Петро Рихло

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.