Лексикон загального та порівняльного літературознавства

НАРОДНІ КНИГИ

загрузка...

НАРОДНІ КНИГИ (нім. Volksbuch)-сукупність
епіч. продукції у формі книг, написаної живою
розмовною мовою, почасти анонімного характеру,
різної за жанрами і змістом, поява якої була
зумовлена виникненням книгодрукування і
можливостями її швидкого розповсюдження серед
найширших верств населення. До Н.к., як правило,
зараховують тв. церк. і світської прози з дина­
мічними, нерідко авантюрними, хоча з естет, боку
невибагливими сюжетами, різні види популярно-
«прикладної” л-ри (знахарські рецепти, сонники,
нар. календарі, астрологічні прогнози й гороскопи,
збірки загадок, дорожні книжки і т.п.), які мають
переважно розважальний або повчальний
характер. Поняття Н.к. введено нім. романтиком
Йоганом Герресом (“Німецькі народні книги”,
1807), позаяк представники нім. романтизму
вбачали в них втілення нар. духу. Насправді перші
зразки Н.к. призначалися спочатку для дворянської
та бюргертської верхівки, виготовлялися невел.
накладом в дорогих, ошатних оправах, на
високоякісному папері, з чудовими оригінальними
гравюрами і вважалися привілеєм сусп еліти. Однак
з розвитком СОЦ- і культ, свідомості ширших верств,
піднесенням шкільної справи і особливо
книгодрукування почалося виготовлення кн.
менших і зручніших форматів, шо стали за ціною
доступними рядовим бюргерам і навіть ремісникам
та селянам. Ця масова літ. продукція поступово
перетворювалась на духов, поживу народу.
Найбільша популярність Н.к. припадає на XV-XVI
ст., тобто на період, коли виникли необхідні
передумови їхнього побутування, однак поширення
Н.к. триває в деяких країнах аж до XX ст.
В ряді зх-європ. л-р Н.к. споріднені між собою
як типол., так і генетично. Напр., франц. Н.к.
почасти ставали оригіналами для нім. Н.к., а ті, в
свою чергу, служили зразками для тв. поль. л-ри,
через яку вони проникали в Росію,переважно як
вагома частина лубочної л-ри. Основними
засобами міжліт. зв’язків тут був переклад і
переказ. Скажімо, знаменитий лицар, роман
іспанця Г.де Монтальво “Амадіс гальський» (1508),
шо спочатку складався з 5 кн. і сюжетно був
пов’язаний з бретонським циклом лицар, романів
і а рг у ріаи ою , поступово розширювався за
принципом генеалогічного родоводу: 1546 р. він
був виданий в Іспанії в 12-ти кн., 1568 р. в Італії —
в19-ти кн., а 1595 р. в Німеччині — в 24-ох кн.
При цьому вірш, романи, шо були прототипами
Н.к., діставали проз, форму і відзначались
простонар. манерою оповіді. На перекладах
базувались значною мірою нім. Н.к. Багато з них
з’явилося завдяки діяльності придворних
письменниць — гр. Елізабет фон Нассау-
Заарбрюккен (“Герпін”, “Лотер і Маллер”, “По
Шаплер», 1430-1440) та герцогині Елеонори
Австрійської (“Понтій і Сідонія”, 1456). Великої
популярності набув роман ‘Прекрасна Мелюзіна”
француза Жана де Арраса, перекладений на нім.
мову швейцарцем Тюрінгом Рінґольтінгенським
(1456). Відома Н.к. “Гаймонові діти” (1604) була
перекладена з нідер., а «Ож’е Данський» (1571) —
з дан. мови тошо.
Сюжети, здебільшого іст., легендарно-міфол. та
казк-фант. характеру Н.к. запозичували з різних
джерел: з героїчного і куртуазного епосу, зжитій,
з тв. ант. авторів, тваринного епосу Сер-віччя і
пригодницьких романів. Так, «Гюон Бордоський”
сягає своїм корінням до вірш, куртуазного роману
XIII ст., що входив спочатку до жонглерського
репертуару, а в XVI ст. дістав прозову обробку.
