Лексикон загального та порівняльного літературознавства

МОНОДРАМА

МОНОДРАМА (від грец. monos — один і
drama — драма)
1. Жанр муз. драми XVIII ст. в якій словесний
текст вимовлявся під муз. супровід. Пізніше така
М. ввійшла в поняття мелодрами.
2. Жанр лір. драм, міжродового утворення в
якому за допомогою монопогу-с\ювіді (рушійної
сили драматургійної дії відбувається саморозкриття
героя). М. майже завжди одноактовий тв. у якому
діє здебільшого лише один персонаж: якщо є ін.,
то вони активної участі в дії не беруть. М. будується
як розповідь героя чи бесіда його з відчужено-
присутнім персонажем. М. В основі композиції
М. — багатоподієво-асоціативно структура, яка
керована системою лейтмотивів. Існує кілька
видів М.: 1) п’єса-монодог, в якій персонаж
звергається ло глядачів (“Про шкоду тютюну”
А.Чехова), 2) драм, мініатюра побудована у формі
діалогу з безмовним персонажем, шо присутній
на сцені (” Подорожній’’ В.Брюсова, одноактівка
“Клаудій” з циклу “Імена влади” та “Дві пригоди
Лемюеля Гудлівера” поль. драматурга
Є.Брошксвича), 3) п’єса, коли промовляє лише один
гол. герой, але на кону присутні кілька персонажів
(як у М. франц. драматурга А.Пірона (1689-1773),
“Смішний старигань” поль. драматурга
Т.Ружевича): 4) М., коли уявний співбесідник
знаходиться поза сценою (розмова по телефону —
“Уб’ємо мужчину” Е.Радзінського; п’єса з
магнітофоном — “Остання стрічка” С.Беккета) або
психол. М. Ж.Кокто “Людський голос” (1930), на
основі цієї М. драматург написав лібрето
однойменної опери для одного жіночого голосу
(композитор Ф.Пуленк).
На поч. XX ст. з’являється принципово нов.
вид М., побудований на психол. централізації дії.
Увага концентрується на суб’єктивному сприйнятті
дійсності гол. героєм, ін. персонажі не мають
самостійного значення, бо виступають лише я
відображення “я” гол. героя, а навколишній світ
виглядає так, як його бачення дійсності
(“Балаганчик” О.Блока).
До М. наближаються п’єси, в яких ролі кількох
персонажів виконуються одним актором. Це —
доесхілівська драма (трагедії Феспіда, Фрініха та
сатири Пратіна), в якій один актор грав різних
персонажів, змінюючи маски. Подібні п’єси були
поширені і в ін країнах, зокрема у Китаї та Японії.
Моновистави досить часто мають місце на естраді:
мініатюри петербурзького (ленінградського) театру
“Криве дзеркало” (1908-1931), театр А.Райкіна,
Є.Петросяна. Досить близькими до М. є п’єси
Г.Гауптмана “Вознесіння Геннеля”, М.Метерлінка
“Синій птах”, Л.Андреева “Чорні маски”,
Я.Стельмаха “Синій автомобіль”.
Андрій Близнюк

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.