Лексикон загального та порівняльного літературознавства

НОВЕЛА

НОВЕЛА — від італ. novella — новина, від
лат. novel!us — новий — мал. оповідний жанр,
здебільшого в прозі, але відомі зразки т.зв. Н. в
віршах. За обсягом Н. можна зіставити з
оп овід анням , шо дало підставу деяким
дослідникам їх ототожнювати: “рассказ — рос.
термін для новели» (Б.Томашевський). Правильніше
буде розмежовувати ці поняття, враховуючи, шо
подібне розмежування присутнє в низці європ. мов
(напр., франц. rйcit — nouvelle, нім. Geschichte
— Novelle, рос. рассказ — новела). Показове й
те, що деякі зх. дослідники схильні зближувати
ром ан і H.: так, франц. словник Ларусса
детермінує Н. як “літ. структуру, яка належить до
романного типу, але відрізняється від роману
меншим обсягом і простотою сюжету. Відповідно
в англ. мові термін novel використовується для
визначення поняття “роман”.
Засадничу різницю Н. та оповідання слід
пов’язувати з розвитком літ. напрямів та стилів.
зокрема з появою в XIX ст. реал ізм у та
натуралізму, які проголосили своїми основними
худож. принципами фактографічність, докладну
описовість, психологізм, аналітичність, певну
аморфність сюжету. Ці якості відрізняють
оповідання від H., якій властиві незвичайність,
оригінальність явиша, шо описується, гострота
сюжетної побудови, відточеність стилю,
несподіваний фінал. З ін. боку, Н. чужі
екстенсивність в описі дійсності, внутр. світ
персонажів показаний в ній скупо і виражений
здебільшого через зовн. дію. Ці особливості Н. були
відмічені И.В.Гьоте, який дав їй таке визначення:
“Н. є нішо ін.. як нечувана подія”. Ф.Шлегель
обстоював своєрідність стилю H.: “Н. є анекдот,
невідома ше історія, яка цікава тільки сама по собі
і обіцяє незвичайні або привабливі моменти.
Майстерність оповідача повинна піднятися на
виший ступінь”. Е.А.По сформулював
найважливішу, на його погляд, рису Н.: “Єдність
афекту або враження є пункт величезної
важливості». Ф.Шпільгаген зазначав, шо, на відміну
від роману, Н. має справу з ‘готовими
характерами”, їй властива строга єдність дії,
вилучені вставні або паралельні епізоди.
Назагал неправильно абсолютизувати
вищеназвані риси Н. і різко відмежовувати її від
оповідання. Нерідко ці два жанри важко
розрізняються, свою ролю відіграє й мов. традиція
(так заведено говорити: “Н. Мопассана”, але
“оповідання Дж.Лондона”, хоча в творчості обох
письменників можна знайти зразки як Н., так і
оповідання).
Як особливий жанр Н. сформувалась в епоху
Відродження. В її генезі суттєву ролю відіграли
анонімні тв. сер.-віч. л-ри сатир.-жартівливого та
анекдотичного характеру: франц. фабпіо, нім.
шванки, італ. фаиеиії. Треба враховувати також
вплив рим. л-ри-. деякі новелістичні архетипи
присутні в “Мілетських оповіданнях” Арістіда з
Мілета (1 сг. до н.е.), в “Золотому віслюкові» Апулея
(II ст. н.е.). Зрештою, казк.-фант. стихія і міфол.
метаморфози певною мірою зумовили різкі
повороти сюжету та перетворення персонажів в
Н. Один з найпоширеніших жанрів італ.
Відродження (XIII-XVI ст ), який зароджується в
зібранні ста анонімних Н. під назвою “Новеліно”
