Лексикон загального та порівняльного літературознавства

МОДЕРНІЗМ

МОДЕРНІЗМ (від франц. moderne —
сучасний,-новітній) — складний і суперечливий
комплекс худож явиш, шо визначив магістральні
напрямки в мист-ві XX ст. З самого визначення
випливає осн овн а ри са М. — прагнення ло
оновлення існуючих ф орм та канонів, динамізм,
бажання відповідати рівневі розвитку суч. світу,
досягненням природничих наук, ф іл о со ф ії,
психології, техніки, комунікацій X X ст.
Термін М. було вперше вжито ст осовн о
оновлення Катол. Церкви кін. XIX ст.. згодом —
поширено па мист-во. При цьому слід розрізняти:
1) М. в лат.-амер. л-рі — течія на межі ХІХ-ХХ
ст.. спрям ована на оновлення змістовних та
формальних складників л-ри, метром якої був
Рубен Ларіо:
2) стиль “м од ерн ” в європ. архітектурі,
об разот в ор. мист-ві, меблях поч. X X ст.. шо
характеризувався еклектичністю та примхливістю
форм, витонченістю деталей, гнучкістю ліній:
3) власне М. як широке і багатоманітне філос.-
естет. явише світ, масштабу в X X ст. В зх-європ.
культурологічних дослідженнях цей термін
вживається рідко: п еревага надається
конкретнішим позначенням (авангардизм,
експресіонізм сюрреалізм та ін.). Особливе
ставлення ло поняття М. існувало в совєтському
мист.-вознавстві. ле ней термін наповнювався
ідеологічним зм істом і озн ачав “заг. кризу
буржуазної культури”: його нерідко ототожнювали
з поняттям декаданс та авангардизм.
Т.ч.. однозначно раз і назавжди визначити М.
надзвичайно складно. Однак уявляється
прийнятним погляд, згідно з яким М, — це
узагальнюючий термін для позначення нова­
торських явищ в мист-ві протягом вже більше ста
років, тобто починаючи з останньої іретини XIX
ст. В межах цього феном ена слід розрізняти:
1) дека дане як перший етап розвитку М., шо
охоплює низку кризових худож. явиш кін. XIX ст..
пов язаних із творчістю епігонів імпресіонізму,
символізму: 2) авангард (авангардизм) —
узагальнюючий термін для позначення
модерністських явиш в мист-ві 1-ої третини XX єт.
(експресіонізм, абстракціонізм, театр і драма
абсурду, гюп арт).
Такий поділ М ., ш о базується на іст,-
хронологічному принципі, не єдино можливий.
Існує й типол. підхід до розмежування М. —
авангардизм: М. — це те, шо вже усталилося, шо
міцно увійшло в мист-во X X ст. і не викликає
заперечень з погляду естет, вартості: авангард —
пошуки на крайніх межах мист-ва, які ще не
закріпилися міцно і які. можливо, ніколи ло нього
не ввійдуть, залишившись свідченням непро­
дуктивних експериментів.
Незважаючи на всю суперечливість оцінок М..
його заг-визнаною й найважливішою рисою є
принципово нов. погляд на сутність і призначення
мист-ва. Модерністи відкидають арістотелівський
принцип мімезісу, наслідування природи, що
панував з часів Ренесансу до кін. XIX ст. Мета мист-
ва, за М .. не ст ворен н я к оп ії дійсності, а
сам ови раж ен н я митця, витворення нов.,
самоцінної реальності, інакше кажучи, творення
міфів ( “Улісс” Лж.Джойса). Тобто, експресивність,
міфотворчість, одивднений погляд на дійсність —
характерні риси модерністського мист-ва. Взірці
для наслідування модерністи нерідко знаходять в
первісному та сер-віч. мист-ві.
Важливою рисою М. є суттєво ін.. порівняно з
гуманістично-ренесансною, концепція особистості.
Н а місце більш-менш гармонійного співіснування
Бога, людини та навколишнього світу М. висуває
