Лексикон загального та порівняльного літературознавства

НЕОРОМАНТИЗМ

загрузка...

НЕОРОМАНТИЗМ — комплекс худож. явиш,
який сформувався в останній третині XIX ст. Він
генетично пов’язаний з романтизмом поч.
століття, але містить у собі також елементи реаліст,
естетики та деякі риси декадансу. Складна
взаємодія та взаємовідштовхування різнорідних
тенденцій зумовили широкий діапазон оцінок цього
феномену. Деякі дослідники позначають цим
терміном усю л-ру кін. XIX ст. як бунт проти
реалізму та натуралізму, інші включають Н. в
більш широке поняття д екад ан с, треті
відмежовують Н. та “л-ру дії”, відносячи до
першого демократично налаштованих письмен­
ників, а до другого — авторів консервативно-
імперіалістичної прихильності. Досить складне
питання про приналежність конкретних
письменників до Н. Безперечно відносять до нього
англ. письменників кін. XIX ст. (Р.Л.Стівенсон,
Дж.Конрад, Р.Хаггард, А.Конан Дойд). З певним
застереженням відносять до Н. Е.Л.Войніч,
Р.Кіплінга, Г.Честертона, Е.Ростана, Ж.Верна,
Ш.Морраса, М.Барреса, Л.Буссенара, Г.фон
Гофмансталя, Г.Гауптмана, Г. Ібсена, Дж.Лондона,
А.Бірса, Л.Андреева, О.Гріна, О.Купріна,
Г.Сенкевича, І.Франка, Лесю Українку та ін..
Незважаючи на складність феномену Н.,
можливо виділити комплекс характерних рис, які
дозволяють визначити це явише як оригінальну та
самостійну літ. течію. В найширшому розумінні
сутність Н. випливає з його назви. Це типол.
продовження та розвиток на нов. етапі романт.
принципів відображення дійсності, протест проти
застиглих норм реалізму і особливо натуралізму
з його біолог, підходом до суті людської натури.
Неоромантики немов би знову підносять на
п’єдестал людину, зведену тогочасною наукою та
філософією (дарвінізм, позитивізм Г.Спенсера) до
комплексу фізіологічних інстинктів. Протистоять
неоромантики також фаталізму та безвіллю
символістського героя. Не можна не відзначити
впливу на неоромантиків теорії Ф.Ніцше — сильна
та вольова особистість завжди в центрі їх тв. Однак,
залежно від соц.-політ, поглядів автора,
“надлюдина” Ніцше, втілюється або в борця за
свободу та най. визволення (герої Хаггарда,
Буссенара, Войніч), або людиноненависника
(“Морський вовк” Лондона), або англ. солдата,
Кіплінга, шо несе “тягар білих” на благо імперії,
інакше кажучи, при певній подібності естет
програм, письменники — неоромантики вельми
розрізняються за своїми політ, поглядами — від
Кі. лінга, якого Купрін назвав бардом британського
імперіалізму, та його франц. однодумців Барреса
та Морраса, від політично консервативного Конан
Дойла до демократично спрямованого Стівенсона
та близької до соціалістичної доктрини Войніч.
(Безперечна аналогія з горьківським розподілом
романтиків поч. XIX ст. на “прогресивних» та
“реакційних»).
Естет, програма Н. містить в себе елементи
романтизму поч. XIX ст., які збагачені досвідом
реалізму сер. того ж ст. Безпосередніми попе-
372 радниками неоромантиків були В.Скотт, Ф.Купер,
Е.А.По, Г.Мелвілл, Е.Сю, які заклали основи
авантюрного, морського, екзотичного, детектив,
романів. Згодом ці різновиди романного жанру
були блискуче удосконалені неоромантиками.
Проблематика творчості неоромантиків обіймає
такі характерні для романт. світовідчуття питання,
як заперечення філістерства, інтерес до природи,
екзотики, прагнення збагнути глибини внутр. світу
