Лексикон загального та порівняльного літературознавства

НЕОМІФОЛОПЗМ

загрузка...

НЕОМІФОЛОПЗМ — течія в європ культурі
кін. ХІХ-ХХ ст., досить різноманітна за своїми
проявами, соц. та філос. природою, яка зберегла
значення для всієї світ, культури XX ст.
Засновниками Н. вважаються Р.Вагнер (1813-
1883) та Ф.Ніцще (1844-1900). Відродження заг,-
культ, зацікавлення міфом пов’язане з кризою
позитивізму, розчаруванням в аналіт. шляхах
пізнання. Філос. основою Н. в мист-ві були
інтуїтивізм, ірраціоналізм’та пантеїзм. В нов. якості
проявлялись традиції романтиків першої пол.
XIX ст. И.Гьольдерліна та Е.Т.Гофмана, які
прагнули використовувати образи трал, міфології
не лише як іманентну емблематику, але також як
матеріал для самостійного худож. міфологізування.
Теми та образи ант. міфології у Гьольдерліна
виражають глибокі тенденції сучасності
(“Пперіонова пісня долі”). Відродження інтересу
до міфу в л-рі XX ст. проявилося в декількох
основних формах. У худож. тв. символістів,
експресіоністів та ін. посилилось використання
міфол. сюжетів та образів, які йдуть від романтизму.
Створюються численні стилізації та варіації на
міфол. теми із залученням не тільки трад. європ.
міфів, але й міфології ін. народів. Це проявилося
насамперед в європ. символістській та неоромант.
драматургії, в “Саломеї” О.Уальда, “Чуді святого
Антонія” М.Метерлінка, “Касандрі” Лесі Українки.
Такими є символістські драми Вяч.Іванова
“Прометей”, І.Анненського “Меланіппа-філософ”.
Кубофутурист В.Хлєбніков у поет, формі
трансформує міфол. сюжети багатьох народів світу
(“Девий бог”. “Загибель Атлантиди», “Вила і
лісовик”). Н. знайшов відображення в поемах
І.Франка (“Смерть Каїна”, “Мойсей”). Значне місце
міфол. мотиви займають в поезії М.Волошина,
М.Гумільова. Ін. течія проявилась у створенні
“автор, міфів». Об’єктом такого міфологізування
стають не тільки “вічні” теми (любов, смерть, віра,
самотність), але й світ відчуженої особистості в
умовах машинної цивілізації або провінційного
міщанства. Це знайшло вираз у різноманітних поет,
жанрах (“Міста-спрути” Е.Верхарна), драматургії
(“Н.и.РЇ. ” К.Чапека, “Йосип прекрасний»
Н.Хікмета) та прозі (“Кручений біс” Ф.Сологуба).
Але найяскравіше Н. проявився в перші десятиліття
XX ст. в таких жанр, формах, як “роман-міф”,
“драма-міф”, «поема-міф», де міф не служить
єдиною сюжетною лінією, а співвідноситься з ін.
міфами, з темами історії та сучасності: романи
Дж.Джойса “Улісс”, Т.Манна “Йосип та його
брати”, А.Белого “Петербург», “Петро і Олексій”
Д.Мережковського, “Майстер і Маргарита”
М.Булгакова тошо. Сюжет гомерівської “Одісеї” у
Джойса служить засобом упорядкування хаотичних
подій в житті небагатьох дублінців, шо символізують
людство. Символічні мотиви в “Уліссі”
модифікують трад. символи первісної та христ.
міфології (вода як символ родючості, купання —
хрешення). Джойс користується міфол. мотивами
вмираючої та воскресаючої Боголюдини як
метафорою циклічної концепції історії. У Т.Манна
бібл. сюжет перетворюється на іст. переказ, в
аспекті філос. роману. Стаючи в л-рі нов. часу
змістом багатьох трад. сюжетів, ст. міфологія ніби
пристосовується до вимог інонац. середовища,
здійснює перехід на виший ідейно-тематичний
рівень сприйняття, моделювання та пізнання
дійсності. Характерним прикладом створення міфів
у XX ст. є творчість Ф.Кафки. Сюжети і персонажі
його романів “Процес”, “Замок” моделюють
людство назагал, мають універсальне значення,
формують “міфологію” соц. відчуження. Для Н.
характерні різноманітні форми співвідношення
міфології та історії. Тут міф виступає і як
глибинний зміст історії, носій “природнього”
(Т.Манн), і як відображення світу першогероїв та
першоподій, шо варіюється в різних умовах
сучасності (“Кентавр” Дж.Апдайка).
Існують спроби визначення суч. міфу на основі
досвіду суч. міфотворців. Нім. літ-знавець Генріх
Шірмбек убачає в ньому “манеру споглядання”
митця, яка допомагає йому побачити предмет як
“міфічно-типове” начало, шо приводить до
“міфічної спадкоємності вел. моделей подій”.
Франц. літератор Р.Гароді назвав таку
міфотворчість худож. користуванням” мовою
природи, ще не відлитою в форму наук, та