ідею абсурдності людського буття, невідповідності
законів людської логіки і принципів ворожого до
людини навколишнього світу, подрібненості
людської свідомості. її підкореності підсвідомим
імпульсам та інстинктам (романи Ф.Кафки). Суттєву
роль у ф орм уванн і кониегш ії особистості у
модерністів відіграли філос. та психол. теорії
А .Ш оп ен гауера. С .К ‘є рк е г о ра . Ф.Ніцш е,
А.Бергсона, З.Фройда.
Відповідно М. висуває нові мист. засади.
Об’єктивність поступається місцем суб’єктивності,
цілісність — подрібненості, життєподібність —
нежиттєподібності, відображення — символізації
та м іф от в орчост і. У малярстві домінують
геометризашя, розкладання цілісних форм та
кольорів на їх складники — аж до повного
заперечення фігуративності. відмова віл лінійної
перспективи та трад. бачення предметів (кубізм.
абстракціонізм).
В л-рі спостерігається прагнення відмовитися
від трад. елементів поетики: сюжету, композиції,
характеру, хронологічного принципу побудови тв.,
ігнорується соц. аналіз та закони людської логіки.
Н а зміну дослідженням цілісної людської свідомості
приходить скрупульозне фіксування хаотичного
руху людської думки (“потік свідомості” у Джойса,
М.Пруста, “Тропізми” Н.Саррот). соц та іст. умови
людського буття замінюються описок речевого
світу (А.Робб-Грійе. М .Бю гор). здійснюються
сп роби проникнути через сновидіння в світ
підсвідомого (сюрреалісти), характер, індиві­
дуальність змінюються комплексом відчуттів,
342 МОЛИТВА ВІРШОВАНА
реакцій, неусвідомлених та алогічних рухів (драма
абсурду). Замість хронікальної побудови сюжету
постає муз., дискретна, використовується принцип
монтажу, відбувається зміщення та накладання
часових пластів, важливу роль відіграє підтекст.
поліфонійність.
Назагал М. охоплює широчезний спектр духов,
та матеріальної діяльності людини (шодо цього він
подібний до романтизму), а саме: філософію ,
теолопю, л-ру, літ.критику, лінгвістику, малярство,
різьбарство, сценографію, музику, кінематограф і
т.ін. — аж до стилю одягу, меблів та посуду. [ за
визначенням, і по суті М є мист-вом суч. світу.
Надумане розмежування М. та реалізму — релікт
ідеологічного протистояння — не витримує
критики з естет, погляду. Це ствердив ше в 60-ті
рр. Р.Гаролі в кн. “П ро реалізм без берегів”.
Т.ч.. М. — відкрита система, що містить у собі
різнорідні первні, але об’єднана заг. прагненням
до руху, розвитку, трансформації, саморуйнування
та самовідтворення, а з ін. боку — протистоянням
будь-якій канонізації та догматизму. Суттєво й те,
шо М. цурається нац. обмеженності: так чи інакше
він торкнувся духов, життя всього цивілізованого
світу X X ст., про шо свідчить космополітичний
склад його найяскравіших репрезентантів: француз
A.М атісс, ірландець Дж.Джойс, австр. єврей
Ф .К аф к а, поляк Г.А поллінер, аргентинець
Х./1.Борхес, австрієць А .Ш ьонберг, росіянин
B.Кандінський, українець О.Архипенко, іспанець
П-Пікасо. каталонець С.Далі та багато ін.
В укр. л-рі тою чи ін. мірою причетними до М.
можуть вважатися М .Євш ан. М.Хвильовий,
В.Д ом онтович, І.Костецький, поети Нью-
Йоркської групи. Київської школи, І.Калинець,
Г.Чубай та багато ін.
В укр. літ-знавстві плідно працюють над
дослідженням проблем М Д .Затонський.
Т.Денисова, Д.Єремєєв, М.Ільницький, С.Пав-
личко, Т.Гундорова та ін.
Юрій Попов

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.