(1281), а досягає найвищого розквіту в
Дж.Боккаччо (“Декамерон»), Ф.Саккетті,
П.Браччоліні, Т.Гуардаті (Мазуччо), Л.Пульчі,
Л.Медічі, М.Банделло, Дж.Базіле (“Пентамерон”).
В англ. л-рі засновником жанру Н. в віршах був
Дж.Чосер, «Кентерберійські оповідання» (XIV)
якого по суті своїй є Н., незважаючи на назву
(tales). У XV-XVI ст. Н. формується в Німеччині
(Г.Бебель, І.Паулі, М.Лютер, І.Вікрам, Г,-
В.Кірхгоф). На зламі XV1-XVII ст. з’являється Н. в
Іспанії (Ф.Л.Вільялобос, М. де Сервантес,
Г.Л.Ідальго, Т. де Моліна). Розквіт Н. в добу
Відродження був пов’язаний з своєрідністю іст.
моменту. Нове гуманістичне світовідчуття зумовило
зосередженість авторів на приватному житті
людини; складний, суперечливий, неоднозначний
характер часу, драматизм людських доль відбилися
в динамізмі сюжетної дії та несподіваності
розв’язок Н.
В тих же хронологічних межах формується Н.
на Сх., досягаючи своєї вершини в XVII ст. в
творчості кит. письменника Пу-Сунліна — автора
зб. Н. “Опис надзвичайного з кабінету Ляо”, а
також японця Іхара Сайкаку — кн. Н. “Косьоку
Ітідай отоко” (“Чоловік, незрівнянний в любовній
жазі»), тематично вельми близької до європ. Н.
Відродження.
Подальший розвиток європ. Н. зв’язаний з
романтизмом і також значною мірою зумовлений
драматизмом євроа історії кін. XVIII — поч. XIX ст.
Прагнення романтиків до незвичайного,
виключного, фант, цілком відповідало канонові
Н., і вони в ній досягли успіху. Видатними
майстрами Н. були Е.Т.А.Гофман, фон Г.Кляйст,
Л.А.фон Арнім, Л.Тік, П.Меріме, В.Ірвінг, Е.А.По,
М.Гоголь.
Н. кін. XIX — XX ст. є складним феноменом,
шо вимагає глибокого літ-знавчого вивчення через
свою тематичну та формальну багатоликість, а
також термінологічну невизначеність. Адже те, шо
трад. носить назву «наук.-фант, оповідання”,
“детективне оповідання”, “готичне оповідання”,
насправді є нічим ін. як Н. згідно з вишенаведеним
визначенням Ґьоте, тоді як нині поширені
визначення типу “лсихол.”, “філософська” Н.
скоріше підпадають під визначення “оповідання”.
В найзагальнішому плані слід відмітити, шо Н.
XX ст., зберігаючи лаконізм і витонченість форми,
набуває більшої глибини та метафоричності, в ній
збільшуються елементи умовності та гротеску, для
неї характерні експериментальність та підтекст.
Загальновизнаними майстрами Н. кінця XIX — XX
ст. були Г.де Мопассан, А.Моруа, М.Еме, Е.Базен
(Франція), Р.Л.Стівенсон, Дж.Конрад, B.C.Моем,
Г.Грін (Англія), О.Генрі, Дж.Лондон, Ш.Андерсон,
Е.Г емінгвей, В.Фолкнер, Дж.Чівер (США), Т.Манн,
Г.Бьолль, А.Андерщ (Німеччина), С.Цвайг,
Ф.Кафка (Австрія), Акутагава Рюноске (Японія),
Х.Л.Борхес, X.Кортасар (Аргентіна), Г.Гарсіа
Маркес (Колумбія), Л.Піранделло, А.Моравіа
(Італія), А.Чехов, І.Бунін, О.Купрін, Л.Андреев,
В.Набоков, В.Каверін, Ю.Нагібін (Росія), К.Чапек,
Я.Дрда (Чехія), Й.Радічков, С.Станєв (Болгарія),
Б.Нушич, І.Андріч (Сербія), М.Крлежа (Хорватія),
В.Стефаник, М.Коцюбинський, Ю.Яновський,
Є.Гуцало, В.Шевчук (Україна).
Юрій Попов

Категорія: Лексикон загального та порівняльного літературознавства

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.