людини, відобразити його суперечності. Однак,
ці проблеми порушуються з більшою долею
конкретності та життєвої достовірності. Інтерес до
екзотики втілюється в Н. в точні, зроблені майже з
наук, грунтовністю описи різних регіонів світу
(Африка Хаггарда, Клондайк Лондона), або ж в
іст. достовірні картини минулих епох (Сер’ВІЧЧЯ в
“Чорній стрілі» Стівенсона, держава ацтеків в
“Дочці Монтесуми” Хаггарда). Не менш екзотичні
та водночас точні у неоромантиків описи суч. їм
великого міста, його дна разом з елементами
жахливого, ірреального, таємничого (У. Коллінз,
Конан-Дойл).
В системі персонажів Н. найважливіше місие
посідає герой в прямому розумінні — непересічна,
сильна духом та тілом особистість, яка вступає в
конфлікт з оточуючим її натовпом, ворожою
природою, несприятливим збігом обставин та
самим фатумом. Зокрема, слід відзначити
сформований в цю епоху тип героя-мислителя,
аналітика, який перемагає обставини не силою
м’язів, а могутністю інтелекту (детектив у тв.
В.В.Коллінза, Честертона, Конан-Дойла). Прита­
манний героєві деяких неоромантиків (Лондон,
Конрад) і сой. протест, однак вирішується він
найчастіше на шляху індивідуального бунту. Але
знову ж таки, на відміну від умовного романт. героя
поч. XX ст., герой неоромантиків конкретніший,
життєво реальний — відчувається школа реалізму
сер. століття. Водночас неоромантики долають
тенденцію до розмитості, безструктурності тв.
натуралістів: їх сюжет найчастіше будується на грі
контрастів як у відображенні оточуючого світу, так
і в групуванні персонажів. Добро і зло, чорне та
біле різко розмежовано в їх тв. — звідси гострота
конфлікту, гротеск, мотив двійництва (“Дивна
історія доктора Джекіла та містера Хайда»
Стівенсона). Це не означає послаблення психол.
глибини тв., навпаки, письменники вико­
ристовують досягнення тогочасної медицини,
психіатрії, не кажучи вже про досвід реалістів сер.
ст, (О.Бальзака, Ч.Діккенса, Ф.Достоєвського), які
в свою чергу аж ніяк не цуралися романт. естетики.
У жанровій системі Н. також відбулися
суттєві зрушення в порівнянні з романтизмом поч.
ст. Гол. місце посідають вел. епіч. форми (роман,
повість), хоча й малі форми (новела, балада,
вірш ) продовжують розвиватися, зокрема,
видатним майстром малої форми був Кіплінг.
Великий внесок неоромантиків у створення роману
для юнацтва (Стівенсон, Хаггард), побудованого
на гострій, напруженій інтризі, який містить в собі
елемент таємниці, фантастики, надприроднього і
водночас не позбавлений дидактизму. В
стильовому відношенні вплив письменників-
реалістів на неоромантиків простежується
особливо чітко. Оповідна техніка набуває рис
лаконізму, прагнення до об’єктивності та
завершеності домінує над метафоричністю,
суб’єктивністю та фрагментарністю стилю
романтиків.
Досвід Н. був широко використаний в л-рі XX
ст. на найрізноманітніших рівнях. Складна інтрига,
динамічний сюжет, детективна загадка, сильний і
сміливий герой-індивідуаліст — все це властиво суч.
масовій л-рі, яка намагається імітувати та
тиражувати неповторну принадливість романів
Стівенсона та Хаггарда. Вплив Н. відчутний і в
“вел.” л-рі XX єт., насамперед у тв. Е.Гемінгвея,
С.Моема, Е.М.Ремарка, І. Шоу, О.М.Толстого, К.
Паустовського, В. Аксьонова, О.Довженка.Ю.
Яновського та ін.
Юрій Попов

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.