технічних вимог” (“Про реалізм без берегів ”).
Франц. структураліст К.Леві-Строс убачає в нов.
міфології знакову систему, мов. структуру, що
пояснює як теперішне і минуле, так і майбутнє.
Являє наук, інтерес “діалектична формула» міфу,
запропонована О.Ф.Лосевим ще в 30-і рр.. котра
має універсальний характер: “Міф є в словах дана
чудесна особистісна історія,… розгорнуте магічне
ім’я”. Для всякої міфології, за Лосевим, була
неминучою фетишизація однієї ідеї. Спираючись
на факти, які розуміються незаперечно,
догматично, міфологія може призводити і до
спотворення особистої та сусп. свідомості. Таким,
напр., був пролеткультівський і раппівський міф
про непотрібність мист-ва пролетарію-комуністу,
бо воно не можливе без геніальності, а геній — це
нерівність, яка породжує експлуатацію.
Після 2-ої світ, війни Н. частіше виступає як
засіб для акцентування певної соц., іст., психол.
ситуації за допомогою міфол. паралелей.
Використовується сюжет “Одісеї” (“Зневага”
A.Моравіа, “Некія” Г.Носака), “Іліади” (“Касандра”
К.Вольф), “Енеїди” («Смерть Вергілія” Г.Броха),
Поширення Н. отримав у післявоєнній європ.
драматургії (“Медея та Антігона” Ж.Ануя,
“Електра” Ж.Жіроду, “Новий Сізіф” Р.Мерля,
“Сьогодні ще зайде сонце над Атлантидою»
B.Незвала, “Йосип прекрасний” Н.Хікмета,
“Геркулес і Авгієві стайні” Ф .Дюрренматта,
“Амфітріон” та ‘“Пандора» П.Халса). З 50-60-х рр.
неоміфол. тенденції сприяють розвиткові в
латиноамер. л-рах т.зв. магічного реалізму —
синтезу міфології, історизму, фольклоризму та соц.
реалізму:’ Ж.Амаду — “Пастирі ночі”,
А.Карпентьєр — “Царство земне”, Г.Маркес —
“Сто років самотності” та ін. Оригінальним
вираженням Н. в тв. Маркеса є складна діалектика
життя і смерті, пам’яті і забуття, часу і простору.
Типол. наближені до магічного реалізму такі тв,,
як “Залізний театр” груз, письменника О.Чиладзе
або “Білий пароплав (Після казки)», “І понад вік
триває день”, “Плаха” Ч.Айтматова, “Дім нагорі”
та оповідання В.Шевчука. Неоміфол. тенденції
досить часто сполучаються з тяжінням до нац.
самоідентифікаиії, до встановлення іст.-етнічнопо
коріння, до усвідомлення най. менталітету: муа
драми Вагнера; “Так казав Заратустра” Ніцше;
поеми свяшеника Л.Вердагера, одного з
основоположників “Каталонського відродження”,
“Атлантида”’ (1877) і “Каніґо” (1886) про міфічно-
легендарне походження батьківщини поета; болг.
роман-міф Орфей-вішін” П.Цонєва й містичний
роман П.Павлова “Орфеїда” (міфічний Орфей
походив з Фракії — теренів сьогочас. Болгарії).
Серед особливостей поетики Н. можна
виділити використання структури міфу та обряду
як вираз циклічної концепції світу: в кожному явищі
сучасності просвічує минуле й майбутнє. Худож.
текст у структурі Н. поєднується з міфол.
інтерполяціями, шо розширюють картину зобра­
жуваного. Таким є сплетіння міфол. героїв з суч.
дійсністю Пенсільванії 1947 в романі Апдайка
“Кентавр”. У “Майстері і Маргариті” М.Булгакова
московський побут 20-х рр. XX ст., долі героїв
поєднані з євангельською історією суду над
Христом. Неоміфол. конструкції Кафки в романах
“Процес», “Замок», новелі “Перетворення” є
єдиним сплавом фантастики та реальності, коли
неймовірне і безглузде відбувається в буденних,
обставинах, позбавлених будь-яких романт.
ефектів. Метафора в його поет, фантазії виступає
як реальність, а не як притча чи порівняння,
набуває властивості міфу. Існує декілька методів
вивчення впливу міфології на л-ру та мист-во.
Представники європ. та амер. ритуально-міфол.
школи (Н.Фрай) вважають міф, шо зливається з
ритуалом і архетипом, вічним джерелом мист-ва.
Ними досягнуто значних результатів у вивченні літ.
жанрів, шо пов’язані з ритуальними, міфолог, та
фольклор, традиціями, в аналізі суч.
переосмислення міфів. У рос. літ-знавстві та
фольклористиці ритуал і міф звичайно
розглядаються не як вічні моделі мистецтва, а як
рання лабораторія худож. образності (С.Аверінцев,
М.Бахтін, Ю.Лотман, Є.Мелетинський). В Україні
проблеми міфологізму і Н. вивчаються в аспекті
трад. сюжетики літ-знавцями Чернівецького ун-ту
(А.Волков, А.Нямцу, С.Абрамович, І.Зварич та ін.).
Микола Нефьодов

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.