Лексикон загального та порівняльного літературознавства

НЕГРИТЮД

загрузка...

НЕГРИТЮД — (від франц. педгішсіе — той,
шо має відношення до негроїдної раси) —
концепція етно-культ. відокремленості та
виключності негрит. народів, яка віддзеркалилась
у філософії, культурі, л-рі зх.-афр. країн (Сенегалу,
Гвінеї, Малі, Кот-д’Івуара, Беніну), а також
Мадагаскара та Ангельських о-вів у 1940-1950 рр.
XX ст.
Термін Н. був уведений Ж.-П.Сартром, який
написав передмову до “Антології негритянської та
мальгашської поезії франц. мовою” (1948),
складеної Л.С.Сенгором — видатним поетом,
політ, діячем та філософом Сенегалу. Слово Н.
Сартр запозичив з поеми поета з Мартініки
Е.Сезера ‘Щоденник повернення до рідної землі”,
яка увійшла в вищезгадану антологію. У
подальшому термін Н. став використовуватися для
позначення культ, тенденції в зх.-афр. країнах,
суть якої полягає в намаганні повернутися до наи,-
етнічних коренів. Метафорично цю тенденцію
висловив знову ж таки Сартр, який назвав свою
передмову “Чорний Орфей” — він вважав
нездійсненним намагання негрит. поета, який
прилучився до зх. культури — чорного Орфея —
з’єднатися з втраченою Евридикою, тобто зі
споконвічним негр, началом. Т.Мелоне в кн. “Про
негритюд в негро-африканській літературі”
послідовно виводить Н. з настроїв негрит.
інтелігенції, яка опинилася в атмосфері моральної
кризи зх. цивілізації. “Негр — пише він, —
опинився в засланні від самого себе, опинився
вирваним зі свого природнього середовища та
кинутим у ворожий світ, ні в чому не маючи опори”.
Через те негр повинен “знайти тотожність з самим
с&бою, відкрити самого себе та стати тим, шо він
є». Тобто сутність Н. для Мелоне полягає в “процесі
очищення індивіда, який витікає з глибин його
сутності”. У ширшому культ, контексті Н. є одним
з проявів культ, відродження афр. народів XX ст..
яке набирало в різних регіонах континенту
специфічних форм. У пн. та сх. Африці воно
виявилось в опорі на трад. араб, та ісламські
цінності.
Поява такої тенденції саме у франц. колоніях
зх. та центр. Африки була зумовлена низкою
причин. З конкретно-іст,. т.а це пояснювалось
жорсткою ассиміляторською політикою франц.
колоніальної адміністрації, яка проводила
наполегливе “офранцуження” місцевих народів, не
дозволяючи їм з дитинства користуватися рідною
мовою та дотримуватись нац. традицій і звичаїв.
В англ. колоніях британці проводили більш
тонку, ніж французи, “етнографічну” політику,
дозволяючи народам своїх володінь користуватися
рідною мовою та зберігати певною мірою трад.
устрій життя. До речі; саме англійці почали
першими вивчати історію та культуру афр,
континенту. Важливе значення для формування
афр. ідеології та самосвідомості мали етнографічне
дослідження Б.Малиновського та А.Редкліф-
Брауна. Перший власне афр. етнограф Е.Блайден
ше наприкін. XIX ст. виступив за рішуче
розмежування європ. та афр. культур на основі
суттєвих відмінностей білої та чорної рас. Цікавою
літ. ілюстрацією до цієї тези стала повість
Дж.Конрада “Серце темряви” (1902).
У 40-і рр. XX ст. Сартр першим помітив та
“благословив» Н. як віднайдення пригнобленою
негрит. особистістю своєї сутності, як прорив крізь
“брехливі” навіювання европ. раціоналізму до
споконвічної “негрит. душі” в усьому її обсязі.
Тобто екзистенціалізм дав теор. форму буття Н.
як течії в афр. ідей, житті. Важливу ролю в
формуванні психолог, основ Н. відіграв А.Бретон,
який вбачав в афр. ментальності особливу
близькість до теор. постулатів сюрреалізму і,
зокрема, принципу “автоматичного письма», він
закликав “відкрити афр. психізм».
Багато зх. дослідників виводили специфіку
негрит. культури з етно-геогр. чинника — тропіки
та селянський устрій життя зумовили особливу
емоційність, ірраціоналізм та міфологізм в
сприйнятті життя негроїдною расою. Франц.
дослідник Е.Ґерньє’зауважив: “Африка є
континентом емоційних почуттів, так само, як
Америка є континентом хоробрості, Європа —
об’єктивності, Азія — суб’єктивності”. У тому ж
напрямі розвиваються теорії франц. етнографів
Д.Деві-Брюля та К.Леві-Стросса про своєрідність
“дологічного мислення” первісних народів.
Назагал не можна не помітити типол. схожості ідей
руссоїзму та Н., хоча для самих афр. філософів
будь-який напрям в європ. думці асоціюється з
раціоналізмом та утилітарністю.
Власне афр. концепція Н. виникла завдяки
розвідкам таких письменників, сусп. політ, діячів
та філософів, як Секу. Туре, Кваме Нкрума,
А.Мабоно, І.Абрагамс, ,Анта Діоп та, особливо,
Сенгор. 1947 в Дакарі почав виходити друкований