Свої прототипи в куртуазній л-рі Сер-віччя мають
і відомі романи “Роберт-диявол ”, “Жан
Паризький”, “Віґалоїс”, “Герцог Ернст”,
“Фірабрас”, “Імператор Октавіан”, “Трістан та
Ізольда», “Ланселот”, “Флор і Бланшефлер» та ін.
На ром. літ. джерелах засновані любовні кн.
“Прекрасна Маґелона”, “Ґрізельда», «Женевєва
Брабантська”, на ант. матеріалі — “Книга Троя”, “
“Олександр”, на христ. легендах — “Григорій”, на
тваринному епосі Сер-віччя — “Лис Райнеке”. Вел.
розголос, особливо в Німеччині, мали казково-
легендарні кн. “Фортунат”, “Агасфер”, а також кн.,
шо виросли на нац. переказах і легендах — напр.,
«Роговий Зігфріа” (розробка сюжету, шо лежить в
основі нац. епосу “Пісня про Нібелунґів»),
“Барбаросса” (зібрання іст. свідчень і легенд про
герм, короля Фрідріха Барбароссу), “Фауст”
(об’єднання ходячих історій про магів зі ст.
мотивами легенд про чорнокнижника Ганса
Фауста). Швидко поширювались серед народу і
зібрання шванків та анекдотів, шо відображали
світогляд бюргерства й відзначалися сатир,
спрямуванням. Найбільшою популярністю
користувалась зб. анекдотів про Тіля Ойленшпі-
геля, перше видання якої з’явилося в Страсбурзі
1515 р. Поряд зі шванками в русло Н.к. вливається
й ін., споріднена з ними група коротких сатир, тв.
— фацецін В кін. XV] ст. в тому ж Страсбурзі
вийшла кн. шванків, фацецій та анекдотів
“Лалебух”, перероблена згодом в знамениту кн.
анекдотів про блазнів і дурнів “Шільдбюргери”,
якій, як і кн. про Тіля Ойленшпігеля, надовго
судилося стати однією з найпопулярніших Н.к.
Лише в цих останніх випадках назва Н.к.
виправдана, оскільки тут ідеться про перше
зведення не літ., а суто фольклор., усним шляхом
поширюваного оповідного багатства.
При всіх відмінностях в ідейному змісті та стилі
Н.к. більшості з них властиві риси, шо дають
підстави ототожнювати їх з м асовою л-рою:
навмисні контрасти у змалюванні характерів,
підкреслене протиставлення світлих і темних
сторін, злих і добрих персонажів, суцільні
однотонні барви без переходів і відтінків,
гіперболічне нагромадження тільки доброчесних
або ж тільки лиходійних якостей, в залежності від
позитивної чи негативної категорії зображуваної
особи, урочистий пишномовний тон при
змалюванні парадного боку життя, особливо
середовиша аристократів, “галантність” вчинків
яких і сентиментальність мови нерідко доходили
до гротесковості і т.п.Вже М. де Сервантес у “Дон
Кіхоті” висміяв непомірні претензії подібного роду
масового чтива на значущість та “елітарність”.
Новий спалах зацікавленості Н.к. пов’язаний із
відродженням інтересу до нар. творчості взагалі,
особливо в епоху романтизму, який знову вводить
Н.к. в літ. обіг шляхом їх новітніх переробок і
переказів (зб. Й.Герреса, К.Зімрока, Г.Шваба в
Німеччині).
Черпаючи сюжетику передовсім зі спільноєвроп.
трад. фольклор.-літ. фонду, автори Н.к. активно
переробляли цей сюжетно-образний матеріал,
сприяючи його дальшому активному функціону­
ванню. Численні інтерпретації Н.к. в л-рі нов. часу
— особливо таких, як “Трістан та Ізольда”,
“Ланселот”, “Женев’єва», “Фортунат”, “Фауст”,
“Тіль Ойленшпіґель», “Агасфер”, “Прекрасна
Мелюзіна” тошо налічують десятки високохудож.
тв. світ, письменства і заледве піддаються пере­
лікові, шо свідчить про вел. притягальну силу Н.к.
для професійних письменників і водночас про
значні потенційні можливості їхніх сюжетів.
Петро Рихло

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.