орган “Презанс афрікен” (“Афр, присутність”),
який став рупором ідей Н. Сенгор проголосив
ідею про принципову відмінність європ та афр.
ментальностей: “Європ. розум має аналітичний та
утилітарний храрктер, розум негритянський
заснований на інтуїції та співучасті”. При цьому
афр. мислитель далекий від будь-якої ідеї расової
зверхності, він зауважує: «Раси — це реальний
фактор, хоч я не хочу сказати, шо існують чисті
раси”. Інакше кажучи, раса для Сенгора —
абстрактна характеристика людини, яка свідчить
про наявність у нього певних психічних та
інтелектуальних здібностей. До речі, новітні
антропологічні дослідження вказують якраз на
близькість європ. та негроїдних рас, проте для
теоретика Н. важливим було підкреслити
відмінність європ. та африк. менталітетів,
зумовлених умовами іст. розвитку. Сенгор
говорить про особливі взаємовідносини світу та
людини в Африці: “Н. висловлює по суті ту
людську теплоту, яка і є участю в житті, світі”. Буття
для негра, за Сенгором, це “закохана самовіддача
телуричним силам”. Любовне почуття відіграє дуже
важливу роль у негритянському світосприйнятті,
так “Венера Готтентотська” (ритуальне зображення
жіночої фігури) ніби уособлює єднання індивіда із
зовн. світом через символічну функцію родючості.
Виходячи зі специфічних особливостей афр.
менталітету — емоційності та міфол. сприйняття
світу — Сенгор пояснює своєрідність мист-ва Н.
Воно є засобом пізнання та оволодіння світом через
чуттєве проникнення та злиття з ним. Звідси
найхарактерніші теми в л-рі — оспівування
патріархального сільського устрою життя,
близькість до землі, до життя природи, еротизм.
Тематиці відповідають жанри, близькі до
фольклору (міф, казка, байка), худож. форма
— поезія (в прозі Н. майже не виявився), риси афр.
х-ру — безпосередність та емоційність. Най­
важливішими особливостями естетики Н. Сенгор
називає символічну образність та ритм — “найбільш
чуттєву і найменш матеріальну річ”. Почуття ритму
знаходить яскраве відображення в негритянській
поезії, скульптурі, малярстві, особливо, в танці,
який с найкрашим засобом взаєморозуміння.
Гвінейський письменник Камара Лей відзначає таку
характерну рису афр. мист-ва, як наявність у ньому
незбагненного, “таємниці», що символізує містичну
єдність між людиною, природою та світом речей.
До речі, стипізаиія цих особливостей афр. мист-
ва є одним з важливих елемен-тів багатьох течій у
європ. модернізмі (кубізм, експресіонізм,
сюрреалізм тошо).
Складним є питання про твор. метод митців
Н. Тут наявне переплетіння рис романтизму,
с и м в о л із м і; та натуралізму. Численні європ.
дослідники простежують риси сюрреалізму в поезії
Н. Стосовно генези поезії Н. слід, безперечно,
відзначити вплив усної, фольклор, традиції,
значним є також зв’язок з франц. поезією кін. XIX
— поч. XX ст. (верлібр, відсутність розділових
знаків), а також з антильською л-рою (негритянські
народи цього регіону раніше за ін. прийшли до
самоідентифікації). Відіграли свою роль серел
чинників впливу на Н. поет, традиції негрів США
(спірічуелз). Сенгор стисло визначив специфіку
Н.: “Н. — це живий міф». С.Аллен підбив
світоглядний підсумок л-ри Н.: «слово Н. означає
в певному розумінні спробу негро-афр. поета
повернути своїй расі значну енергійність, віру в
себе, які розбивалися вшент протягом століть …,
повернути собі світ, радість життя, знайти в ньому
свою ролю». Найяскравішими поетами Н. були
Е.Сезер (Мартініка), Сенгор, Б.Діоп, Л.Ньянг
(Сенегал), Дж.Т.Ньяне (Гвінея), П.Хазуме (Бенін),
Б.Дадьє (Кот-д’Івуар) та ін. Споріднене Н. явише в
л-рі негрів США — репрезентує В.Дюбу
(Негритянське відродження), упорядник
негритянської енциклопедії.
Після здобуття незалежності більшістю афр.
країн Н. вичерпав в основному свої позитивні
потенції і навіть у деяких аспектах став гальмувати
розвиток сусп. свідомості африканців. Численні
афр. філософи та’сусп. діячі відзначають іст. при­
реченість Н., виступають проти його замкненості
на фольклор.-міфол. рівні свідомості, політ, та
культ, ізоляціонізму, відмови від сприйняття європ.
культури, безпідставної гіперболізації культ, внеску
афр. народів у світ, цивілізацію. Більше того, Н.
іноді ставав ідеологічною базою найреакційніших 1
політ, режимів, як це сталося на Гаїті за часів
диктатури Дювальє. Він же обгрунтовує т.зв.
антибілий расизм в США та деяких афр. країнах.
Проте, не приймаючи цих радикальних крайнощів,
слід відзначити суттєву роль Н. у формуванні нац,-
етніч. самосвідомості афр. народів.
Юрій Попов

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.